Історія справи

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 1512/6717/2012

провадження № 61-13869св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 травня 2013 року в складі судді Реви С. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 листопада 2015 року в складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Ісаєвої Н. В., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 22 липня 2010 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_4 договір позики, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідно до якого вона надала відповідачу позику у сумі 484 000 грн, що в еквіваленті за домовленістю сторін становило 60 500 доларів США. Позика надавалася без нарахування відсотків зі строком повернення до 22 січня 2011 року.

На забезпечення повернення грошових коштів ОСОБА_1 22 липня 2010 року уклала з ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить відповідачам в рівних частках на праві спільної часткової власності.

ОСОБА_4 свої зобов'язання перед позивачем за договором позики від 22 липня 2010 року не виконав.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2011 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 527 761,69 грн заборгованості за договором позики.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила звернути стягнення на частку квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2; звернути стягнення на частку квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3; звернути стягнення на частку квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 травня 2013 року позов задоволено.

Звернуто стягнення на користь ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3

Звернуто стягнення на користь ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2

Звернуто стягнення на користь ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позика не повернена, а договором іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання ОСОБА_4 основного зобов'язання.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог. Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06 липня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_2, про визнання іпотечного договору недійсним залишено без розгляду, отже ОСОБА_4 не довів, що він не укладав договору іпотеки.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів щодо неповернення заборгованості частково не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються розписками позивача про часткове погашення заборгованості, що не взято до уваги судами. Крім того, ОСОБА_4 не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції і взагалі не укладав договору іпотеки з позивачем.

18 січня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що 22 липня 2010 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_4 договір позики, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідно до якого надала відповідачу позику в сумі 484 000 грн, що в еквіваленті за домовленістю сторін становило 60 500 доларів США. Позика надавалася без нарахування відсотків та строком повернення до 22 січня 2011 року.

На забезпечення повернення грошових коштів ОСОБА_1 22 липня 2010 року уклала з ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить відповідачам в рівних частках на праві спільної часткової власності.

ОСОБА_4 свої зобов'язання перед позивачем за договором позики від 22 липня 2010 року не виконав.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2011 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 527 761,69 грн заборгованості за договором позики.

На підставі вказаного рішення позивач 23 квітня 2010 року отримала виконавчий лист.

Листом Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до іпотечного договору від 22 липня 2010 року у разі відсутності у боржника ОСОБА_4 коштів та іншого рухомого майна стягнення буде звернено лише на 1/3 частину вказаної квартири.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач просила звернути стягнення на частки квартири, які належать по 1/3 ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Відповідно до підпункту 5.1.5 іпотечного договору в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позичальник порушив кредитні зобов'язання, допустив заборгованість, та з урахуванням встановлених обставин прийняв рішення про звернення стягнення предмет іпотеки.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що він не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2013 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення у цій цивільній справі. Ухвала суду мотивована тим, що судові засідання призначались на 09 годин 30 хвилин 19 червня 2012 року, на 11 годин 00 хвилин 06 липня 2012 року, на 14 годин 30 хвилин 16 квітня 2013 року, на 11 годин 00 хвилин 08 травня 2013 року, але відповідач ОСОБА_4 у призначені судові засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Крім того, слід зауважити, що ОСОБА_4 також оскаржував в апеляційному порядку ухвалу місцевого суду про відкриття провадження у цій справі, отже, вказане підтверджує обізнаність відповідача щодо судового розгляду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що він взагалі не укладав з позивачем договору іпотеки, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки під час розгляду цієї справи відповідач не заявляв клопотання про призначення експертизи.

При цьому слід звернути увагу, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 звернувся з клопотанням про зупинення провадження у цій справі з посиланням на те, що він звернувся до суду першої інстанції з позовом про визнання договору іпотеки від 22 липня 2010 року недійсним. У зв'язку із чим, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2013 року зупинено апеляційне провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору недійсним. Місцевий суд, позов ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору залишив без розгляду.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 листопада 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська