Історія справи

Постанова

Іменем України

23 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 752/7435/20

провадження № 61-19110св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної державної адміністрації в м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Незвіського Дмитра Ярославовича, на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної державної адміністрації в м. Києві, про встановлення порядку користування житловим приміщенням (квартирою).

Позов обґрунтований тим, що з 18 листопада 2005 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Голосіївського районного суду від 15 квітня 2019 року розірваний.

Сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 у таких частках: ОСОБА_4 35/100; ОСОБА_2 5/100; ОСОБА_3 60/100.

У спірній квартирі всі співвласники зареєстровані та спільно проживають.

Між ними встановився такий порядок користування квартирою, а саме: син проживає в кімнаті, яка згідно з техпаспортом № 6 становить 16,2 кв. м, ОСОБА_2 - в кімнаті, яка згідно з техпаспортом № 7 становить 8,4 кв. м, а ОСОБА_1 - в кімнаті, яка згідно з техпаспортом № 3 становить 15,6 кв. м, та об`єднана з вбудованим гардеробом, який згідно з техпаспортом № 4 становить 2,6 кв. м, та балконом площею 0,8 кв. м, вхід на які здійснюється виключно через цю кімнату.

Такий порядок користування квартирою відповідає фактичному розміру майна, яке належить співвласникам на праві власності відповідно до договору та свідоцтва, не призводить до порушення житлових прав співвласників квартири.

У спільному користуванні всіх власників перебувають вбиральня, санвузол, коридор, передпокій та кухня.

Відповідач порушує домовленості щодо порядку користування квартирою, а саме користується кімнатою 15,6 кв. м, в якій проживає позивач, у зв`язку з чим порушує її житлові права.

Просила виділити у користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату, яка згідно з техпаспортом № 3 становить 15,6 кв. м, об`єднану з вбудованим гардеробом, який згідно з техпаспортом № 4 становить 2,6 кв. м, та балконом площею 0,8 кв. м, які мають вхід виключно з цієї кімнати; виділити у користування співвласнику ОСОБА_2 ізольовану кімнату, яка згідно з техпаспортом № 7 становить 8,4 кв. м; залишити (виділити) у користування співвласнику ОСОБА_3 ізольовану кімнату, яка згідно з техпаспортом № 6 становить 16,2 кв. м; у спільному користуванні співвласників залишити: кухню, яка згідно з техпаспортом № 8 становить 15,4 кв. м, вбиральню, яка згідно з техпаспортом № 9 становить 2.5 кв. м, санвузел, яка згідно з техпаспортом № 5 становить 5,5 кв. м, передпокій, який згідно з техпаспортом № 1 становить 29,7 кв. м, коридор, який згідно з техпаспортом № 2 становить 3,9 кв. м.

Уточнивши позов, позивач просила позов задовольнити частково, а саме: виділити у користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату, яка згідно з техпаспортом № 3 становить 15,6 кв. м, об`єднану з вбудованим гардеробом, який згідно з техпаспортом № 4 становить 2,6 кв. м, та балконом площею 0,8 кв. м, які мають вхід виключно з цієї кімнати; у спільному користуванні співвласників залишити: кухню, яка згідно з техпаспортом № 8 становить 15,4 кв. м, вбиральню, яка згідно з техпаспортом № 9 становить 2.5 кв. м, санвузел, який згідно з техпаспортом № 5 становить 5,5 кв. м, передпокій, який згідно з техпаспортом № 1 становить 29,7 кв. м, коридор, який згідно з техпаспортом № 2 становить 3,9 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року позов задоволено. Виділено у користування співвласнику ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 ізольовану кімнату, яка згідно з техпаспортом № 3 становить 15,6 кв. м, об`єднану з вбудованим гардеробом, який згідно з техпаспортом № 4 становить 2,6 кв. м, та балконом площею 0,8 кв. м, які мають вхід виключно з цієї кімнати. Залишено у спільному користуванні співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у цій квартирі кухню, яка згідно з техпаспортом № 8 становить 15,4 кв. м, вбиральню, яка згідно з техпаспортом № 9 становить 2.5 кв. м, санвузел, який згідно з техпаспортом № 5 становить 5,5 кв. м, передпокій, який згідно з техпаспортом № 1 становить 29,7 кв. м, коридор, який згідно з техпаспортом № 2 становить 3,9 кв. м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що такий порядок відповідає фактичному розміру майна, яке належить позивачу на праві власності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при поділі нерухомого майна або визначення порядку користування майном, суд має встановити об`єкт, який підлягає поділу або порядок користування яким співвласники просять встановити, визначити його складові, визначити ідеальні частки співвласників в цьому об`єкті, при наявності можливості поділити майно або визначити порядок користування майном таким чином, щоб права усіх співвласників на користування цим майном були максимально дотримані. При поділі об`єкта між співвласниками право спільної часткової власності припиняється і створюються нові об`єкти. При виділі одного співвласника із спільної часткової власності, для нього право спільної часткової власності припиняється із створенням нового об`єкта, а для інших співвласників об`єкт залишається у спільній частковій власності. Разом із тим, встановлення порядку користування майном аналогічно поділу майна між співвласниками, припиняє право всіх співвласників на користування усім об`єктом права власності, а встановлює лише право на користуванням певними його частинами. Тому висновки суду першої інстанції про те, що можна встановити лише право на користування одним із співвласників частиною житлового приміщення, без встановлення такого права за іншими співвласниками є помилковими.

Суд апеляційної інстанції не може змінити рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про встановлення порядку користування житловим приміщенням усіма співвласниками, оскільки один із співвласників ОСОБА_3 залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, хоча він має бути відповідачем у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Незвіського Д. Я. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_3 не залучений до участі у справі як відповідач, тому суд позбавлений можливості встановити новий порядок користування квартирою.

Проте ОСОБА_3 є неповнолітнім, тому не може бути відповідачем у справі.

ОСОБА_3 був залучений як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору до участі у справі, брав участь у справі разом з батьком, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, вийшов за межі доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не застосував жодного висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 358 ЦК України.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 358 ЦК України.

Спір стосується порушених та невизнаних прав лише одного співвласника квартири, а права інших не порушені, висновок Верховного Суду щодо цього питання відсутній, а усталений висновок Верховного Суду України, викладений у постанові № 6-1500цс15 від 17 лютого 2016 року, стосується виділення у користування кімнати усім співвласникам майна, тому необхідно відступити від цього висновку.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 листопада 2005 року до 15 квітня 2019 року.

Сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час шлюбу сторони набули у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 : ОСОБА_4 - 35/100, ОСОБА_2 - 5/100, ОСОБА_3 - 60/100 частини.

14 лютого 2020 року сторони, керуючись принципом добровільності визначення способів розподілу спільного майна, дійшли згоди про заміну режиму спільної сумісної власності подружжя на режим особистої приватної власності на майно, яке закріпили договором колишнього подружжя про поділ спільного майна подружжя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 465.

Після укладання договору особистою приватною власністю ОСОБА_2 є 5/100 частини спірної квартири та 1/3 частини нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_2 , а особистою приватною власністю ОСОБА_4 - 35/100 частини спірної квартири.

Між сторонами склався сталий порядок користування квартирою, відповідно до якого позивач проживає в кімнаті, яка згідно з техпаспортом № 3 становить 15,6 кв. м, об`єднану з вбудованим гардеробом, який згідно з техпаспортом № 4 становить 2,6 кв. м, та балконом площею 0,8 кв. м, які мають вхід виключно з цієї кімнати.

У спільному користуванні всіх власників перебувають вбиральня, санвузол, коридор, передпокій та кухня.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та розгляду справи судом першої інстанції).

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Верховний Суд виходить з того, що, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Верховний Суд зазначає, що дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (стаття 355 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частинами першою - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Верховний Суд зазначає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Спір між сторонами, які є співвласниками квартири, виник щодо встановлення порядку спільного користування квартирою. Вирішуючи спір, суд виділяє в користування сторонам спору частини житлового приміщення, відповідно до розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України № 6-1500цс15 від 17 лютого 2016 року і неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, провадження № 61-10474св21, від 22 липня 2022 року у справі № 344/698/18, провадження № 61-9984св21.

Спір у цій справі стосується встановлення порядку користування квартирою, яка на праві спільної власності належить трьом особам, а саме позивачу ОСОБА_1 , відповідачу ОСОБА_2 і третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 .

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Верховний Суд зазначає, що під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ухвалення законного і справедливого судового рішення передбачає правильне визначення сторін у справі.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Верховний Суд зазначає, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14 - 61цс18, зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічні висновки у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.

Верховний Суд зазначає, що вирішуючи питання про склад осіб, які беруть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес осіб у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів (відповідачів). Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суди встановили, що спірна квартира належить: ОСОБА_4 - 35/100 частини, ОСОБА_2 - 5/100 частини, ОСОБА_3 - 60/100 частини.

ОСОБА_3 , як співвласник спірного майна, до участі у справі залучений як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

За змістом статті 355 ЦК України право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Оскільки співвласники майна, що належить їм на праві часткової власності наділяються правомочностями володіння, користування та розпорядження майном, то у спорі за позовом ОСОБА_4 щодо встановлення порядку користування квартирою учасниками спірних матеріальних правовідносин є усі її співвласники. Спір стосується прав та обов`язків і ОСОБА_3 , який як суб`єкт спірного матеріального правовідношення має бути відповідачем у цій справі, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши в позові, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 до участі в справі як відповідач не залучений, клопотань про його залучення відповідачем за цим позовом позивач не заявляла, що є підставою для відмови в позові.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_3 є неповнолітнім, який з урахуванням спірних правовідносин не залучений до участі у справі як відповідач, тому не може бути відповідачем у справі, є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з частинами першою, другою статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Відповідно до частини першої статті 242 ЦПК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Верховний Суд зазначає, що на час звернення ОСОБА_4 до суду ОСОБА_3 виповнилося 14 років, тому він може особисто виступати в суді, проте суд за власної ініціативи може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи з урахуванням обставин справи.

ОСОБА_4 , звертаючись до суду, визначила склад осіб, які беруть участь у справі.

Зі змісту позовної заяви випливає, що позивач визначила, що ОСОБА_3 як третя особа у справі особисто здійснює цивільні процесуальні права та виконує свої обов`язки в суді, оскільки вона не вказала, що в його інтересах діє законний представник.

Крім того, доводи, що ОСОБА_3 є неповнолітнім, тому не може бути відповідачем у справі, є необґрунтованими, з огляду і на те, що і третя особа у справі фізична особа має мати цивільну процесуальну дієздатність ( стаття 27 ЦПК України).

Отже, суд апеляційної інстанції, взявши до уваги суть спірних правовідносин та склад сторін у цій справі, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.

З огляду на те, що ОСОБА_3 до участі у справі як відповідач не залучений, що є самостійною підставою для відмови в позові, Верховний Суд не оцінює інші доводи касаційної скарги.

Питання, яке порушує ОСОБА_4 в касаційній скарзі, про можливість визначення права на користування одним із співвласників частиною житлового приміщення, без встановлення такого права за іншими співвласниками, підлягає вирішенню під час розгляду справи з урахуванням підстав та змісту конкретного позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану через адвоката Незвіського Дмитра Ярославовича, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко