Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.05.2024 року у справі №759/4088/20
Ухвала КЦС ВП від 12.11.2020 року у справі №759/4088/20

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 759/4088/20

провадження № 61-15984св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - фізична особа- підприємець ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 16 червня 2020 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Мережко М.

В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2020 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними.

На обґрунтування позову посилався на те, що 01 березня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого позивач отримав позику в розмірі 100 000 євро на термін до 28 лютого 2016 року. Також 01 березня 2015 року сторони уклали ще один договір позики, відповідно до умов якого позивач отримав від відповідача в позику грошові кошти в розмірі 57 540 євро на термін до 01 травня 2015 року. Умовами зазначених договорів позики передбачена сплата позичальником 10 відсотків річних за користування грошовими коштами.

Стверджував, що зазначені договори підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215, 1051 ЦК України, оскільки грошові кошти він не отримував.

З урахуванням наведеного позивач просив визнати недійсними договори позики від 01 березня 2015 року, укладені між ним та відповідачем, на суму 100 000 євро та 57 540 євро.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 16 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, провадження у цій справі закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на момент постановлення ухвали існує рішення, що набрало законної сили, яке ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 16 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у справі № 759/9962/17, на рішення у якій послалися суди, позивач звернувся до суду з позовом про визнання договорів недійсними у зв'язку з удаваністю оспорюваних правочинів (правова підстава позову - стаття 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Водночас у цій справі позивач звернувся до суду з позовом про визнання договорів недійсними у зв'язку з неотриманням позичальником коштів від позикодавця (правова підстава позову - стаття 1051 ЦК України у взаємозв'язку зі статтями 203, 215 ЦК України). Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про тотожність спорів є помилковим та таким, що не відповідає нормам процесуального права, оскільки в цьому випадку підстави позову є різними. Зазначене свідчить про відсутність законних підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

У грудні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Тищенко О. О., у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Зазначав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на момент постановлення ухвали існує рішення, що набрало законної сили, яке ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме порушення пункту 3 частини 1 статті 255, статті 263 ЦПК України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, в тому числі ухвали суду апеляційної інстанції про зупинення провадження, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 липня 2019 року у справі № 759/9962/17 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 10 000
грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали зазначеного суду від 18 листопада 2019 року, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 липня 2019 року - без змін. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Тищенка О. О. задоволено. Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове додаткове рішення. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29 000 грн.

Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року в частині задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - Тищенка О. О. скасовано, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року залишено в силі. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 16 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, провадження у справі № 759/4088/20 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Закриваючи провадження у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що правові підстави звернення до суду із позовом у справі № 759/9962/17 та у справі № 759/4088/20, їх обґрунтування у позовних заявах є тотожними, усі наведені у позовах факти були предметом дослідження судом першої інстанції у справі № 759/9962/17 та суд дав їм відповідну правову оцінку. Суди дійшли висновку, що у цій справі позивачем були пред'явлені ті ж позовні вимоги до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, з тих же правових підстав, що були предметом розгляду у справі № 759/9962/17, в межах якого було ухвалено рішення, що набрало законної сили.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є помилковим.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.

Позови вважаються тотожними тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави. Нетотожність одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню заінтересованої особи до суду за захистом порушеного права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити рішення, а підставою - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Brumarescu v. Romania" (Брумареску проти Румунії) констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Водночас ЄСПЛ констатує, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою за умови, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

В ухвалі ЄСПЛ від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягти.

У справі, що переглядається, сторонами є позивач ФОП ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2, предмет позову - визнання договорів позики недійсними. Підставою позову, тобто підставою визнання правочинів недійсними, позивач вважає неотримання позичальником коштів від позикодавця, з посиланням на статтю 1051 ЦК України у взаємозв'язку зі статтями 203, 215 ЦК України.

У справі № 759/9962/17 сторонами були позивач ФОП ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2, предмет позову - визнання договорів позики недійсними. Підставами позову, тобто підставами визнання правочинів недійсними, позивач визначив: вчинення правочинів особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах; удаваність правочинів, які вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, з посиланням на статті 233, 235 ЦК України.

Отже, підстави позову у цій справі не є тотожними з підставами позову у справі № 759/9962/17, в якій ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними, а тому суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі, оскільки спір має бути вирішений по суті.

Доводи відзиву про тотожність справ є безпідставними, оскільки підстави позову в цій справі та у справі № 759/9962/17 є різними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені з порушенням норм процесуального права, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 16 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко