Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.09.2019 року у справі №569/12710/17

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 569/12710/17

провадження № 61-17331св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року в складі судді Тимощука О. Я. та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд визнати за ним право власності на нерухоме майно - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та витребувати його на користь позивача з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 ; витребувати на користь позивача земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835, площею 0,0459 га за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3.

Позовна заява мотивована тим, що позивач відповідно до рішення Рівненського міського суду від 18 травня 2010 року у справі № 2-5022/10 та ухвали цього ж суду від 15 листопада 2011 року у справі № 6-671/11 набув право власності на незавершену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 (далі - квартира) і частину земельної ділянки площею 0, 0495 га, що розташована за тією ж само адресою, кадастровий номер 5610100000:01:054:0454 (далі - земельна ділянка).

19 березня 2012 року ухвалою Рівненського міського суду затверджено мирову угоду між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , за умовами якої ОСОБА_3 передано у власність незавершену будівництвом спірну квартиру та частину спірної земельної ділянки площею; визнано за ОСОБА_3 право власності на дану квартиру і на частину земельної ділянки. Позивачу передано у власність автомобілі «Крайслер», державний номер НОМЕР_1 , та «Шевроле Епіка», державний номер НОМЕР_2 , і визнано за ним право власності на ці транспортні засоби.

В подальшому, 29 жовтня 2012 року цим же судом внесено виправлення в ухвалу і остаточно зазначено про те, що квартиру слід вважати закінченою будівництвом, а також про визнання попереднього державного акту на право власності на земельну ділянку від 22квітня 2008 серії ЯЕ №245416, що зареєстрований в книзі записів за № 010858300555, таким, що втратив чинність.

Наведені ухвали було скасовано апеляційним судом 12 липня 2017 року.

02 серпня 2017 року позивачу стало відомо, що державним реєстратором Сарненського районного управління юстиції Рівненської області 20 січня 2016 року прийнято рішення, яким змінено статус квартири на будинок, змінено адресу на будинок АДРЕСА_3 та змінено площу майна з 158, 8 м2 на 155, 9 м2.

При цьому 01 серпня 2017 року державним реєстратором Комунального підприємства «Здолбунівське реєстраційне бюро»Здолбунівської районної ради Рівненської області було прийнято рішення № 36424023 про зміну інформації на майно шляхом зміни адреси з «будинок АДРЕСА_1» на «будинок АДРЕСА_1 ». Також ОСОБА_3 19 липня 2013 року без зміни площі змінила кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований будинок, з 5610100000:01:054:0454 на 5610100000:01:054:0835.

Після, ОСОБА_3 відчужила спірний будинокна користь ТОВ «Амікор ЛТД», де вона є засновником і керівником.

На звернення ОСОБА_1 державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради в усній формі відмовлено у прийнятті документів для скасування запису щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 та поновлення права позивача на майно, мотивуючи це тим, що Апеляційний суд Рівненської області не вирішував питання щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне майно та визнання за позивачем права власності на нього.

16 серпня 2017 року представником ОСОБА_6 - адвокатом Шумейко Ю. О. подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, заборонивши ОСОБА_3 розпоряджатися ним, в тому числі і відчужувати на користь третіх осіб, а також заборонивши відчуження частки будинку зі статутного капіталу ТОВ «Амікор ЛТД».

Ухвалою Рівненського міського суду від 21 серпня 2017 року заяву позивача задоволено і забезпечено позов ОСОБА_6 шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.Заборонено ОСОБА_3 розпоряджатися земельною ділянкою, зокрема шляхом її відчуження на користь третіх осіб, а також заборонено відчуження частки зі статутного капіталу ТОВ «Амікор ЛТД» у виді спірного будинку.

29 серпня 2017 року позивач знову звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, мотивуючи тим, що 11 серпня 2017 року право власності на будинок перереєстроване за ОСОБА_4 , яка передала цей об`єкт нерухомості в іпотеку ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки 17 серпня 2017 року, посвідченого нотаріально і зареєстрованого у реєстрі за № 622.

Тому позивач просив заборонити ОСОБА_5 задовольнити забезпечену договором іпотеки вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; заборонити йому ж відчужувати спірний будинок від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за правилами статті 38 Закону України «Про іпотеку»; заборонити ОСОБА_4 за згодою іпотекодержателя розпоряджатися зазначеним будинком, зокрема шляхом його відчуження на користь третіх осіб, а також передання в наступну іпотеку.

Ухвалою Рівненського міського суду від 31 серпня 2017 року заяву ОСОБА_6 задоволено.

29 серпня 2017 року ОСОБА_6 подано заяву, в якій позивач просив замінити ТОВ «Амікор ЛТД» на належного відповідача - ОСОБА_4 , а тому змінив предмет позову на витребування з чужого незаконного володіння спірного будинку на користь позивача з ТОВ «Амікор ЛТД» на ОСОБА_4 і залучив до участі у справі ОСОБА_5 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Рівненського міського суду від 17 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Замінено первісного відповідачаТОВ «Амікор ЛТД» на належного - ОСОБА_4 . Залучено до участі у справі ОСОБА_5 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Визнано за позивачем право власності на нерухоме майно - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , та витребувано його на користь ОСОБА_6 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .

Витребувано на користь ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835, площею 0, 0459 га, у АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 .

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь позивача 8 000, 00 грн судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судове рішення, а саме ухвала Рівненського міського суду Рівненської області про визнання мирової угоди від 19 березня 2012 року, за яким спірний будинок вибув з володіння позивача, 12 липня 2018 року скасоване Апеляційним судом Рівненської області, тому вказаний будинок, який було відчужено ОСОБА_3 на користь третіх осіб, підлягає витребуванню з незаконного чужого володіння відповідача в порядку статті 388 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України). Так самоі спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею, тому відповідно до статті 388 ЦК України підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння, у зв'язку з тим, що право власності позивача на неї поновлене, оскільки скасоване рішення, за яким було визнано таким, що втратив чинність державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 квітня 2008 року серія ЯЕ № 245416. Тому з метою поновлення прав власності позивача на вказане нерухоме майно за ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2018 року у справі № 2-7420/11, ці права підлягають захисту у судовому порядку шляхом їх визнання та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння відповідачів.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 20 березня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанціїта зазначив, що рішення суду є правильним по суті, судом було повно та всебічно досліджено обставинисправи та надано належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 вересня 2019 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 .

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставинам справи.

Заявник зазначає, що не зважаючи на подання ним у суді першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи з поважних причин, суд розглянув справу за відсутності відповідачів та третьої особи, чим порушив норми статті 43 Цивільно процесуального Кодексу України (у редакції на час подачі позовної заяви) (далі - ЦПК України), оскільки заявника було позбавлено права подавати заяви і клопотання, надавати пояснення, наводити свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2012 року було визнано та затверджено мирову угоду щодо спірного майна. На той час судом було встановлено, що сторони не мають будь-яких претензій один до одного щодо вартості спірного майна, а також те, що мирова угода не суперечить закону, не порушує права та інтереси інших осіб, вчинена в інтересах обох сторін. Отже спірне майно вибуло не поза волею позивача. Суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не врахували дану обставину не дали оцінку тому факту, що спірне майно вибуло з володіння позивача в силу обставин не передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, а вибуло майно з його володіння з волі власника, шляхом підписання мирової угоди.

При вирішенні спірних відносин судами залишено поза увагою те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього права власності на спірне майно та незаконність володіння цим майном відповідачами.

Крім цього, при розгляді справи за позовом про визнання (захист) права власності, що поданий не з підстав статей 335, 376 ЦК України, та про витребування майна з чужого незаконного володіння судами не з`ясував, з яких саме підстав та у який спосіб сторонами у свій час було набуто право власності на спірне майно, чи є такі підстави та спосіб законними, зокрема на час пред`явлення позову і розгляду справи, чи є відповідач добросовісним набувачем, з яких підстав спірне майно вибуло з володіння позивача, чи є відповідач останнім фактичним набувачем цього майна тощо.

Заявник в касаційній скарзі зазначає, що ОСОБА_3 правомірно відчужила спірне майна до ТОВ «Амікор ЛТД», оскільки будь-яких заборон відчуження чи інших обтяжень на майно накладено не було, тому вона вправі була розпоряджатися ним на власний розсуд. Також майно не належало на той час на підставі речових прав іншим особам. Також ОСОБА_4 на достатній правовій підставі володіє спірним нерухомим майном, тобто є його законним власником, а тому витребувати це майно у неї не є можливим.

Також зазначає, що у провадженні Рівненського міського суду Рівненської області знаходиться цивільна справа № 2-7420/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім`єю та про розподіл спільного сумісного майна подружжя, розгляд якої не завершено. Оскільки розгляд справи № 2-7420/11 має преюдиційне значення для розгляду даної справи, тому даний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння подано ОСОБА_6 передчасно, оскільки у позивача відсутні правовстановлюючі документи про право власності на спірне майно.

Крім того, на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/9109/19 позов ОСОБА_14 до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 серпня 2017 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 800 000,00 ОСОБА_4 перед ОСОБА_14 за договором позики від 16 серпня 2017 року та вставновлено спосіб реалізації предмета іпотеки - спірного житлового будинку та земельної ділянки, шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки вартістю 1 897 612,00 грн.

Крім того, заявник зазначає, що позивачем не заявлено вимоги про скасування державної реєстрації спірного нерухомого майна.

Доводи інших учасників справи

28 жовтня 2019 року представник ОСОБА_6 - адвокат Шумейко Ю. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Крім того, заявник зазначає, що посилання ОСОБА_3 в касаційній скарзі на рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/9109/19, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме спірне нерухоме майно є безпідставним, оскільки дане рішення скасовано постановою Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року. Тому, позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рівненського міського суду Рівненської області.

Задоволено частково клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії судових рішень та зупинено дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичніобставини справи, встановлені судами

Як встановлено судами, позивач відповідно до рішення Рівненського міського суду від 18 травня 2010 року у справі № 2-5022/10 та ухвали цього ж суду від 15 листопада 2011 року у справі № 6-671/11 набув право власності на незавершену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 і частину земельної ділянки площею 0, 0495 га, що розташована за тією ж самою адресою, кадастровий номер 5610100000:01:054:0454 (а.с. 9).

Ухвалою Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року визнано мирову угоду у справі № 2-7420/11, за умовами якої ОСОБА_3 передано у приватну власність зазначені квартиру і частину земельної ділянки та визнано за нею право приватної власності на ці об`єкти нерухомості. Позивачу ж передано у власність автомобілі «Крайслер», державний номер НОМЕР_1 , та «Шевроле Епіка», державний номер НОМЕР_2 , та визнано за ним право приватної власності на ці транспортні засоби(а.с. 10).

В подальшому, 29 жовтня 2012 року цим же судом виправлено описку в ухвалі Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року, визнавши за ОСОБА_3 право приватної власності на завершену будівництвом спірну квартиру та доповнивши резолютивну частину ухвали новим абзацом. Додатковим текстом визнано попередній державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 квітня 2008 року серії ЯЕ № 245416, зареєстрований у книзі записів за № 010858300555, таким, що втратив чинність (а.с. 11).

15 серпня 2012 року право власності на майно, передане і визнане за ОСОБА_3 згідно з ухвалою Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року, зареєстроване за останьою.

16 листопада 2012 року відповідно до ухвали цього ж суду від 29 жовтня 2012 року право на спірну квартиру за ОСОБА_3 зареєстровано як на завершений будівництвом об`єкт нерухомості.

12 липня 2017 року Апеляційним судом Рівненської області скасовано ухвали суду першої інстанції від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня 2012 рокута передано справу на новий розгляд (а.с. 12-14).

02 серпня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про скасування запису щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 та поновлення свого права власності на майно. Однак державним реєстратором в усній формі відмовлено у прийнятті документів для здійснення зазначеної реєстраційної дії, посилаючись на відсутність вказівки у судовому рішенні апеляційного суду про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію майна за ОСОБА_3

20 січня 2016 року державним реєстратором Сарненського районного управління юстиції Рівненської області було прийнято рішення № 27881232 про зміну інформації щодо майна шляхом зміни його статусу з квартири на будинок, зміни адреси з «будинок АДРЕСА_3 » на «будинок АДРЕСА_3 » та зміни загальної площі нерухомості із 158, 8 м2 на 155, 9 м2. Рішенню про перереєстрацію права присвоєно номер 12967688. Підставою для прийняття реєстратором даного рішення були висновок КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» № 9891 від 21 грудня 2015 року, ухвали Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня 2012 року у справі № 2-7420/11, свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 від 05 серпня 2013 року, що видане Реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції.

ОСОБА_3 також змінено і кадастровий номер земельної ділянки, де розташований будинок, із 5610100000:01:054:0454 на 5610100000:01:054:0835, однак площа і місце розташування залишися незмінні. Підставою для вчинення державним реєстратором Рівненського міського управління юстиції 05 серпня 2013 року цієї дії була ухвала Рівненського міського суду від 29 жовтня 2012 року, якою скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 квітня 2008 року серії ЯЕ № 245416. Рішенню присвоєно № 4752537, а запису про право власності - № 2012717.

В подальшому, 01 серпня 2017 року державним реєстратором КП «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради було прийнято рішення № 36424023 про зміну інформації щодо майна шляхом зміни адреси з « АДРЕСА_3 » на « АДРЕСА_1 ».

07 серпня 2017 року ОСОБА_3 відчужила спірний будинок на користь ТОВ «Амікор ЛТД» відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 02 серпня 2017 року та протоколу набувача № 1/8 від 08 серпня 2017 року (номер запису про право власності 21726123).

11 серпня 2017 року право власності на спірний будинок перереєстровано за ОСОБА_4 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 08 серпня 2017 року, що виданий ТОВ «Амікор ЛТД» і підтверджено відповідним записом про право власності №21883569 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також встановлено, що 17 серпня 2017 року ОСОБА_4 передала будинок в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_5 відповідно до договору іпотеки від 17 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньовим В. О. за № 622, укладеного на виконання договору позики від 16 серпня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на суму у 1 800 000 грн, строком до 16 лютого 2018 року(а.с. 51-54).

Судами також встановлено, що 03 травня 2018 року постановою Верховного Суду ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2017 року було скасовано, справу № 2-7420/11 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження (а.с. 133-134).

Внаслідок повторного розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 , 12 липня 2018 року Апеляційний суд Рівненської області постановив ухвалу у справі № 2-7420/11, якою скасував ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2012 року, а також ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2012 року та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 153-157).

07 листопада 2018 року Верховним Судом відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на зазначену постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2018 року. Крім того, Верховний Суд в своїй постанові від 07 листопада 2018 року погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що умови мирової угоди суперечать закону, оскільки розподілено майно не є об`єктом спільного сумісного майна подружжя, оскільки ОСОБА_6 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 у період з 27 жовтня 1994 року по 01 серпня 2006 року, а право власності на спірну квартиру набув відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 травня 2010 року. Судові рішення, якими встановлювався факт спільного проживання на час набуття відповідачем права власності на квартиру, відсутні (а.с. 166-168).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачене право на звернення до суду за захистом свого права і встановлені способи захисту, серед яких є визнання права, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

За частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі осіб.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (частина перша статті 392 ЦК України).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя стаття 388 ЦК України).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Саме такий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18).

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, спірне майно вибуло з власності позивача на підставі ухвали Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня 2012 року, які були скасовано Апеляційним судом Рівненської області 12 липня 2018 року.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, те, щопід час постановлення ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2012 року, якою було визнано та затверджено мирову угоду щодо спірного майна, судами було встановлено відсутність між сторонами будь-яких претензій один до одного щодо вартості спірного майна, а також те, що мирова угода не суперечить закону, не порушує права та інтереси інших осіб, вчинена в інтересах обох сторін, а отже спірне майно вибуло не поза волею позивача, не можуть бути прийнятті до уваги.

Скасовуючи ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня 2012 року у справі № 2-7420/11 Апеляційний суд Рівненської області в ухвалі від 12 липня 2018 року посилався на те, що суд першої інстанції не надано належної оцінки волевиявленню ОСОБА_6 та обставинам, за якими укладалася мирова угода.

Виходячи з зазначеного доводи касаційної скарги, зводяться до оспорювання фактів, які вже встановлені ухвалою Апеляційний суд Рівненської області від 12 липня 2018 року.

Доводи касаційної скарги, про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього права власності на спірне майно та незаконність володіння цим майном відповідачами, є неприйнятними, оскільки спростовуються матеріалами справи. ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у позивача права власності на спірне майно, а також доказів на законне володіння нею спірного майна на праві власності.

Крім того, з ухвали Верховного Суду від 07 листопада 2018 року про відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2018 року вбачається, що Верховний Суд в своїй постанові від 07 листопада 2018 року погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що умови мирової угоди суперечать закону, оскільки розподілено майно не є об`єктом спільного сумісного майна подружжя, оскільки ОСОБА_6 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 у період з 27 жовтня 1994 року по 01 серпня 2006 року, а право власності на спірну квартиру набув відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 травня 2010 року. Судові рішення, якими встановлювався факт спільного проживання на час набуття відповідачем права власності на квартиру, відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/9109/19 позов ОСОБА_14 до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 серпня 2017 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 800 000,00 ОСОБА_4 перед ОСОБА_14 за договором позики від 16 серпня 2017 року та вставновлено спосіб реалізації предмета іпотеки - спірного житлового будинку та земельної ділянки, шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки вартістю 1 897 612,00 грн, не можуть бути прийнятті до уваги, з огляду на таке.

Як вбачається з відзиву на касаційну скаргу, та перевірено колегією судів вищезазначене рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/9109/19, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - скасовано постановою Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що предмет іпотеки, на який звернуто стягнення, а саме спірний житловий будинок та земельна ділянка, є об`єктом права приватної власності ОСОБА_6 , а тому без його згоди він не міг бути об`єктом спірних правовідносин та предметом іпотеки.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Посилання ОСОБА_3 у касаційній скарзі на те, що у провадженні Рівненського міського суду Рівненської області знаходиться цивільна справа № 2-7420/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім`єю та про розподіл спільного сумісного майна подружжя, розгляд якої не завершено, а тому позов про витребування майна з чужого незаконного володіння подано ОСОБА_6 передчасно, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки ОСОБА_3 не позбавлена буде права звернутися до суду з заявою про перегляд рішення у даній справі у зв`язку з нововиявленими обставинами після ухвалення рішення у справі № 2-7420/11.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що оскільки підставою для набуття відповідачкою права власності на спірні будинок і земельну ділянку були ухвали Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня 2012 року, які скасовані рішенням суду апеляційної інстанції від 12 липня 2018 року, та оскільки позивач дійсно позбавлений можливості виконати ухвалене на його користь судове рішення, а тому визнання за ним права власності та витребування майна із незаконного володіння відповідачів поновить його право є правильними і обґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга, підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року.

Керуючись статтями 400 409 110 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик