Історія справи

Постанова

Іменем України

26 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 185/2770/17

провадження № 61-903св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 5 липня 2017 року в складі судді - Бондаренко В. М., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року в складі суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що позивач та відповідач знаходились у зареєстрованому шлюбі з 09 жовтня 1999 року по 10 січня 2011 року, від якого сторони мають дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_7, на підставі договору купівлі-продажу від 11 квітня 2011 року. Відповідач - батько неповнолітніх дітей не надає необхідної матеріальної допомоги на утримання, виховання, розвиток дітей, має заборгованість по сплаті аліментів, та відмовляється в добровільному порядку відчужити на користь своїх дітей вищезазначений будинок, у зв'язку з чим ОСОБА_4, в інтересах малолітніх дітей, звернулась з вищевказаним позовом до суду.

На підставі викладеного просила визнати за неповнолітніми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності по Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 5 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будинок АДРЕСА_2 не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, так як вищезазначене майно було придбане відповідачем 11 квітня 2011 року, після розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, відповідно до рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2011 року. Позивачем, відповідно до положень статей 10, 60 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом, не було доведено належними та допустимими доказами підстави та обставини для визнання права власності на цей будинок за неповнолітніми дітьми.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що придбаний ОСОБА_7 після розірвання шлюбу вказаний будинок не є спільною сумісною власністю подружжя. З 2011 року і по теперішній час позивач разом з спільними дітьми, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає без реєстрації у належному відповідачу на праві приватної власності будинку АДРЕСА_3 що підтверджується довідкою від 15 січня 2017 року та актом про проживання без реєстрації, виданими головою квартального комітету № 81 м. Павлограда - ОСОБА_8, що позивач не заперечує. За таких обставин, посилання позивача, стосовно того, що відповідач вчиняє дії щодо позбавлення її та спільних дітей права користування житлом, є такими, що не відповідають обставинам справи та наявним доказам.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, до Верховного Суду позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що з 2011 року позивач разом з спільними дітьми проживають у належному відповідачу будинку АДРЕСА_5 Відповідач створив нову сім'ю, мешкає окремо у будинку АДРЕСА_4 з дітьми не спілкується, матеріально не допомагає. Добровільно оформити право власності на дітей відмовляється та вимагає, щоб позивач разом із спільними дітьми залишала його будинок, що на думку позивача порушує права малолітніх дітей.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у лютому 2018 року до Верховного Суду відповідач просить касаційну скаргу відхилити, оскаржувані рішення судів залишити без змін, посилаючись на те, що він не ухиляється від батьківського обов'язку утримувати малолітніх дітей. За попередньою усною домовленістю між сторонами у справі, відповідач пропонував ОСОБА_4 укласти між ними договір про припинення права на аліменти для дітей у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок АДРЕСА_6 який підлягає нотаріальному посвідченню й державній реєстрації (на підставі статті 190 СК України). Однак позивач відмовилась відкликати виконавчий лист про стягнення з нього аліментів на утримання дітей. Відповідач зазначив, що укладення такого договору є його правом, а не обов'язком, що узгоджується з правовою позицією пункту 19 постанови Пленуму Верховний Суд України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 10 січня 2011 року шлюб між сторонами був розірваний, на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_7 сплачує аліменти на користь позивача на утримання неповнолітніх дітей до досягнення дітьми повноліття відповідно до виконавчого листа, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області 08 липня 2016 року, який знаходиться на виконанні у Павлоградському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції.

Згідно довідки державного виконавця від 04 липня 2017 року заборгованість по аліментам станом на 29 червня 2017 року становить 15 256 грн 99 коп.

Власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_7, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11 квітня 2011 року приватним нотаріусом Шлега Г.І., за реєстраційним номером 659.

Статтею 60 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи судом на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанції встановили, що вказаний будинок не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, так як вищезазначене майно було придбане відповідачем після розірвання шлюбу між сторонами.

Суди попередніх інстанції дійшли правомірного висновку, що позивачем, відповідно до положень статей 10, 60 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи судом, не було доведено належними та допустимими доказами підстави та обставини для визнання права власності на цей будинок за неповнолітніми дітьми.

Апеляційним судом установлено, що з 2011 року і по теперішній час позивач разом з спільними дітьми, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає без реєстрації у належному відповідачу на праві приватної власності будинку АДРЕСА_5

Таким чином, з огляду на сукупність фактичних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що посилання позивача, стосовно того, що відповідач вчиняє дії щодо позбавлення її та спільних дітей права користування житлом, що є підставою для визнання за дітьми права власності на нього, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, не відповідають обставинам справи та наявним доказам.

Доводи касаційної скарги, що відповідач відмовляючись у добровільному порядку оформити передачу права власності на житловий будинок АДРЕСА_7 порушує права малолітніх дітей, не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_7 сплачує аліменти на користь позивача на утримання неповнолітніх дітей до досягнення дітьми повноліття на підставі рішення суду, ОСОБА_4 разом із спільними дітьми проживають у належному відповідачу на праві приватної власності будинку АДРЕСА_5 Наявність заборгованості по аліментам не є предметом цього спору.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.

У абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 5 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк