Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2019 року у справі №162/236/18

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа №162/236/18

провадження №61-6285св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - ОСОБА_2, про визнання недійсним кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого

2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа - ОСОБА_2,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі -

АТ "ПриватБанк", банк) третя особа - ОСОБА_2, в якому просила визнати недійсним кредитний договір від 12 лютого 2008 року, укладений між банком та її чоловіком ОСОБА_2.

2. Позовна заява мотивована тим, що 11 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та АТ "Приватбанк" укладено кредитний договір про надання кредитних коштів у розмірі 56 090 доларів США для придбання нерухомості.

3. Позивач є дружиною позичальника, а тому вказаний договір у відповідності до вимог статті 65 СК України створює права та обов'язки для усієї сім'ї.

4. Позивач вважає, що вказаний договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки банк не надав повну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, умов кредитування, тощо, умови кредитного договору є несправедливими по відношенню до позичальника, що відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання цього договору недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2018 року у складі судді Пахолюка А. М. у задоволенні позову відмовлено.

6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача не порушені, оскільки вона є поручителем та не вважається споживачем кредитних послуг.

Підписавши договір поруки, позивач підтвердив своє волевиявлення солідарно відповідати з боржником перед кредитором на умовах повернення кредиту, що конкретно зазначені у кредитному договорі та його додатках. Крім того, ОСОБА_1, як дружина позивальника ОСОБА_2, шляхом підписання нотаріально засвідченої заяви ствердила, що вищевказаний кредитний договір укладається в інтересах сім'ї і відповідає їх спільному волевиявленню. Позивач не довела та не підтвердила належними і допустимими доказами факт порушення її прав при укладенні оспорюваного правочину, а тому заявлені нею вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягаю.

7. Постановою Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2018 року скасовано

з ухваленням нового рішення про відмову у позові з інших підстав.

8. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що правовою підставою для звернення до суду за захистом своїх прав позивач зазначила положення статті 65 СК України.

9. Оскільки кошти, одержані за кредитним договором використані для придбання нерухомого майна - квартири для сім'ї ОСОБА_1, ОСОБА_2, обґрунтованими є доводи позивача про те, що кредитний договір створив обов'язки щодо повернення кредиту, як у дружини позичальника, а отже - наявність у неї права оспорювати зазначений правочин.

10. Оскільки банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

11. У спірному договорі сплата винагороди за резервування ресурсів визначена у процентах, тобто є змінною величиною, тому такі умови суперечать положенням частини 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

12. Встановлення в кредитному договорі обов'язку про сплату додатково, крім процентів, винагороди за резервування ресурсів, винагород за здійснення моніторингу, за надання фінансового інструменту, комісії за внесення коштів, спрямованих на дострокове погашення кредиту та за дострокове погашення кредиту в повному обсязі, комісії за порушення строків погашення заборгованості за кредитом (за наявності умови про встановлення неустойки за порушення строків виконання зобов'язань) є несправедливими, порушують принцип добросовісності, а її наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Тому пункти договору, які містять вказані умови, підлягають визнанню недійсними.

13. Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання недійсними пунктів 3.10,4.3, а також пунктів 6.2-6.2.2,6.2.3,6.4.1,6.5-6.5.1,6.5.2, - в частині встановлення і нарахування комісії, пункту 6.11, пункту 7.1 кредитного договору щодо встановлення винагороди за резервування ресурсів кредитного договору щодо встановлення винагороди за резервування ресурсів та винагороди за надання фінансового інструменту, проте, з урахуванням пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем під час розгляду справи, суд відмовив у задоволенні позову в цій частині саме з цих підстав.

14. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним в цілому, зокрема з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не була стороною кредитного договору, боржник за кредитним договором не оспорював кредитний договір як такий, що вчинений під впливом обману, підписав кредитний договір, ствердивши тим самим про досягнення згоди з усіх істотних умов договору, відтак доводи позивача про вчинення договору під впливом обману, з використанням нечесної підприємницької практики, є безпідставними.

15. Відхиляючи доводи позивача про невідповідність закону умов кредитного договору про право банку збільшувати проценту ставку у випадках, передбачених у розділі 6 кредитного договору, апеляційний суд виходив з того, що кредитний договір укладений 11 лютого 2008 року, тобто до введення в дію з 10 січня 2009 року заборони на збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки (стаття 1056-1 ЦК України), а отже включення до умов кредитного договору положень, якими визначено право банку збільшувати процентну ставку у визначених договором випадках, а також нарахування комісії у випадках, визначених у розділі 6, окрім нарахування комісії за дострокове повернення кредиту та комісії за прострочення погашення заборгованості за кредитом, відповідають положенням статті 627 ЦК України про свободу договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року, ОСОБА_1 просить часткового скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про недійсність окремих пунктів оспорюваного кредитного договору, а саме пунктів щодо обов'язку про сплату додатково, крім процентів, винагороди за резервування ресурсів, винагород за здійснення моніторингу, за надання фінансового інструменту, комісії за внесення коштів, спрямованих на дострокове погашення кредиту та за дострокове погашення кредиту в повному обсязі, комісії за порушення строків погашення заборгованості за кредитом (за наявності умови про встановлення неустойки за порушення строків виконання зобов'язань) та з такими висновками позивач погоджується, разом з тим вважає, що апеляційний суд дійшов висновків про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору в цілому і застосував строки позовної давності внаслідок неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

18. Апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 1056-1 ЦК України та не врахував, що положеннями цієї норми позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги і в апеляційній скарзі на цю норму не посилався. Позивач вказував, що право банку на збільшення відсоткової ставки передбачене розділом 6 кредитного договору, без права позичальника (споживача) на розірвання кредитного договору у разі збільшення відсоткової ставки є несправедливими умовами в розумінні пункту 13 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на момент укладення договору).

19. Застосування норм пункту 13 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо несправедливості розділу 6 кредитного договору в частині права банку на збільшення відсоткової ставки без права позичальника (споживача) на розірвання кредитного договору у разі збільшення відсоткової ставки в сукупності із висновком суду апеляційної інстанції щодо визнання недійсними пунктів 3.10,4.3, а також пунктів 6.2-6.2.2,6.2.3,6.4.1,6.5-6.5.1,6.5.2, - в частині встановлення і нарахування комісії, пункту 6.11, пункту 7.1 - щодо встановлення винагороди за резервування ресурсів та винагороди за надання фінансового інструменту, зумовлює зміну інших положень кредитного договору, в яких є посилання на вказані пункти. А отже наявні усі підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в цілому у відповідності до пункту 2 частини 6 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

20. Висновки апеляційного суду, що позивач не є стороною оспорюваного кредитного договору, а отже не може доводити укладення такого договору її чоловіком під впливом обману, є необґрунтованими, оскільки грошові кошти, отримані на підставі кредитного договору були використані в інтересах сім'ї ОСОБА_2 та позивача - ОСОБА_1, а саме на придбання житла, у зв'язку з чим у ОСОБА_1 фактично виникло спільне з позичальником зобов'язання щодо повернення цих коштів (повернення заборгованості за кредитним договором), що в свою чергу змушує її нести певні витрати, пов'язані із погашенням заборгованості. В свою чергу наявність в кредитному договорі прихованих умов, що значною мірою впливають на загальний розмір зобов'язань за кредитом, призвело до понесення ОСОБА_1 зайвих фінансових витрат, а також вимагає від неї понесення додаткових витрат у майбутньому, чим порушуються її майнові права та інтереси, а також інтереси її сім'ї в цілому.

21. Норми статті 230 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" не містять вимог щодо обов'язку доведення факту укладення правочину під впливом обману саме стороною правочину.

22. З огляду на зазначене, у позивача наявні усі правові підстави для звернення до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору, укладеного між її чоловіком ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Приватбанк".

23. У касаційній скарзі заявник посилається на безпідставність застосування апеляційним судом позовної давності, оскільки наслідки пропуску строку позовної давності застосовано судом виключно за власною ініціативою, без наявності відповідних правових підстав, що суперечить приписам статті 267 ЦК України.

24. Так, відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності

(відзив від 13 серпня 2018 року). Разом з тим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення взагалі не розглянув таку заяву відповідача, не дав їй належної оцінки та, відповідно, не застосував строки позовної давності, а відмовив у задоволенні позову з інших підстав. В свою чергу відповідач погодився із таким рішенням суду першої інстанції та не скористався правом на його оскарження.

25. Висновки апеляційного суду щодо пропуску строків позовної давності повністю суперечить позиції щодо того, що доводити укладення оспорюваного кредитного договору під впливом обману може лише сторона такого договору, якою позивач не являється. Ці висновки є взаємовиключними.

26. Аналогічно суперечливою є позиція суду щодо наявності у позивача права на оспорення кредитного договору та позиції щодо того, що доводити укладення оспорюваного кредитного договору під впливом обману слід лише стороні такого договору, якою позивач не є.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

27. У відзиві на касаційну скаргу, АТ КБ "ПриватБанк", заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалене у справі рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

28. Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

29. Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

30. Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

31. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

32. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

33.11 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" (який в подальшому змінив назву на АТ "ПриватБанк") укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 56 090 доларів США строком погашення до 11 лютого 2028 року під 10,80 % річних шляхом перерахування вказаних коштів на відповідний розрахунковий рахунок для придбання нерухомості.

34. В забезпечення виконання вказаних кредитних зобов'язань, між позивачем ОСОБА_1 та банком укладено договір поруки від 11 лютого 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1, як поручитель, зобов'язалась відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань по вищевказаному кредитному договору.

35. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2016 року, яке набрало законної сили, визнано поруку за договором від 11 лютого 2008 року припиненою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1, у якості правової підстави для визнання недійсним договору поруки, посилається на невідповідність умов цього договору вимогам статей 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема, банк не надав повну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, умов кредитування, тощо, умови кредитного договору є несправедливими по відношенню до позичальника та при його укладенні банком застосовано нечесну підприємницьку практику, що вводить позичальника в оману.

37. Правовою підставою для звернення до суду за захистом своїх прав позивач послалась на положення статті 65 СК України та вказувала на те, що кредитний договір укладений в інтересах сім'ї позичальника - ОСОБА_2 та її (ОСОБА_1), як дружини останнього. Оскільки у неї виникло спільне з позичальником зобов'язання щодо повернення заборгованості за кредитним договором, що в свою чергу змушує її нести певні витрати, пов'язані із погашенням заборгованості, позивач вважає, що на правовідносини між нею і банком поширюються положення Закону України "Про захист прав споживачів", порушення яких при укладенні кредитного договору з її чоловіком, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

38. Частиною 1 статті 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

39. Відповідно до статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

40. Згідно зі статтею 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

41. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

42. Відповідно до частини 3 статті 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

43. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).

44. У заяві від 11 лютого 2008 року, адресованій приватному нотаріусу Луцького міського нотаріального округу Масалові М. В. позивач ОСОБА_1 повідомила, що не заперечує проти укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору іпотеки щодо забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного 11 лютого 2008 року між її чоловіком ОСОБА_2 та банком, на отримання кредитних коштів у сумі 51 000
доларів США. Підтвердила, що з текстом договору вона ознайомлена, договір укладається її чоловіком в інтересах сім'ї на умовах, які ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані вигідними для них, укладення договору відповідає їх спільному волевиявленню (а. с. 78).

45. Положення статті 65 СК Українищодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю подружжя.

46. Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Закону України "Про захист прав споживачів" регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

47. В даному випадку позивач, як дружина позичальника, яка є одночасно і поручителем за укладеним між ОСОБА_2 і банком кредитного договору, не є споживачем за цим договором, тому її доводи про порушення законодавства про захист прав споживачів при укладенні кредитного договору, є безпідставними.

48. Стаття 65 СК України не наділяє другого з подружжя статусу споживача за укладеним іншим з подружжя кредитним договором. Надання згоди на укладення кредитного договору не свідчить про виникнення у особи, яка надала таку згоду, прав споживача за цим договором, стороною якого вона не є. Обов'язок другого з подружжя, який виникає внаслідок укладення кредитного договору в інтересах сім'ї не обумовлює у цієї особи виникнення прав споживача у правовідношенні з банком за укладеним іншим з подружжя договором

49. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що у спірних правовідносинах на позивача поширюються положення Закону України "Про захист прав споживачів" та помилково вирішив спір, спираючись на норми Закону України "Про захист прав споживачів".

50. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не є споживачем банківських послуг за укладеним між банком та її чоловіком кредитним договором, а отже у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню норми Закону України "Про захист прав споживачів".

51. Також суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач, як поручитель, не може розглядатись у кредитному договорі чи договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на неї також не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів".

52. Оскільки позивач у спірних правовідносинах не є споживачем, то є обґрунтованими висновки місцевого суду про непоширення дії Закону України "Про захист прав споживачів" на спірні правовідносини, в тому числі щодо недійсності правочину з тих підстав, з якими позивач пов'язує його недійсність, зокрема стосовно несправедливості його умов, застосування банком нечесної підприємницької практики, що вводить позичальника в оману (статті 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів").

53. Інших доказів, які б підтверджували, що оспорюваним правочином порушено її права та інтереси, позивач не надала, як і не довела, що зміст правочину суперечить цивільному законодавству, або сторонами кредитного договору під час вчинення правочину не додержано вимог, які встановлені частиною 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України.

54. Факт порушення прав позивача при укладенні оспорюваного правочину не встановлено, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові за безпідставністю позовних вимог.

55. Доводи касаційної скарги про застосування у спірних правовідносинах підстав недійсності кредитного договору в силу порушення сторонами при його укладенні норм Закону України "Про захист прав споживачів", за позовом ОСОБА_1, спростовуються наведеним вище нормами матеріального права, оскільки позивач у цих правовідносинах не є споживачем.

56. Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про помилкове застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положення статті 1056-1 ЦК України, оскільки положеннями цієї норми позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги і в апеляційній скарзі на цю норму не посилався. Позивач вказувала, що право банку на збільшення відсоткової ставки, передбачене розділом 6 кредитного договору, без права позичальника (споживача) на розірвання кредитного договору у разі збільшення відсоткової ставки - є несправедливими умовами в розумінні пункту 13 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Та як встановлено судом, вказані норми у даному випадку застосуванню не підлягають.

57. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

58. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

59. Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову щодо недійсності правочину з тих підстав, з якими позивач пов'язує його недійсність.

60. Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позову з інших підстав, зокрема за пропуском строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсними пунктів договору, а в частині визнання кредитного договору недійсним в цілому - за безпідставністю, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин і застосував закон, який на них не поширюється.

61. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року скасувати, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 17 жовтня 2018 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська