Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.04.2020 року у справі №308/3507/17

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 308/3507/17

провадження № 61-6284св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Данко В. Й., від 26 вересня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В., від 25 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява ПАТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що 15 січня 2014 року між банком і ОСОБА_1 було підписано заяву про відкриття поточного рахунку. Згідно з цією заявою відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, що розміщені у мережі Інтернет, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 15 січня 2014 року і взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.

Відповідно до умов договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок.

Банк виконав свої зобов'язання у повному обсязі надавши позичальнику кредитний ліміт у розмірі 10 900 грн.

З метою створення сприятливих умов для виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № б/н від 15 січня 2014 року між банком і ОСОБА_1 було укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 14 січня 2015 року.

У зв'язку з порушенням зобов'язань за цією угодою відповідач станом на 09 березня 2017 року має заборгованість перед банком у розмірі 38 711,46 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за угодою № б/н від 14 січня 2015 року у розмірі 38 711,46 грн, а саме: 18 515,78 грн - заборгованість за кредитом; 3,99
грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 157,20 грн - штрафи згідно з угодою; 17 034,49 грн - заборгованість за пенею та комісією за користування кредитом і вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2018 року задоволено позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк". Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" суму заборгованості у розмірі 38 711,46 грн, з яких: 18 515,78 грн - заборгованість за кредитом; 3,99 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17 034,49 грн - заборгованість за пенею та комісією; 3157,20 грн - штраф відповідно до пункту 2.2 генеральної угоди та 1

600,00 грн у відшкодування судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що підтверджується розміром заборгованості, відображеному у наявному у матеріалах справи розрахунку заборгованості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ПАТ КБ "ПриватБанк" позовних вимог зважаючи на те, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості.

Враховуючи те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, позичальник має нести цивільно-правову відповідальність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити заявлені банком позовні вимоги, стягнути з нього на користь банку 10 900 грн, що становить суму кредиту, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 725/6810/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15.

Також заявник звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що він був ознайомлений з наданими позивачем до позовної заяви Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ПАТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Звертає увагу, що між сторонами було укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості, якою сторони погодили новий строк погашення заборгованості, розмір заборгованості, розмір відсоткової ставки, порядок і спосіб внесення платежів на погашення заборгованості.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою у малозначній справі, оскільки касаційна скарга містить доводи про те, що судами проігнорована усталена судова практика, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики.

Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2018 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року.

20 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до генеральної угоди від 14 січня 2015 року про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 14 січня 2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 22
215,69 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,001% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком на 6 місяців з 14 січня 2015 року по 31 липня 2015 року (а. с. 10).

Згідно пункту 2.1 генеральної угоди від 14 січня 2015 року погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: починаючи з "1 " числа по "25" число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти у сумі 3 702,62 грн для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, процентів.

Згідно пункту 2.2 генеральної угоди відповідно до статей 212, 611, 651 ЦК України за порушення позичальником строків погашення заборгованості, зазначеної у цій генеральній угоді, умовах та правилах, більш ніж на 31 день, за зобов'язаннями, строк яких не настав, сторони дійшли згоди, що строк повернення кредиту рахується на 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, розпочинаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. У такому випадку позичальник виплачує банку штраф у розмірі 3 157,20 грн.

За наданим позивачем розрахунком кредитної заборгованості станом на 09 березня 2017 року ОСОБА_1 має перед банком заборгованість у розмірі 38 711,46 грн, яка складається з: 18 515,78 грн - заборгованість за кредитом; 3,99 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 17 034,49 грн - заборгованість за пенею та комісією за користування кредитом; 3 157,20 грн - штраф відповідно до положень генеральної угоди.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення генеральної угоди) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до генеральної угоди від 14 січня 2015 року про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 14 січня 2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 22 215,69 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,001% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком на 6 місяців з 14 січня 2015 року по 31 липня 2015 року (а. с. 10).

З тексту генеральної угоди вбачається, що ця угода укладена з метою створення умов для виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитними договорами № SAMDN03000002482511 від 12 травня 2005 року та № б/н від 15 січня 2014 року.

Згідно пункту 2.1 генеральної угоди від 14 січня 2015 року погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: починаючи з "1 " числа по "25" число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти у сумі 3 702,62 грн для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, процентів.

Згідно пункту 2.2 генеральної угоди відповідно до статей 212, 611, 651 ЦК України за порушення позичальником строків погашення заборгованості, зазначеної у цій генеральній угоді, умовах та правилах, більш ніж на 31 день, за зобов'язаннями, строк яких не настав, сторони дійшли згоди, що строк повернення кредиту рахується 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, розпочинаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. У такому випадку позичальник виплачує банку штраф у розмірі 3 157,20 грн.

Оскільки позичальник припинив виконувати зобов'язання за укладеною з банком генеральною угодою від 14 січня 2015 року і має непогашену заборгованість за кредитом, яка складається з: 18 515,78 грн - заборгованість за кредитом, 3,99
грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також несплачений штраф відповідно до положень генеральної угоди (пункт 2.2) у розмірі3 157,20
грн, то суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача вказаних сум.

Разом із цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про стягнення з позичальника 17 034,49 грн заборгованості за пенею та комісією, не вказавши, чи ця сума є пенею, чи все ж комісією, не звернули увагу на те, що умови генеральної угоди від 14 січня 2015 року не передбачали таких санкцій.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, однак матеріали справи не містять підписаних позичальником Умов та правил надання банківських послуг.

Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на умови кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджено, що саме з такими Умовами був ознайомлений позичальник і погодився з ними, підписуючи генеральну угоду про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати комісії та пені.

Вказані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані (не визнаються позичальником), а також, якщо ці умови прямо не передбачені у основному договорі.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийнятої 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада

1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору зі ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.

За таких обставин, судові рішення у частині стягнення з відповідача 17 034,49
грн заборгованості за комісією та пенею підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, судові рішення підлягають частковому скасуванню.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з висновку про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції змінює рішення, то відповідно й змінюється розподіл судових витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до положень частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За правилами частин 1 , 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 38 711,46 грн кредитної заборгованості.

Верховний Суд відмовив у стягненні з відповідача комісії та пені за неналежне виконання умов кредитного договору у розмірі 17 034,49 грн.

Отже, позов задоволено фактично на 56 %.

З матеріалів справи відомо, що позивач оплатив позовну заяву судовим збором у розмірі 1 600,00 грн, тому має право на відшкодування 896,00 грн судового збору (56 % від суми заявлених вимог).

За подання заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 сплатив 384,20 грн, апеляційної скарги - 2 400,00 грн, на загальну суму 2 784,20 грн.

Сплачений відповідачем судовий збір підлягає відшкодуванню з ПАТ КБ "ПриватБанк" у сумі 1 225,05 грн (44%).

За подання касаційної скарги відповідач мав сплатити судовий збір у розмірі 3
200 грн. Касаційне провадження відкрито за відсутності такої оплати, тому вказане питання вирішується судом під час винесення постанови по суті спору.

Враховуючи, що позов задоволено частково, 56 % від цієї суми необхідно стягнути з відповідача, а 44 % - з позивача в дохід держави.

Отже, з ПАТ КБ "ПриватБанк" необхідно стягнути 1 408,00 грн судового збору, а із ОСОБА_1 - 1 792,00 грн судового збору у дохід держави.

З ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню (1 225,05-896) 329,05 грн судового збору.

Керуючись статтями 141, 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 17 034,49 грн заборгованості за пенею та комісією, а також в частині стягнення 1600 грн судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У позові публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 у частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь банку 17 034,49 грн заборгованості за пенею та комісією - відмовити.

В іншій частині рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 329 (триста двадцять дев'ять) грн 05 коп. судового збору.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" у дохід держави 1 408 (одну тисячу чотириста вісім) грн 00 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави 1 792 (одну тисячу сімсот дев'яносто дві) грн 00 коп. судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді А. І. Грушицький Є. В. Петров І. М. Фаловська С.

П. Штелик