Історія справи

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 2601/14211/12

провадження № 61-14001св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Публічне акціонерне товариство «Київенерго», Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кравець В. А., Шиманського В. Й.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2012 року ОСОБА_1 у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про виселення з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення та вселення, зобов`язавши відповідача не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що у травні 2012 року позивач отримала право на зайняття жилого приміщення у гуртожитку Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго») разом із сім`єю, проте вселитися у квартиру не змогла, оскільки в ній проживав відповідач без правових підстав. Право на вселення позивач підтверджувала ордером від 15 травня 2012 року № 3, виданим ПАТ «Київенерго» на її ім`я, на підставі якого ПАТ «Київенерго» уклало з нею договір № 035/08 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у позивача відсутнє право на користування жилого площею у квартирі АДРЕСА_3 відповідно до рішення комісії з надання права користування жилою площею у гуртожитках ПАТ «Київенерго» від 23 жовтня 2012 року, оскільки рішення про надання їй та її сину жилої площі скасоване органом, що приймав таке рішення.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції задоволено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3 ; вселено ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у зазначену квартиру. ОСОБА_2 зобов`язано не чинити перешкоди в користуванні квартирою.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач набула право на вселення до спірного жилого приміщення на підставі ордера № 3 на право зайняття жилого приміщення. ОСОБА_2 рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 лютого 2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2013 року, відмовлено у задоволенні позову про визнання ордера недійсним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 23 жовтня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2013 року залишено без змін.

Ухвала касаційного суду обґрунтована тим, що ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про визнання ордера недійсним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 лютого 2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2013 року. Оплата відповідачем комунальних послуг не має правового значення для залишення за відповідачем оспорюваного приміщення.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 подав заяву про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2013 року у зв`язку з нововиявленими обставинами та постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року, визнано недійсним ордер від 15 травня 2012 року № 3, виданий ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 .

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2013 року у зв`язку з нововиявленими обставинами відмовлено.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва мотивована тим, що рішення Апеляційного суду м. Києва ухвалене 12 червня 2013 року, а ордер від 15 травня 2012 року визнано недійсним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року, тобто після ухвалення рішення, яке заявник просить переглянути.

У березні 2016 року ОСОБА_2 , не погодившись з ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, подав касаційну скаргу на неї.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що встановлення рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року недійсності ордера від 15 травня 2012 року № 3, виданого ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 , є нововиявленою обставиною, а не новою обставиною, як вважає апеляційний суд. Ордер є недійсним з моменту його видачі, тобто з 15 травня 2012 року, оскільки відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Тому ордер був недійсним і на момент постановлення апеляційним судом 12 червня 2013 року рішення про виселення відповідача.

ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, переглянути рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2013 року, скасувавши його, та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 11 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою ВССУ від 09 червня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 березня 2018 року справу № 2601/14211/12 та матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (пункт 1 частини другої статті 361 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, далі - ЦПК України 2004 року).

Нововиявленими є лише такі обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі, обґрунтовують вимоги або заперечення сторін, можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені судом, який ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд зазначеного рішення, та стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17, провадження № 14-549 зц 18).

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2013 року, про перегляд якого з нововиявлених обставин ОСОБА_2 подав заяву, мотивоване тим, що позивач набула право на вселення до спірного жилого приміщення на підставі ордера № 3 на право зайняття жилого приміщення. ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про визнання ордера недійсним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 лютого 2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2013 року.

Відповідно до статті 129 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Згідно з пунктом 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208, чинного на час видачі ордера від 15 травня 2012 року № 3, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянину спеціальний ордер за формою згідно з додатком, який є єдиною підставою для вселення в надану жилу площу. Ордер зберігається в особи, яка вселяється в жилу площу в гуртожитку, протягом усього строку її проживання у гуртожитку. Адміністрація підприємств, установ, організацій веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі. Бланки ордерів зберігаються як документи судової звітності.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать і законам України.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ордер на жилу площу в гуртожитку визначається як документ, який видається на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, та не належить до правочинів.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року ордер від 15 травня 2012 року № 3 визнаний недійсним.

Зазначене рішення суду мотивоване тим, що рішення про надання права користування жилим приміщенням, на підставі якого був виданий ордер, прийнято неуповноваженим органом, і в подальшому це рішення про надання права користування жилим приміщенням було скасовано, ордер видано на жиле приміщення, що не відповідає санітарним і технічним нормам. Жилий будинок АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та був переданий у володіння і користування ПАТ «Київенерго» відповідно до рішення Київської міської ради від 21 грудня 2000 року № 128/1105 «Про передачу майна в управління Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго». На підставі зазначеного рішення між Київською міською державною адміністрацією та АЕК «Київенерго» укладено угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м.Києва. Відповідно до пункту 1.1 Угоди АЕК «Київенерго» передано в управління для подальшої експлуатації майно, відповідно до Додатків до цієї Угоди, у тому числі жилий будинок АДРЕСА_2 . Згідно з пунктами 4.2 - 4.4 Угоди передача майна не призводить до переходу права власності, і воно залишається у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Енергопостачальник за цією Угодою мав право надання у користування третім особам окремого індивідуально-визначеного майна, крім нерухомого, яке могло бути передано лише за згодою власника цього майна, тобто Київської міської ради. Рішенням Київської міської ради від 01 грудня 2011 року № 748/6984 жилий будинок для малосімейних АДРЕСА_2 передане до сфери управління Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації. Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 березня 2011 року № 147 «Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Голосіївському районі м. Києва», будинок АДРЕСА_2 не включений до цього Реєстру. Згідно з протоколом засідання комісії з надання права користування жилою площею у гуртожитках ПАТ «Київенерго» від 23 жовтня 2012 року № 05/2012 рішення комісії від 04 квітня 2012 року № 03/2012 про надання права на користування жилою площею у гуртожитках ПАТ «Київенерго», згідно з яким ОСОБА_1 видано ордер, скасовано у зв`язку з його невідповідністю статті 58 ЖК Української РСРі доручено ПАТ «Київенерго» вирішити питання щодо анулювання виданих ордерів. Відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів № 615 від 13 листопада 1989 року жилий будинок АДРЕСА_2 визнаний непридатним для проживання та надано дозвіл виконкому райради разом з ТЕЦ-5 «Київенерго» використати цей будинок для своїх потреб. Згідно з листом Головного управління житлового забезпечення Київської державної адміністрації від 14 липня 2005 року жилий будинок АДРЕСА_2 не відповідає санітарним і технічним вимогам.

Апеляційний суд м. Києва, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2013 року у зв`язку з нововиявленими обставинами, виходив з того, що ордер від 15 травня 2012 року № 3 визнано недійсним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року, тобто після ухвалення рішення, яке заявник просить переглянути.

Отже, апеляційний суд правильно встановив, що ордер був визнаний недійсним вже після постановлення рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2013 року.

Відповідно до статті 59 ЖК Української РСР ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами таких, що не відповідають дійсності, відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

З огляду на те що ордер може бути визнаний недійсним виключно у судовому порядку, то прийняте після постановлення рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2013 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року про недійсність ордера не може трактуватися як

нововиявлена обставина, яка не була і не могла бути відома особі, яка звертається з заявою, на час розгляду справи.

Апеляційний суд м. Києва, постановляючи рішення від 12 червня 2013 року, правильно виходив з того, що ордер на час судового розгляду не визнаний недійсним.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (параграф 40 рішення «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (параграф 27 рішення ЄСПЛ «Праведна проти Росії» від 18 листопада 2004 року).

За приписами частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов