Історія справи

Постанова

іменем України

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 740/4543/15-ц

провадження № 61-163св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 квітня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Лакізи Г.П., Скрипки А. А., Шевченка В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CL 23475 від 13 березня 2008 року у розмірі 4 151,19 доларів США.

Обґрунтовувало позов тим, що за умовами вказаного договору відповідач отримав кредит у розмірі 2 200 доларів США зі сплатою 24% річних з кінцевим терміном повернення до 25 лютого 2013 року.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору утворилася заборгованість, яка станом на 14 серпня 2015 року становить 4 151,19 доларів США, з яких прострочена заборгованість за кредитом - 1 005,41 доларів США, проценти - у розмірі 151,40 доларів США, підвищені проценти - у розмірі 2 994,38 доларів США.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 грудня 2015 року, ухваленим у складі судді Куровського Ю. В., у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до умов кредитного договору, а саме графіка погашення кредиту, відповідач повинен був повернути до 25 лютого 2013 року 2 200 доларів США тіла кредиту та 1 579,86 доларів США процентів за користування кредитом, всього 3 779,86 доларів США. Відповідно до умов кредитного договору кредит може бути повністю погашено достроково без санкцій та комісій. З виписок з особового рахунку, наданих банком 23 листопада 2015 року, суд першої інстанції встановив, що відповідач останній платіж здійснив 13 жовтня 2011 року і ним всього було сплачено за кредитним договором на вказану дату 4 414,55 доларів США, тобто відповідач достроково повернув отриманий кредит та сплатив проценти. Суд дійшов висновку, що розрахунки банку щодо наявності заборгованості спростовуються виписками з особового рахунку позичальника, і відмовив у позові.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 19 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково, рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № CL 23475 від 13 березня 2008 року, яка утворилася станом на 14 серпня 2015 року, у розмірі 1 565,31 доларів США, а також 1 056 грн 69 коп. у відшкодування сплаченого судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 квітня 2016 року та залишити в силі рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 грудня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про підтвердження належними доказами наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 565,31 доларів США є помилковим і спростовується встановленими судом розбіжностями у наданих банком розрахунках та відомостях про зарахування сплачених позичальником коштів.

Також заявник вважає помилковим розрахунок апеляційного суду розміру заборгованості за процентами, посилаючись на те, що їх нарахування за період з 11 листопада 2009 року по 11 листопада 2011 року здійснювалося банком за ставкою 0,0001%. Тобто нараховані позичальнику проценти за користування кредитом згідно графіку щомісячних платежів до кредитного договору відповідно до фактичного зарахування були списані в сумі 628,19 дол. США. Різниця між первісно нарахованими процентами та процентами, які підлягали сплаті з урахуванням списання, становить 951,67 доларів США (1579,86-628,19). Тому визначена судом сума заборгованості перед банком підлягає зменшенню на розмір списаних нарахувань за процентами і, виходячи з обраного судом розрахунку, має становити 937,12 доларів США (1565,31-628,19).

Заявник вважає, що ці обставини мають значення для правильного вирішення справи, проте апеляційний суд їх не встановив та не дав їм належної оцінки.

Крім того, заявник вказує на неправильне застосування апеляційним судом положень статті 267 ЦК України. Зокрема, вважає помилковим висновок суду про неможливість застосування наслідків спливу позовної давності при розгляді справи у суді апеляційної інстанції у зв'язку з тим, що заяву про застосування позовної давності не було зроблено до винесення судом першої інстанції рішення.

Така заява ним не була зроблена внаслідок недобросовісних дій з боку його адвоката, який, отримавши від нього заяву про розгляд справи без участі позивача, і сам у судові засідання не з'являвся. При цьому суд першої інстанції не роз'яснив позивачу можливі негативні наслідки неподання такої заяви. Вважає, що за таких обставин, з урахуванням того, що апеляційний суд приймав рішення по суті позовних вимог, він мав право заявити цьому суду про застосування позовної давності.

Також наголошує, що він є інвалідом другої групи, звільнений від сплати судового збору, тому суд апеляційної інстанції, стягнувши з нього судові витрати на користь позивача, порушив вимоги частини другої статті 88 ЦПК України у редакції Кодексу, чинного на час ухвалення рішення.

У запереченнях на касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» просить скаргу відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Позивач зазначає, що доводи касаційної скарги спростовуються наявними письмовими доказами у справі, а апеляційний суд при ухваленні рішення обґрунтовано визначив суму заборгованості за кредитним договором, застосувавши різницю між фактичними внесками позичальника та залишком боргу за кредитним договором.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що згідно з кредитним договором від 13 березня 2008 року № CL 23475, укладеним між ВАТ «Універсал Банк», назву якого у подальшому змінено на ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4, відповідачу наданий кредит у розмірі 2 200 доларів США на строк до 25 лютого 2013 року зі сплатою 24 процентів річних за користування кредитом щомісяця до 25 числа, зі сплатою у разі прострочення платежу підвищеної процентної ставки у розмірі 72% річних.

Відповідно до графіка погашення кредиту позичальник зобов'язаний сплачувати до 25 числа кожного місяця по 62,99 доларів США, останній платіж - сплатити до 25 лютого 2013 року в розмірі 63,45 доларів США.

Пунктом 2.3 кредитного договору передбачена можливість збільшення банком процентної ставки за користування кредитними коштами в односторонньому порядку. При цьому про зміну процентної ставки кредитор має повідомити позичальника письмово за 15 календарних днів до дати зміни процентної ставки та протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності новим розміром процентної ставки.

Апеляційним судом встановлено, що з 15 липня 2008 року банк збільшив процентну ставку з 24 процентів до 30 процентів річних, що призвело до збільшення щомісячного платежу з 62,99 доларів США до 70,29 доларів США; ставка підвищених процентів у разі прострочення платежу збільшилася з 72% до 90% річних. З 11 листопада 2009 року до 11 листопада 2011 року процентна ставка та ставка підвищених процентів складала 0,0001%, з 11 листопада 2011 року процентна ставка визначена у розмірі 30%, а ставка підвищених процентів - 90% річних.

Встановивши, що збільшення процентної ставки відповідно до умов кредитного договору та вимог чинного законодавства належними і допустимими доказами позивач не довів, апеляційний суд визнав необґрунтованим наданий банком розрахунок заборгованості станом на 14 серпня 2015 року, проведений з урахуванням підвищеної процентної ставки, та дійшов висновку про проведення розрахунку заборгованості позичальника відповідно до графіку платежів, який є додатком до договору.

З виписки за особовим рахунком позичальника апеляційний суд встановив, що відповідачем на користь банку за кредитним договором сплачено 2 214,55 доларів США, з яких 1 194,59 доларів США - за кредитом, 1 019,96 доларів США - за процентами.

Встановивши з умов кредитного договору та графіку щомісячних платежів, що ОСОБА_4 зобов'язався сплатити банку 2 200 доларів США за кредитом та 1 579,86 доларів США процентів, а всього 3 779,86 доларів США, апеляційний суд визначив заборгованість відповідача у сумі 1 565,31 доларів США, з яких 1 005,41 доларів США - за кредитом та 559,90 доларів США - за процентами.

При цьому апеляційний суд вказав на неправильність висновку суду першої інстанції про те, що станом на дату здійснення відповідачем останнього платежу (13 жовтня 2011 року) ним всього сплачено 4 414,55 доларів США, оскільки виписка з особового рахунку, яка деталізує кожен щомісячний платіж за його цільовим призначенням, визначає цю суму як підсумок проводок за особовим рахунком, а не як підсумок сплачених за кредитом коштів.

Щодо поданої представником відповідача до суду апеляційної інстанції заяви про застосування наслідків спливу позовної давності апеляційний суд вказав, що вона не може бути підставою для відмови у позові у зв'язку зі спливом позовної давності, оскільки така заява повинна бути зроблена стороною до винесення рішення судом першої інстанції, а таких дій відповідач та його представник не вчинили.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Апеляційний суд правильно застосував положення цієї норми права та обґрунтовано вказав, що подання заяви про застосування позовної давності в апеляційному суді за відсутності такої заяви при розгляді справи судом першої інстанції, не може бути підставою для відмови у позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням апеляційним судом обставин справи та неналежною оцінкою доказів. Проте під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення про стягнення заборгованості без задоволення, а судового рішення в цій частині без змін.

Проте суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1 056 грн 69 коп. понесених позивачем судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (сплаченого судового збору за подання позову до суду першої інстанції та за подання апеляційної скарги).

Відповідно пункту дев'ятого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди І та ІІ груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України (у редакції Кодексу, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення). Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується і випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-152цс17.

З посвідчення серії НОМЕР_1, наявного в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_4 є інвалідом другої групи. Проте суд апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача понесені банком судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 1 056 грн 69 коп.

Оскільки судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права у цій частині, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» 1 056 грн 69 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій підлягає скасуванню. У іншій частині рішення апеляційного суду касаційний суд залишає без змін.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 квітня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 1 056 грн 69 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій.

У іншій частині рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О. В. Ступак

Г. І. Усик