Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №742/2087/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 742/2087/17

провадження № 61-38944св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області, у складі колегії суддів:

Шитченко Н. В., Висоцької Н. В.,

Мамонової О. Є., від 22 травня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з листопада 2004 року вона перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, вони були пов'язані спільним побутом, мали спільні права та обов'язки, а також спільний бюджет. Шлюб між ними був зареєстрований 03 листопада

2007 року. До цього часу, а саме 14 квітня 2007 року, вони придбали квартиру АДРЕСА_1, проте договір купівлі-продажу був оформлений на відповідача. Восени 2016 року вони також придбали автомобіль Ford Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1. Після розірвання шлюбу у

2017 році відповідач заперечує її право у спільній сумісній власності на частину квартири та автомобіля, у зв'язку з чим вона була вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд встановити факт проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з листопада 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль Ford Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єктами спільної сумісної власності; поділити вказане майно та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 і стягнути з відповідача на її користь 88 110,76 грн грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, у складі судді Бездідька В. М., від 09 лютого 2018 року позов задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з листопада 2004 року по 03 листопада

2007 року. Визнано квартиру

АДРЕСА_2 та автомобіль Fоrd Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частину автомобіля Fоrd Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти

в сумі 88 110,76 грн в якості грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль Fоrd Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1, та залишено автомобіль у власності ОСОБА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що допитані судом свідки підтвердили факт спільного проживання сторін як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства та наявність спільного бюджету. Місцевий суд зазначив, що спірна квартира була придбана внаслідок ведення спільного господарства, побуту, спільної праці ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за їхні спільні грошові кошти під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а відтак є спільною сумісною власністю сторін, частки яких є рівними. Суд зазначив, що ОСОБА_2 не надано належних доказів на підтвердження того, що квартиру він придбав самостійно за свої особисті кошти, а не за час спільного проживання сторін. Спірний автомобіль був придбаний під час перебування подружжя у зареєстрованому шлюбі, відповідач визнав заявлені вимоги щодо поділу транспортного засобу, тому суд вважав можливим залишити автомобіль у власності відповідача з відшкодуванням на користь ОСОБА_1 1/2 частини його вартості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 09 лютого 2018 року у частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на підтвердження спільного проживання із ОСОБА_2 у період з листопада 2004 року

по 03 листопада 2007 року позивачем були надані суду першої інстанції лише фотокартки, на яких зображені сторони з іншими особами під час їхніх спільних зустрічей та відзначення святкових подій, проте вказані докази не містять жодних посилань на те, що саме у визначений проміжок часу сторони проживали разом, вели спільне господарство та були пов'язані спільним побутом. Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження придбання спірної квартири внаслідок спільної праці та проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Відповідач від'їжджав на півроку до іншої країни для працевлаштування. Суд першої інстанції безпідставно поклав на відповідача обов'язок доведення обставин, які мали доводитись позивачем, зокрема факт спільного проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення СК України та дійшов неправильного висновку про презумпцію правомірності правочину, не з'ясувавши джерела набуття квартири (кошти, за які була придбана квартира) та мету придбання

квартири - для створення сім'ї. Вважає, що доказами по справі доведено факт спільного проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у спірний період. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти відповідача.

Судове рішення оскаржується лише у частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину квартири. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому касаційному перегляду не підлягає в силу статті 400 ЦПК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

18 вересня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, загальною площею 28 кв. м. Вартість квартири становила 13
607 грн (а. с. 7).

17 травня 2007 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вищезазначену квартиру, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 8).

03 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 13 квітня 2017 року у справі № 742/36/17 було розірвано (а. с. 9).

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні суду першої інстанції вказувала, що вона була власником квартири АДРЕСА_2, яку вона продала ОСОБА_2. Сторони у справі разом приходили на огляд квартири, тому вона вважала, що вони були чоловіком та дружиною. До нотаріуса оформляти договір купівлі-продажу також приходили вдвох.

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що є матір'ю відповідача ОСОБА_2.

Сторони зустрічалися з 2004 року, потім у

2007 році було весілля. До весілля вони не проживали разом. ОСОБА_2 проживав весь час вдома по АДРЕСА_3, всі його речі знаходились також вдома. Працював ОСОБА_2 у м. Прилуки Чернігівської області, потім у Київській області на птахофабриці та півроку у Швеції. Приїздив додому на вихідні раз на три тижні.

Після повернення зі Швеції на зароблені кошти та у незначній частині отримані у позику від батьків придбав житло. ОСОБА_1 не вкладала гроші у квартиру, на момент придбання квартири син з позивачем спільно не проживав, спільного бюджету не мав.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 є її племінником. З ОСОБА_1 вона познайомилась після весілля. Вона зустрічалась з ОСОБА_2 приблизно з 2006 року. До весілля сторони зустрічалися, спільно не проживали. ОСОБА_1 з ОСОБА_2 були сусідами через дорогу, позивач працювала у лікарні. До весілля ОСОБА_2 поїхав на роботу до Швеції, але одружуватись не збирався. ОСОБА_2 проживав у матері по АДРЕСА_3. Батьки позичали ОСОБА_2 гроші на придбання квартири. ОСОБА_1 участь у придбанні квартири не брала, на її думку вона таких грошей не мала, оскільки тільки закінчила навчання.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що проживає у квартирі АДРЕСА_4.

У березні-квітні 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приходили оглядати квартиру АДРЕСА_2. Приблизно через місяць вони заїхали до квартири та стали проживати в ній. Матір ОСОБА_1 до цієї квартири завозила меблі. ОСОБА_1 постійно проживала у спірній квартирі.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що знає

ОСОБА_2 з самого початку, коли він почав проживати з ОСОБА_1 задовго до весілля.

Після приїзду відповідача із Швеції

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру і стали проживати у ній ще до весілля. Мати позивача придбала в квартиру меблі.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що є матір'ю ОСОБА_1. Після закінчення медичного училища ОСОБА_1 почала працювати у смт Велика Дівиця Прилуцького району Чернігівської області, в якому познайомилась з ОСОБА_2 та почала зустрічатися з ним. Приїхали до неї у м. Прилуки Чернігівської області та повідомили, що будуть одружуватись та стали проживати у неї. ОСОБА_2 пішов на роботу.

ОСОБА_1 працювала в м. Києві. ОСОБА_2 їздив за кордон, після приїзду відповідач приїхав до неї. Весь час вони жили у неї. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шукали житло, вона теж ходила дивитись квартиру. Меблі у квартиру вона придбавала у кредит.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Положеннями статті 315 ЦПК України передбачено встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, у тому числі і проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до частин 2 , 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Про утворення особами сім'ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім'ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 статті 74 СК України.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз'яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Статтею 60 СК Українивизначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тлумачення статті 60 СК Українисвідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно із частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно положень статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 довела факт проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з листопада 2004 року по 03 листопада 2007 року. Вказаний факт підтверджено показаннями свідків, спільним придбанням спірної квартири та фактичним проживанням у ній сторін, фотокартками, на яких сторони висвітлені як сімейна пара, яка проживає разом, подальшою реєстрацією у 2007 році шлюбу та народженням спільних дітей.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що факт проживання сторін у період з листопада 2004 року по 03 листопада 2007 року (дату реєстрації шлюбу) однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджено наданими позивачем належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд вищезазначених обставин справи не врахував, доводи позивача належним чином не оцінив та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року скасувати.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 09 лютого 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 4 180 (чотири тисячі сто вісімдесят) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович