Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.01.2019 року у справі №521/2464/17

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 521/2464/17

провадження № 61-48684св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року у складі судді Лічмана Л. Г. та постанову апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2018 року у складі суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, мотивуючи позовні вимоги тим, що з 1978 року він постійно проживав зі своїми батьками за адресою: АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5. Вони з батьком домовилися не подавати заяви до нотаріальної контори, оскільки проживали зі спадкодавцем на час її смерті і таким чином фактично прийняли спадщину. Разом з тим, після смерті батька у 2016 році він дізнався, що батько таємно від нього подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, в якій вказав, що інших спадкоємців немає та приховав факт прийняття ним спадщини після смерті матері. Також він дізнався, що батько у вересні 2013 року уклав договір довічного утримання з ОСОБА_3, яку він ніколи не бачив, хоча проживав з батьком протягом усього часу до його смерті і фактично утримував батька й квартиру. З урахуванням наведених обставин, він має право на 1/2 частину спадкового майна після смерті матері.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року позов задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року, видане ОСОБА_11 державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, в частині 1/2 частки спадкового майна.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оцінка письмових доказів з урахуванням пояснень представника позивача, відповідача ОСОБА_2, показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дають підстави суду для ухвалення рішення про встановлення факту постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини. 19 січня 2006 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори чоловіку ОСОБА_5. - ОСОБА_11. - видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з Ѕ частини ізольованої квартири АДРЕСА_1, яка складається в цілому з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 57,0 кв. м, в тому числі житловою 40,7 кв. м. Суд визнає зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом частково недійсним у зв'язку з тим, що його видачею порушено право позивача на його частку у спадщині. Зважаючи на те, що спадкове майно, на яке видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_11, становить 1/2 частку квартири, суд визнає недійсним видачу вказаного свідоцтва на 1/4 частку у квартирі. Таким чином, позивач має право на частку в розмірі 1/4 квартири після смерті ОСОБА_5, а зазначене свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_11, підлягає визнанню недійсним в частині 1/2 частки спадкового майна. Судом встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_3 уклали договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю. Д. За умовами вказаного договору ОСОБА_11 передав у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, взамін чого ОСОБА_3 зобов'язалася забезпечувати відчужувача утриманням (доглядом) довічно на умовах цього договору. Визнання вказаного договору довічного утримання недійсним є предметом окремого судового розгляду, що перебуває в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси, справа № 521/8822/16, а тому правова оцінка вказаному договору судом не надана. Позивач не знав і не міг дізнатися про порушення свого цивільного права на спадкування у 2006 році, а дізнався після смерті батька у 2016 році і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду. А відтак строк звернення до суду з позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом позивачем не можна вважати пропущеним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, надавши сукупну правову оцінку письмових доказів, поясненням сторін та їх представників, показанням свідків, допитаних в судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для встановлення факту постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини. Суд погоджується із висновком районного суду про те, що відсутність реєстрації спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця сама по собі не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини за частиною 3 статті 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів. Суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає закону і є справедливим, захистивши таким чином порушені права спадкоємця ОСОБА_1 щодо спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5, яку ОСОБА_1 фактично прийняв, постійно проживаючи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, і у встановлений законом строк та спосіб не заявив про відмову від неї. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не оспорював приватизацію батьками квартири і не намагався довести, що має право на частину квартири як особа, яка там фактично проживала, є неспроможними, оскільки позивач претендує на частку майна після смерті матері, а не на частку у праві власності внаслідок безоплатної приватизації. Сам по собі факт неоспорення позивачем приватизації спірної квартири у 1995 році не спростовує факту його постійного проживання у квартирі з матір'ю на час смерті останньої у 2005 році. Доводи апеляційної скарги про відсутність відмови нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про спадщину є неспроможними, оскільки після смерті ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_11 як єдиному спадкоємцю на всю спадщину в цілому. Дане свідоцтво може бути скасовано лише в судовому порядку і його дійсність унеможливлює видачу позивачу свідоцтва про право на частку у спадщині після смерті його матері. Тому відсутність відмови нотаріуса в даному випадку вирішального значення для задоволення заявлених позивачем вимог не має. Доводи апеляційної скарги про ненадання судом належної оцінки тому, яким чином порушені права позивача відповідачем ОСОБА_2, не можуть бути взятими до уваги, оскільки сама ОСОБА_2 апеляційної скарги з цього приводу не подавала та відповідача ОСОБА_3 на захист своїх прав та інтересів в даній цивільній справі не уповноважувала. Доводи апеляційної скарги, що судом неогрунтовано не застосовано позовну давність, заявлену відповідачем ОСОБА_3, не можуть бути взятими до уваги, оскільки спадщина належить позивачу як спадкоємцю з часу її відкриття незалежно від часу прийняття спадщини. Оскільки позивач прийняв спадщину після смерті матері, отримання свідоцтва про право на спадщину є його правом і відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Що стосується строку звернення позивача до суду з вимогою про встановлення факту постійного проживання, то позивач обґрунтовано вказав, що дізнався про порушення свого права на належну йому частку у спадщині після смерті матері лише після смерті батька, який, звернувшись за спадщиною, ввів нотаріуса в оману щодо наявністі іншого спадкоємця після смерті своєї дружини. Вказані обставини апелянтом не спростовані.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира за договором довічного утримання від 27 вересня 2013 року набута у спільну власність подружжя її та ОСОБА_14, якого не залучено до участі у справі. Вони з чоловіком утримували ОСОБА_11 до дня його смерті. Прийомний син ОСОБА_1 з батьком не спілкувався та не надавав йому допомоги. Крім того, суд безпідставно залучив як співвідповідача ОСОБА_2, яка не прийняла спадщину після смерті своїх батьків, а тому прав на спірну квартиру не має. У матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної щодо видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері. Суди неналежним чином оцінили докази у справі.

(2) Позиція ОСОБА_1.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що суди обґрунтовано прийняли до уваги те, що факт, про встановлення якого він просить, має для нього юридичне значення, оскільки від встановлення цього факту залежить реалізація ним права на отримання спадщини після смерті матері. Іншого житла крім спірної квартири він не має. Проживаючи постійно із спадкодавцем, він прийняв спадщину, а тому рішення судів є законними. ОСОБА_3 та її чоловік не зверталися до суду із клопотанням про залучення ОСОБА_14 до участі у справі, він не оскаржував рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку з підстав порушення його прав та обов'язків, тому в цій частині доводи касаційної скарги є безпідставними.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що ОСОБА_11 та ОСОБА_5 є батьками

ОСОБА_1 з заяви про обмін житлової площі від 13 лютого 1978 року встановлено, що у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, проживали ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_1 та ОСОБА_15

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 січня 1995 року, виданого згідно з розпорядженням від 16 січня 1995 року № 51982 управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської Ради народних депутатів, посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_11 та ОСОБА_5 в рівних частках. Загальна площа квартири становить 57,0 кв. м. Право приватної спільної часткової власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_11 по 1/2 частині за кожним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, після смерті якої до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини звернувся її чоловік - ОСОБА_11

19 січня 2006 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з 1/2 частини ізольованої квартири АДРЕСА_1, яка складається в цілому з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 57,0 кв. м, в тому числі житловою 40,7 кв. м.

За договором довічного утримання від 07 вересня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 5-1097, ОСОБА_11 передав у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, взамін чого ОСОБА_3 зобов'язалась забезпечувати відчужувача утриманням (доглядом) довічно на умовах цього договору.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 помер.

Згідно з довідкою КП "ЖКС "Черьомушки" № 637 від 24 травня 2016 року, виданої за підписом директора КП, ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1 з 1978 року з батьком ОСОБА_11 до дня смерті батька, вони вели спільне господарство.

Згідно статті1268 ЦК України спадкоємець за законом чи за заповітом має право прийняти спадщину. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Аналогічну норму містить пункт 3.21. глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Згідно пункту 3.22. глави 10 розділу ІІ Порядку уразі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

За змістом частини 2 статі 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 після смерті матері не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у встановлений строк, а наявність у паспорті позивача відмітки про реєстрацію його місця проживання за адресою, відмінною від адреси проживання його померлої матері на час відкриття спадщини, позбавляє нотаріуса права видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом, колегія суддів погоджується із висновками судів щодо належності обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Крім того, необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що позивач мав звернутися із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса та тільки у разі відмови у вчиненні нотаріальної дії - звертатися до суду. Встановлені у справі обставини свідчать про те, що обставини постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем на момент відкриття спадщини не підтверджувалися відміткою у паспорті, а право власності на спадкове майно, у тому числі й на частку позивача у квартирі, було зареєстровано за ОСОБА_11, що свідчить про відсутність умов для одержання позивачем в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину на частку у спадковій квартирі.

Надавши сукупну правову оцінку письмовим доказам, поясненням сторін та їх представників, показанням свідків, допитаних в судовому засіданні, суди дійшли висновку про наявність підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (стаття 400 ЦПК України), а тому доводи касаційної скарги щодо переоцінки доказів у справі є необґрунтованими.

Щодо посилань у касаційній скарзі на те, що спірна квартира за договором довічного утримання від 27 вересня 2013 року набута у спільну власність подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_14, якого не залучено до участі у справі, необхідно зазначити таке.

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі статті 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

Зокрема, за частиною 3 статті 61 СК України - довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними (постанова Верховного Суду України № 6-843цс17 від 24 травня 2017 року).

Згідно із частиною 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Враховуючи те, що спільне майно між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_14 не поділено, а набувачем за договором довічного утримання виступає ОСОБА_3, колегія суддів дійшла висновку про те, що права ОСОБА_14 при вирішенні цієї справи не порушено з огляду на зміст частини 2 статті 65 СК України.

Крім того, ОСОБА_3 та її чоловік не зверталися до суду із клопотанням про залучення ОСОБА_14 до участі у справі, він не оскаржував рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку з підстав порушення його прав та обов'язків.

Разом з тим, не можна погодитися із висновками судів щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року, виданого ОСОБА_11. державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, в частині 1/2 частки спадкового майна.

Відповідно до статті 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно із статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа якій воно видано, не мала права на спадкування, а також інших випадків, встановлених законом.

Квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_11 та ОСОБА_5 в рівних частках, тобто, після після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на Ѕ частку квартири.

Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли: її чоловік - ОСОБА_11, звернувшись із відповідною заявою до нотаріуса, та син - ОСОБА_1, що встановлено судовими рішеннями у цій справі.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_11 та ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 успадкували по ј частці квартири, а тому свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року, видане ОСОБА_11 державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, є недійсним лише щодо ј частки спадкового майна, а не 1/2, як вказав суд першої інстанції.

Неправильне застосування судами норм матеріального права в цій частині є підставою для зміни судових рішень в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

На підставі статті 412 ЦПК України судові рішення необхідно змінити, зазначивши, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року є недійсним щодо ј частки спадкового майна.

В іншій частині рішення судів залишаються без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2018 року змінити, зазначивши, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 2006 року, видане ОСОБА_11 державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, є недійсним щодо ј частки спадкового майна.

В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик