Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.04.2018 року у справі №438/115/17

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 438/115/17-ц

провадження № 61-17226св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області у складі судді Левика Я. А. від 07 березня 2018 року

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 2016 року він направив слідчому судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області скаргу на відмову Дрогобицького відділу поліції надати безпеку йому і його сину. Станом на 29 грудня 2016 року жодних повідомлень із суду він не отримав. Після неодноразових звернень він дізнався, що його скарга залишена без розгляду, але ухвала суду йому не направлена, чим його позбавлено права на її апеляційне оскарження. Дії керівництва суду по відмові надати йому копію ухвали не тільки позбавили його права на справедливий суд, але і завдали йому моральної шкоди. Він вимушений повторно звертатись до суду, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребує від нього додаткових зусиль для організації його життя.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 січня 2017 року визнано дії слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з розгляду його скарги від 12 грудня 2016 року незаконними.

Дії слідчого судді та адміністрації суду свідчать про намагання позбавити його права на справедливий суд.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі положень статей 55, 56 Конституції України просив суд: зобов'язати адміністрацію Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області надати йому копію ухвали про відмову у відкритті провадження за його скаргою від 12 грудня 2016 року; стягнути з Державного бюджету України на його користь 10 000 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Заочним рішенням Бориславського міського суду Львівської області у складі судді Слиша А. Т. від 12 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності органу державної влади (службової особи), докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою, тобто не довів своїх позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року визнано неподаною і повернуто заявнику з підстав, передбачених частиною третьою статті 185, частиною другою статті 357 ЦПК України.

Апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року, виходив із того, що заявником не виконано вимоги ухвали Апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року, а саме не сплачено судовий збір за подання скарги у повному обсязі відповідно до вимог закону та не подано суду доказів звільнення його від сплати судового збору.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

В ухвалі від 23 листопада 2017 суддя Апеляційного суду Львівської області зазначив, що дана норма Закону стосується «виключно» на подання позовної заяви і не стосується подання позивачем апеляційних скарг на судові рішення, оскільки таке прямо передбачене у визначеній нормі закону, однак такі твердження судді не відповідають змісту пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», оскільки у цій нормі відсутнє слово «виключно» і немає вказівки, що таке не стосується подання апеляційних скарг.

Апеляційний суд не врахував, що відповідно до пункту першого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання ним апеляційної скарги, за подання апеляційної скарги сплачується 110 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. У цьому положенні закону не вказано, що судовий збір сплачується за подання апеляційної скарги незалежно від того, що особа звільнена від сплати судового збору при поданні позовної заяви.

Якщо слідувати єдності судової практики, то при розгляді аналогічних судових справ Апеляційним судом Тернопільської області і Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ з нього не вимагали сплати судового збору за подання апеляційних чи касаційних скарг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини несплата судового збору не може бути перешкодою до доступу до суду, особливо коли це стосується матеріального стану сторони, про який було відомо судді з його заяви про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 травня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ухвалою судді Апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року була залишена без руху для надання заявнику можливості подати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням обґрунтованих доводів поважності причин його пропуску, сплатити судовий збір за подання скарги або подати суду докази звільнення від сплати судового збору.

18 грудня 2017 року на адресу Апеляційного суду Львівської області надійшла, зокрема, письмова заява від імені ОСОБА_1 на вимоги ухвали апеляційного суду від 23 листопада 2017 року в електронній формі, яка ніким не підписана.

Ухвалою судді Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2017 року, зокрема, письмову заяву, подану від імені ОСОБА_1 на вимоги ухвали апеляційного суду від 23 листопада 2017 року повернуто особі, від імені якої її подано без розгляду та продовжено ОСОБА_1 строк на виконання вимог ухвали Апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року - десять днів з дня отримання копії ухвали Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2017 року.

Проте, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Також у пункті 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що згідно зі статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено пільги щодо сплати судового збору, відповідно до якої від його сплати звільняються позивачі за подання окремих позовів, а також деякі категорії осіб, визначені законом, незалежно від виду позову.

При цьому позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред'явленні окремих позовів, і деякі категорії осіб незалежно від виду позову звільняються від сплати судового збору не лише при пред'явленні позову, а й при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Проте, покладаючи на позивача обов'язок зі сплати судового збору та залишаючи без руху, зокрема з цих підстав апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначеного до уваги не взяв, тому висновок судді апеляційного суду щодо залишення без руху апеляційної скарги та її повернення з підстав, зокрема несплати заявником судового збору є помилковим.

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 березня 2018 року скасувати, справу передатидо суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк