Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.12.2018 року у справі №520/2326/17

Постанова

Іменем України

21 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 520/2326/17

провадження № 61-47755св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Образцова Тетяна Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Васильків О. В.,

від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Калараша А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

від 18 жовтня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Образцова Т. А. про визнання договору дарування недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є сусідкою сім'ї ОСОБА_3, батько яких всупереч положень чинного законодавства здійснює реконструкцію квартири у будинок. Між сторонами тривають судові спори. Позивач зазначала, що відповідачі, уклавши 29 листопада 2016 року договір дарування квартири, намагаються ухилитися від виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі № 815/2311/15. Вказувала, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків за договором, та обставини, які зазначені у договорі, не відповідають дійсності. Оскільки неправомірна реконструкція квартири відповідачів перешкоджає їй у користуванні своїм майном, а саме перекриває доступ світла до житла позивача, вона змушена звернутися до суду із позовом.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29 листопада 2016 року між

ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Образцовою Т. А.; скасувати рішення приватного нотаріуса Образцової Т. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32606346

від 29 листопада 2016 року, щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2018 року у задоволенні позовувідмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, яка не є стороною оспорюваного договору дарування, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірним договором порушені її права та інтереси.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м.

Одеси від 15 січня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що позивач не надала доказів на підтвердження наявності умислу у відповідачів на укладання фіктивного правочину при підписанні договору дарування 29 листопада 2016 року. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги стосовно того, що договір дарування був укладений відповідачами з метою уникнути виконання судового рішення від 22 листопада 2016 року у справі № 815/2311/15, зазначивши при цьому, що відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження виконавець за заявою сторони, а також заінтересованої особи, приймає рішення про заміну сторони її правонаступником.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що договір дарування був укладений одразу після винесення постанови Одеським апеляційним адміністративним судом у справі № 815/2311/15 про зобов'язання ОСОБА_3 здійснити знесення самочинних об'єктів будівництва. Сторони договору мали не меті уникнути виконання судового рішення, а не здійснити відчуження квартири, у зв'язку з чим у договорі були зазначені обставини, які не відповідають дійсності. Вказувала, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про заміну сторони виконавчого провадження його правонаступником, оскільки незаконне будівництво здійснював ОСОБА_3, тому саме він повинен знести самочинні прибудови та надбудови. Самочинне будівництво порушує права позивача, яка намагається його зупинити та привести квартиру відповідачів у попередній стан.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

21 березня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

від імені та в інтересах якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6, було укладено договір дарування, відповідно до умов якого

ОСОБА_3 безоплатно передав у власність (подарував), а

ОСОБА_4 прийняв у власність (прийняв у дар) ізольовану квартиру

АДРЕСА_1, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 28,2 кв. м, та підсобних приміщень. Загальна площа квартири складає 36,0 кв. м (т. 1, а. с. 120).

Згідно договору дарування квартира АДРЕСА_1 належить дарувальнику на підставі договору дарування від 15 жовтня 2002 року № 5-3810.

Відповідно до пункту 5 договору дарування дарувальник свідчить, зокрема, що відчужувана за цим договором квартира на момент укладення цього договору ним раніше нікому іншому не продана, іншим способом не відчужена; судового спору щодо вказаної квартири, а також будь-яких прав на неї третіх осіб, у тому числі відповідно до статті 405 ЦК України, як у межах, так і за межами України немає.

Дарувальник свідчить, що вчинення цього правочину не суперечить правам та інтересам інших осіб, в тому числі малолітніх або неповнолітніх дітей, чи непрацездатних осіб, яких він зобов'язаний утримувати за законом або договором.

Згідно з пунктом 6 договору дарування дарувальник повідомляє, що з моменту набуття ним права власності на відчужувану квартиру, він не здійснював самочинні або будь-які інші перебудови чи перепланування у цій квартирі; на день укладання цього договору усі технічні характеристики квартири відповідають правовстановлюючим документам та технічному паспорту від 20 вересня 2002 року, який передається представнику обдарованого при підписанні даного договору.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду

від 22 листопада 2016 року у справі № 815/2311/15 позов Державної архітектурно-будівельної інспекції України задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 за власний рахунок привести у первісний стан об'єкт самочинного будівництва - реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 відповідно до технічного паспорту на квартиру від 20 вересня 2002 року шляхом знесення самочинного будівництва, яке не зазначено у технічному паспорті від 20 вересня 2002 року (т. 1, а. с. 19-21).

Постановою держаного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м.

Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 26 грудня 2016 року відкрито виконавче провадження із виконання виконавчого листа № 815/2311/15, виданого Одеським окружним адміністративним судом Одеської області (т. 1, а. с. 22).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року у справі № 815/2311/15 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду

від 01 вересня 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року скасовано, провадження у справі закрито (т. 1, а. с. 156-158).

Постановою Верховного суду від 10 липня 2018 року у справі № 815/2311/15 ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року скасовано, справу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 815/2311/15 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду

від 01 вересня 2016 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня

2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, у справі № 815/2311/15

у задоволенні позову Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_3, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, ОСОБА_9,

ОСОБА_4, про зобов'язання за власний рахунок привести

квартиру АДРЕСА_1 у попередній стан відповідно до технічного паспорту від 20 вересня 2002 року шляхом знесення самочинного будівництва - відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою

статтею 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2 4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість реалізації заінтересованою особою її прав.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18).

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами частин 1 та 5 статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного позивачем договору дарування

від 29 листопада 2016 року недійсним, оскільки позивачем не доведено відсутність в обох сторін наміру щодо реального переходу права власності на нерухоме майно від ОСОБА_3 до ОСОБА_4, правильно врахувавши, що обдарованим здійснено державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно, внесено зміни до персоніфікованих даних по особовим рахункам з оплати вартості житлово-комунальних послуг, що спростовує доводи касаційної скарги про фіктивність оспорюваного договору.

Позивачем також не доведено, що спірним правочином було порушено її права та інтереси, а доводи про те, що договір було укладено з метою уникнення виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 рокуу справі № 815/2311/15 спростовуються тим, що вказане судове рішення було скасовано, а під час нового розгляду рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня

2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні позову Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_3 про зобов'язання за власний рахунок привести квартиру

АДРЕСА_1 у попередній стан відповідно до технічного паспорту від 20 вересня 2002 року шляхом знесення самочинного будівництва відмовлено.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи були порушені норми матеріального або процесуального права, не спростовують правильних по суті судових рішень, та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович