Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №201/6995/17

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 201/6995/17

провадження № 61-37360св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представник позивачів - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, Управління Служби безпеки України у Донецькій області, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, товариство з обмеженою відповідальністю «Монтажно-будівельна компанія «Сінергія», публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго», публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпрообленерго»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист честі і гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вони є засновниками товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажно-будівельна компанія «Сінергія».

ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 і ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 на персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» поширив неправдиву інформацію про позивачів, а саме розмістив публікації наступного змісту: «Учредители ООО «МСК «Синергия», неоднократно замечены в сотрудничестве и пособничестве руководству, так называемой «ДНР»!»; «Также учредители ООО «МСК «Синергия», неоднократно замечены в сотрудничестве и пособничестве руководству, так называемой «ДНР»!»; «Но и с фактическими собственниками компании ООО «МСК «Синергия», не все в порядке. Есть информация, что они имеют отношение к ОСОБА_6, лидеру так называемой «ДНР».

Вважали, що поширена ОСОБА_4 інформація є неправдивою та такою, що порушує їх право на повагу до честі, гідності та ділової репутації, тому вони просили суд: визнати поширену ОСОБА_4 на персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» інформацію: «Учредители ООО «МСК «Синергия», неоднократно замечены в сотрудничестве и пособничестве руководству, так называемой «ДНР»!»; «Также учредители ООО «МСК «Синергия», неоднократно замечены в сотрудничестве и пособничестве руководству, так называемой «ДНР»!»; «Но и с фактическими собственниками компании ООО «МСК «Синергия», не все в порядке. Есть информация, что они имеют отношение к ОСОБА_6, лидеру так называемой «ДНР» недостовірною та зобов'язати ОСОБА_4 спростувати цю інформації у такий же спосіб, у якій вона була поширена.

Крім того, з урахуванням наявності факту приниження честі, гідності та ділової репутації, факту розповсюдження негативної інформації, яка є недостовірною, і необхідністю відновлення своїх прав, внаслідок поширення цієї інформації, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили суд стягнути з ОСОБА_4 на їх користь по 50 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2017 року за клопотанням відповідача було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, Управління Служби безпеки України у Донецькій області, Донецьку обласну військово-цивільну адміністрацію, товариство з обмеженою відповідальністю «Монтажно-будівельна компанія «Сінергія» (далі - ТОВ «МБК «Сінергія»), публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго»), публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпрообленерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго»).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, ОСОБА_2 інформацію, поширену ОСОБА_4 на персональній сторінці у соціальній мережі Facebook, а саме: інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1, такого змісту: «Учредители ООО «МСК «Синергия», неоднократно замечены в сотрудничестве и пособничестве руководству, так называемой «ДНР»!»; інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2, такого змісту: «Также учредители ООО «МСК «Синергия», неоднократно замечены в сотрудничестве и пособничестве руководству, так называемой «ДНР»!»; інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3, такого змісту: «Но и с фактическими собственниками компании ООО «МСК «Синергия», не все в порядке. Есть информация, что они имеют отношение к ОСОБА_6, лидеру так называемой «ДНР» та зобов'язано ОСОБА_4 спростувати цю інформацію шляхом розміщення на його персональній сторінці у соціальній мережі Facebook не пізніше десяти днів від дня набрання рішенням законної сили інформації про те, що вказана інформація є недостовірною.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди та судовий збір у розмірі 2 880,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди та судовий збір у розмірі 2 880,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем відносно позивачів необмеженому колу осіб розповсюджені недостовірні відомості у соціальній мережі «Facebook», у поширеній відповідачем інформації відсутні ознаки оціночних суджень, ця інформація дискредитує і підриває авторитет позивачів в очах необмеженого кола осіб, створює до них негативне ставлення, порочить їх честь, гідність і ділову репутацію як фізичних осіб, громадянин України, підприємців, тому ця інформація підлягає спростуванню у такий саме спосіб, у який її було поширено. Встановивши факт порушення відповідачем особистих немайнових прав позивачів, яке полягає у поширенні щодо них недостовірної інформації, яка принижує їх честь, гідність і ділову репутацію та врахувавши характер протиправних дій відповідача, ступінь моральних страждань позивачів, суд частково задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди, визначивши розмір відшкодування у 3 000,00 грн на користь кожного з позивачів.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги по 1 680,00 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України позивачами не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що інформація була поширена саме відповідачем, оскільки останній вказував, що сторінку у соціальній мережі «Facebook» він не створював, а позивачі доказів на підтвердження протилежного не надали.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду не може бути визнано законною і обґрунтованою, оскільки, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд виходив лише із заперечень позивача, що сторінку у соціальній мережі «Facebook», на якій було поширено недостовірну інформацію, він не створював. Однак, у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України відповідач належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень суду не надав. Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач на ці обставини не вказував, а проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що поширена ним інформація є достовірною. У свою чергу, суд першої інстанції, повно і всебічно встановивши дійсні обставини справи та давши належну оцінку доказам, поданими сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2

У серпні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2, оскільки позивачами не доведено, що поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивачів, та те, що ця інформації порушує особисті немайнові права позивачів або завдає їм шкоди. Вказане свідчить про відсутність повного складу правопорушення, лише наявність якого може бути підставою для задоволення позову.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У пункті 18 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України також роз'яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Судом установлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є засновниками ТОВ «МБК «Сінергія».

У позовній заяві ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вказували на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 і ІНФОРМАЦІЯ_3 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» ОСОБА_4 поширив відносно них недостовірну інформацію наступного змісту: «Учредители ООО «МСК «Синергия», неоднократно замечены в сотрудничестве и пособничестве руководству, так называемой «ДНР»!»; «Также учредители ООО «МСК «Синергия», неоднократно замечены в сотрудничестве и пособничестве руководству, так называемой «ДНР»!»; «Но и с фактическими собственниками компании ООО «МСК «Синергия», не все в порядке. Есть информация, что они имеют отношение к ОСОБА_6, лидеру так называемой «ДНР».

На підтвердження вказаних обставин позивачі надали роздруківку даних з персональної сторінки ОСОБА_4 у соціальній мережі «Facebook».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що інформація була поширена саме відповідачем, оскільки останній вказував, що сторінку у соціальній мережі «Facebook» він не створював, а позивачі доказів на підтвердження протилежного суду не надали.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки висновки суду є припущенням, а спір по суті не вирішено.

Відповідно до принципу змагальності сторін, закріпленого у статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Частинами четвертою-шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказане свідчить, що апеляційний суд у порушення вимог статей 264, 367 ЦПК України вважаючи, що відповідач сторінку у соціальній мережі «Facebook», на якій було поширено оспорювань позивачами інформацію, не створював, не вказав якими доказами підтверджуються ці заперечення відповідача, фактично переклавши тягар доказування цих обставин на позивачів. При цьому, на підтвердження, своїх позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надали суду роздруківку даних з персональної сторінки користувача ОСОБА_4 у соціальній мережі «Facebook».Також при ухваленні оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд не врахував поведінку відповідача, який під час розгляду справи у суді першої інстанції на ці обставини не вказував, а проти задоволення позову заперечував з інших підстав.

Отже, апеляційний суд самоусунувся від встановлення дійсних обставин справи, перевірки доводів сторін і доказів поданих на їх підтвердження, спір по суті не вирішив.

Ураховуючи, що фактичні обстави справи не встановлені, оцінка доказам не дана, суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості ухвалити рішення по суті.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив доводи і надані сторонами докази, то прийняти ним постанова відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В . Білоконь Б. І. Гулько С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк