Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.08.2019 року у справі №161/6468/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 161/6468/17

провадження № 61-30135 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Другий відділ державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2017 року в складі судді Олексюка А. В. та на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 08 листопада 2017 року в складі колегії суддів Осіпука В. В., Матвійчука Л. В., Русинчука М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області Постоловського Р. О. та просив скасувати постанову про накладення штрафу, винесену державним виконавцем.

В обґрунтування скарги зазначив, що в провадженні старшого державного виконавця Постоловського Р. О. перебуває виконавче провадження, відкрите на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2009 року про зобов'язання ОСОБА_1, ОСОБА_2 знести самовільно збудовані дві вигрібні ями та гараж, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою старшого державного виконавця від 03 квітня 2017 року на ОСОБА_1 накладено 1700 грн штрафу за невиконання рішення суду.

Уважає, що вказана постанова є незаконною, оскільки в 2014 році державним виконавцем вже виносилася постанова про накладення штрафу, і з ОСОБА_1 було стягнуто 170 грн та 340 грн, тобто постановою від 03 квітня 2017 року його вдруге притягнуто до відповідальності за одне і те ж саме правопорушення. Крім того, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області було ним виконано в червні-липні 2009 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2017 року в задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надав суду будь-яких доказів добровільного виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2009 року в частині знесення самовільно збудованого гаража у 2009 році, а тому державний виконавець правомірно та обґрунтовано повторно наклав на нього штраф за повторне невиконання рішення суду.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено та ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2019 року ОСОБА_1 не було виконано, а тому повторне накладення штрафу є правомірним та відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження".

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на зазначені судові рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу 13 ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2009 року видано виконавчий лист №2-879/09, яким зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_2 знести самовільно збудовані дві вигрібні ями та гараж О - 1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

11 лютого 2016 року відкрито повторно виконавче провадження за виконавчим листом № 2-879/09.

Постанову про відкриття виконавчого провадження від 11 лютого 2016 року ОСОБА_1 отримав 19 квітня 2016 року.

03 квітня 2017 року старшим державним виконавцем Постоловським Р. О. було винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 1700 грн штрафу за невиконання Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2009 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративне правопорушення.

У пунктах 1, 3 частини 1 статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.

Враховуючи, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця у листопаді 2017 року, постанова державного виконавця винесена в квітні 2017 року, то спірні правовідносини регулюються ~law22~ у редакції, чинній на момент їх виникнення.

Згідно зі ~law23~ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у ~law24~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law25~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law26~, а також рішеннями, які відповідно до ~law27~ підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ~law28~ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Згідно з ~law29~ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

~law30~ закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 370/1288/15.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця та постанову, якою накладено штраф за невиконання рішення суду, то справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України, зокрема, справа не підлягає розгляду в пороядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, наявні передбачені частиною 2 статті 414 ЦПК України правові підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження в справі, оскільки розгляд спорів даної категорії здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 400, 401, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду волинської області від 23 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 08 листопада 2017 року скасувати.

Провадження в справі № 161/6468/17 закрити.

Повідомити ОСОБА_1, що розгляд скарги на дії старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області щодо винесення постанови про накладення штрафу належить до юрисдикції адміністративного суду.

Із моменту прийняття Верховним Судом постанови ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2017 року та ухвала апеляційного суду Волинської області від 08 листопада 2017 року втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков