Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 761/31581/19

провадження № 61-8963св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку") про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно - нежилі приміщення з № 1 до № 7 (приміщення підвалу № 1) (у літ. "А") загальною площею 50,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; заборонити, до набрання законної сили рішенням суду, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та нотаріусам як спеціальним суб'єктам, на яких покладаються (делегуються) функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації прав власності та інших речових прав, похідних від права власності, вносити будь-які зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна - нежилих приміщень з № 1 до № 7 (приміщення підвалу № 1) (у літ. "А") загальною площею 50,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; заборонити, до набрання законної сили рішенням суду, ОСОБА_3 вчиняти

будь-які дії щодо звернення стягнення на іпотечне майно - нежилі приміщення з № 1 до № 7 приміщення підвалу № 1) (у літ. "А") загальною площею 50,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; заборонити, до набрання законної сили рішенням суду, ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо зазначеного майна, зокрема проникати та входити до іпотечного майна, іншим чином користуватися, володіти та розпоряджатися, у тому числі укладати договори іпотеки, оренди, купівлі-продажу, дарування, або будь-які інші договори з третіми особами, будь-які попередні договори про наміри щодо іпотечного майна - нежилих приміщень з № 1 до № 7 (приміщення підвалу № 1) (у літ. "А") загальною площею 50,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Заява обґрунтовувалася тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року, заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме майно - нежилі приміщення з № 1 до № 7 (приміщення підвалу № 1) (у літ. "А") загальною площею 50,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду. Враховуючи обставини справи, характер правовідносин та предмет позову, накладення арешту на спірне нерухоме майно є ефективним заходом забезпечення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що предметом спору у цій справі є визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, тому у цій справі відсутній спір про право щодо майна, на яке накладено арешт, що унеможливлює у разі задоволення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду. Накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, не є належним заходом забезпечення позову у справі про оскарження переходу прав вимоги за кредитним договором, оскільки на підставі цих правочинів не відбувається переходу права власності на спірне майно, а лише заміна іпотекодержателя та кредитора щодо позивачів. Суди застосували заходи забезпечення позову до об'єкта нерухомого майна, яке не є предметом спору, та такі заходи не впливають на виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року в частині задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною 1 статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, в тому числі ухвали суду про забезпечення позову, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Забезпечення позову спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, відчужити його тощо.

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання тощо.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договору про відступлення права вимог за договором іпотеки.

Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивачі зазначали, що відповідач буде вчиняти дії щодо реалізації спірного нежилого приміщення, яке є предметом іпотеки, договір про передачу прав вимоги за яким ними оскаржується.

Якщо спірне нерухоме майно, яке належить позивачам на праві спільної часткової власності позивачів, буде відчужене іншим особам, існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивачів (у разі задоволення позову), за захистом яких вони звернулися до суду.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого й погодився суд апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи вид забезпечення позову, дійшли правильного висновку про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, оскільки цей вид забезпечення позову є ефективним.

Відповідно Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що такий вид забезпечення позову не забезпечить належне виконання рішення суду. Застосований судом вид забезпечення позову є ефективним захистом прав позивачів у разі задоволення позову.

Крім того, спірне нерухоме майно є предметом іпотеки. Водночас накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України "Про іпотеку", оскільки відповідно до статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України.

Зазначений правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), підстави відступити від зазначеного висновку судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року в частині задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - нежилі приміщення № 1-7 (приміщення підвалу № 1) (у літ. "А") загальною площею 50,80 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик