Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №357/7976/18

Постанова

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 357/7976/18

провадження № 61-15029 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2;

відповідач - ОСОБА_3;

представник відповідача - ОСОБА_4;

треті особи: орган опіки та піклування в особі Глушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, служба у справах дітей виконкому Білоцерківської міської ради Київської області;

представник органу опіки та піклування в особі Глушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області - Кацалап Ніна Петрівна;

представник служба у справах дітей виконкому Білоцерківської міської ради Київської області - Поліщук Віра Миколаївна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування в особі Глушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, служба у справах дітей виконкому Білоцерківської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2013 року. Від шлюбу вони мають дочку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Між нею та відповідачем виник спір з приводу місця проживання їх дитини.

Зазначала, що її дочка відвідувала дошкільний заклад, навчалась в Білоцерківській загальноосвітній школі № 7, а 03 листопада 2017 року вона надала дозвіл своїй матері - ОСОБА_6 на тимчасову поїздку за кордон до Азербайджанської Республіки з метою відпочинку на період з 03 листопада 2017 року по 17 квітня 2018 року. Під час поїздки дитини до Азербайджану між нею, її матір'ю та колишнім чоловіком виник конфлікт. Через вказаний конфлікт дитину не повернули їй вчасно і дочка не ходила до школи у період з 03 грудня 2017 року по 17 квітня 2018 року, та лише з 17 квітня 2018 року дитина знову приступила до навчання.

Проте, 21 травня 2018 року її мати, перебуваючи в її помешканні, вивела дитину на прогулянку та зникла, поїхала проживати з донькою до м. Біла Церква Київської області. На даний час її дочка повинна перебувати за місцем реєстрації, проте її приховують від неї, не дають спілкуватися і зустрічатися.

Відповідач вчиняє протиправні дії щодо неї та її дочки, має заборгованість зі сплати аліментів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання матері.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місцем проживання дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання матері - ОСОБА_1. Вирішено питання розподілу судових витрат. Відстрочено виконання рішення суду в частині визначення місця проживання дитини до 27 травня 2019 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з народження ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, опікувалися нею дідусь і бабуся, але батьки дитини приймали участь у вихованні і утриманні своєї дочки. Встановленим є те, що сторони не можуть порозумітися та добровільно визначити місце проживання їх дитини, існує спір. При визначенні місця проживання дитини, суд враховує, що мати дитини працевлаштована, має власне житло, належні умови для проживання і виховання дитини. Мати не байдужа до майбутнього своєї дочки, бажає надати їй освіту, мріє про успіхи доньки, влаштувала її в спеціалізовану школу, сплачує кошти за навчання. Мати дбайливо і з любов'ю ставиться до дочки, не втрачала контакт з дитиною, має можливість утримувати та виховувати дитину. Конфліктна ситуація між сторонами та один факт залишення дитини не можуть слугувати підставою для визначення місця проживання дитини разом з бабою і дідом. Під час розгляду справи не було встановлено жодних виняткових обставин, які б були підставою для розлучення дитини з її матір'ю. З пояснень відповідача вбачається, що він, як батько дитини, не претендує на визначення місця проживання дочки разом з ним.

Відповідач не має власного житла, проживає в тітки, неодноразово вказував, що його дочці краще буде з бабусею. При цьому, суд бере до уваги, що батьки позивача не мають власного житла в Україні, постійного доходу, проживають разом з онукою в орендованій квартирі. ОСОБА_9, яка є бабою ОСОБА_7, не володіє українською та російською мовами, що ускладнює повноцінне становлення і навчання дитини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини, позивачка посилалась на те, що її мати - ОСОБА_10 кизи (баба дитини), перебуваючи в гостях, вивела ОСОБА_11 на прогулянку та зникла у невідомому напрямку. Вважала, що дитина повинна перебувати за її місцем реєстрації, проте її приховують від неї та не надають можливості з нею спілкуватися.

Тобто, фактично звертаючись до суду з позовом до батька дитини, позивачка у позовній заяві виклала обґрунтування щодо незгоди з діями своєї матері.

Відповідач вказував на те, що вихованням та розвитком дитини займаються дід та баба (батьки позивачки), оскільки позивачка життям дочки взагалі не цікавилася.

З наведеного слідує, що між позивачкою та її батьками існує спір щодо виховання малолітньої ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушеного права позивачки з боку відповідача. Фактично позовні вимоги про визначення місця проживання дитини, заявлені до ОСОБА_3, є вимогами про відібрання дитини від інших осіб, а саме від батьків позивачки.

Посилаючись в позовній заяві на те, що дитина повинна проживати за місцем своєї реєстрації, позивач не заявляла вимог про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала, з підстав, передбачених статтею 162 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2019 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 357/7976/18 із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вона намагалась самостійно забрати дитину від батьків, проте батьки викликають батька дитини, який надає пояснення правоохоронним органам, що дитина проживає з ним і існує спір про визначення місця проживання дитини. За таких обставин, позивач позбавлена можливості відібрати дитину.

Батько разом із дитиною зареєстрований по АДРЕСА_1, проте не проживають за вказаною адресою.

Малолітня ОСОБА_11 фактично проживає з батьками позивача. Отже, судом апеляційної інстанції помилково, на її думку, встановлено, що спір між батьком та матір'ю відсутній, а існує спір між матір'ю та її батьками.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_12 кизи та ОСОБА_3 є батьками малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а. с. 7).

Відповідно до довідки від 22 травня 2018 року № 24 Солтанова ОСОБА_11 відвідувала дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу № 2 "Берегиня" Білоцерківської міської ради Київської області з 08 листопада 2011 року по 04 червня 2015 року.

Згідно з довідкою від 25 травня 2018 року № 60 ОСОБА_13 навчалась в Білоцерківській загальноосвітній школі № 7 імені генерал-полковника Геннадія Воробйова з 01 вересня 2016 року по 11 грудня 2017 року, де продовжує навчання.

Мати малолітньої - ОСОБА_1, громадянка Азербайджану, має посвідку на постійне проживання в Україні, зареєстрована та постійно проживає у власному житлі по АДРЕСА_2.

Згідно із актом обстеження умов проживання, складеним службою у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації, за вищевказаною адресою матір'ю створені належні умови для проживання дитини.

Батько малолітньої - ОСОБА_3, зареєстрований по АДРЕСА_1, фактично за даною адресою не проживає, що підтверджується довідкою від 29 жовтня 2018 року Глушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

ОСОБА_14 зареєстрована разом з батьком по АДРЕСА_1 (а. с. 21).

ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично на даний час проживає з батьками позивача: з дідом - ОСОБА_15 та ОСОБА_16 - ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_3. Матеріали справи містять складений службою у справах дітей Білоцерківської міської ради акт обстеження умов проживання дитини, в якому зазначено, що дід і баба створили для дитини задовільні умови проживання.

ОСОБА_17 ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, навчається в Білоцерківській загальноосвітній школі 1-111 ступенів імені генерал-полковника Геннадія Воробйова № 7 з 2016 року і характеризується як дисциплінована сумлінна учениця, матеріали справи містять характеристику, надану Білоцерківською загальноосвітньою школою 1-Ш ступенів імені генерал-полковника Геннадія Воробйова № 7 (а. с. 55)

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 12 лютого 2019 року рекомендовано ОСОБА_1 налагоджувати стосунки з дочкою та своїми батьками з метою створення передумов для можливості виконання нею батьківських обов'язків в повній мірі і належним чином за своїм місцем проживання. При прийнятті вказаного рішення Білоцерківською міською радою Київської області було встановлено, що в ході проведення співбесіди з батьками малолітньої ОСОБА_11, виявлено, що стосунки між ними неприязні, конфліктні.

Батьки не можуть порозумітися між собою у питаннях виховання та забезпечення основних життєвих потреб своєї дочки.

Також встановлено, що малолітня ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично на даний час проживає з дідом - ОСОБА_15 та бабою - ОСОБА_10 з боку матері за адресою: АДРЕСА_3. Стосунки між матір'ю дитини та її батьками вкрай напружені. Вони майже не спілкуються. Малолітня ОСОБА_11 навчається в Білоцерківській загальноосвітній школі 1-Ш ступенів імені генерал-полковника Геннадія Воробйова № 7 з 2016 року.

Також в рішенні Білоцерківської міської ради Київської області зазначено, що у зв'язку з розглядом даного спору, з малолітньою ОСОБА_11 була проведена психологічна діагностично-корекційна та розвивальна робота, яка тривала з 28 листопада 2018 року по 21 січня 2019 року в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей "Злагода". Згідно із висновками психолога центру від 21 січня 2019 року дитина відчуває себе відповідальною за налагодження стосунків між близькими дорослими, хоче всім їм допомогти, але ця нездорова тенденція може підірвати дитячу психіку та сформувати комплекс провини. Причиною цьому є розлучення батьків та конфлікт між близькими дорослими. Психолог рекомендувала батькам та близьким дорослим створити умови для задоволення потреби дитини у безпеці.

Згідно з вказаним висновком оцінки потреб сім'ї, складеним 24 січня 2019 року Білоцерківським міським центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді встановлено, що існує проблема у спілкуванні матері з дочкою та зі своїми батьками, оскільки вона проживає окремо, заважає повноцінному розвиткові й вихованню дитини. ОСОБА_14, якій виповнилося дев'ять років, виявляє бажання проживати разом з бабою та дідом, а з батьками хоче спілкуватися, про що свідчить письмова заява малолітньої від 23 січня 2019 року, написана під час співбесіди з нею (а. с. 115-117).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 10 ЦПК України.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.

Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Верховний Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зазначене узгоджується із правовою висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин 2 , 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до положень частин 4 -6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір'ю, апеляційний суд не врахував, що розглядаючи питання про визначення місця проживання дитини, комісія з питань захисту з прав дитини при виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради Київської області від 12 лютого 2019 року розв'язання спору між батьком та матір'ю про місце проживання їх дочки поклала на розсуд суду (а. с. 116).

Крім того, тлумачення частини 2 статті 171 СК України свідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).

Проте апеляційний суд не перевірив наявність або відсутність підстав для застосування статей 161, 171 СК України крізь призму врахування найкращих інтересів дитини та не з'ясував можливість заслуховування особистої думки дитини.

У порушення статті 382 ЦПК України, апеляційний суд зазначених обставин справи та вимог закону не врахував; посилаючись на те, що між батьками відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, не звернув уваги на те, що зазначене спростовуються процесуальною поведінкою відповідача, який оскаржив рішення суду першої інстанції, та дійшов передчасного висновку про відмову у позові.

Без встановлення вказаних обставин правильне вирішення справи неможливо.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

Згідно з пунктами 1 та 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович