Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №464/1129/18

Постанова

Іменем України

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 464/1129/18

провадження 61-9577св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 01 жовтня 2018 року у складі судді Теслюка Д. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law26~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law27~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law28~.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про виселення та зобов'язання утриматися від проникнення до квартири.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по 1/2 частки кожного.

Також у вказаній квартирі мешкають двоє дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 жовтня 2016 року.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 неодноразово запрошувала до квартири сторонніх осіб, зокрема відповідача ОСОБА_3, який час від часу без згоди позивача відвідує його квартиру. Водночас, ОСОБА_2 постійно перебуває у їх квартирі і повноцінно нею користується, між ними виникають сварки та бійки, у зв'язку з чим позивач звертався у поліцію із відповідними заявами.

Позивач вважає, що відповідачі такими діями порушують недоторканість його житла, оскільки всупереч волі позивача, проникають у квартиру, користуються благами і вигодами квартири. Також зазначає, що відповідачі порушують право власності позивача, а саме: право розпоряджатись своєю квартирою, брати участь у вирішенні питань, пов'язаних з проживанням у квартирі сторонніх осіб, чи тимчасовим користуванням квартирою. Систематичне проникнення до квартири сторонніх осіб та проживання у квартирі без згоди позивача дають йому підстави передбачати такі дії відповідачів і в майбутньому.

Посилаючись на викладені обставини, позивач із врахуванням збільшених позовних вимог, просив виселити відповідача ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 утриматися від проникнення до квартири за адресою: АДРЕСА_1 без згоди позивача, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 01 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної часткової власності, правовий режим якої визначається з урахуванням інтересів всіх її учасників та співвласники мають рівні права у здійсненні права власності незалежно від розміру їх часток, а тому ОСОБА_2, як член сім'ї власника частки у квартирі ОСОБА_4, за її згодою, має право на проживання в ній.

Також в рішенні місцевого суду вказано, що позивачем не доведено, що тимчасове перебування рідного брата ОСОБА_4 ОСОБА_3 у спірній квартирі порушує права ОСОБА_1, як співвласника вказаної квартири.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 березня 2019 року рішення Сихівського районного суду міста Львова від 01 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а відтак ОСОБА_2, будучи членом сім'ї власника частки у квартирі ОСОБА_4, за її згодою, має право на проживання у ній.

Також в постанові апеляційного суду зазначено, що особисті відносини сторін не можуть бути законною підставою для обмеження права власності позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не застосували частину 1 статті 358 ЦК України, яка передбачає здійснення співвласниками свого права спільної часткової власності тільки за їх згодою.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Відповідач зазначає, що згідно з договором купівлі продажу від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 продав 1/2 частку квартири ОСОБА_2, а тому вважає, що на момент розгляду справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій відсутній предмет спору.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

27 вересня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованих шлюбних відносинах та відповідно до рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 жовтня 2016 року шлюб між ними розірвано.

За час перебування у шлюбі, у подружжя народились діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 квітня 2018 року у справі № 464/827/18 задоволено позов ОСОБА_1 та виключено відомості про нього, як батька ОСОБА_7, з актового запису про народження № 241 від 24 травня 2014 року, вчиненого Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції.

Відповідно до наявної у матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 1136100726 від 12 лютого 2018 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/2 частці.

Згідно із свідоцтвом про шлюб, виданим 18 травня 2018 року Сихівським районним у м. Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_4.

Відповідно до договору купівлі-продажу частки квартири від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 2/4 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності ~law29~) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 156 Житлового кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною 4 статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При цьому, частиною 1 статті 383 ЦК України та статею 150 ЖК Української РСР закріплено положення про те, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

За змістом зазначених норм право користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Слід погодитися із висновками місцевого та апеляційного судів, що спірна квартира є об'єктом спільної часткової власності, а правовий режим такої визначається з урахуванням інтересів всіх її учасників та співвласники мають рівні права у здійсненні права власності незалежно від розміру їх часток, а відтак ОСОБА_2, як член сім'ї власника частки у квартирі ОСОБА_4, за її згодою, має право на проживання в ній.

Як встановлено судами, відповідач ОСОБА_3 є рідним братом ОСОБА_4, який приходить до неї в квартиру на її запрошення. Судами не встановлено та позивачем не доведено, що тимчасове перебування ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 порушує права ОСОБА_1, як співвласника вказаної квартири.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про ігнорування судами попередніх інстанцій частини 1 статті 358 ЦК України та застосування частини 1 статті 383 ЦК України при вирішення спору, які конкурують між собою, з огляду на таке.

Стаття 383 ЦК регламентує основні права власників житлового будинку або квартири. Одним з найважливіших з них є можливість власника використовувати квартиру або будинок для власного проживання або проживання членів його сім'ї, інших осіб. З цього права випливає обов'язок власника використовувати житло лише за цільовим призначенням, тобто законодавець передбачає неможливість використання житла для промислового виробництва та інших цілей, не сумісних з нормальними умовами життя людини.

Разом з тим, стаття 358 ЦК України регламентує порядок здійснення права спільної часткової власності. Так, співвласникам, як і кожному окремому власнику речі, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об'єкта права спільної часткової власності відповідно до частини 1 статті 358 ЦК мають здійснювати за взаємною згодою. Форма її вираження цією нормою не встановлюється. Згода може бути виражена, наприклад, у формі письмового договору, наданого доручення одному із співвласників чи іншій особі на вчинення тієї чи іншої дії, у вигляді нотаріально оформленої довіреності тощо.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як таких, що не порушують право спільної часткової власності ОСОБА_1.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 01 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко