Постанова
Іменем України
23 травня 2018 року
місто Київ
справа № 682/966/17
провадження № 61-14940св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року у складі судді Мацюка Ю. І. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Пастощука М. М., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області, про встановлення місця проживання дитини.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з 23 серпня 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дочка ОСОБА_3 Наприкінці 2015 року їх сім'я опинилася у скрутному матеріальному становищі, яке призвело до того, що 21 січня 2016 року вона вимушена була виїхати на заробітки до Республіки Польща і залишити малолітню дочку ОСОБА_5 у своїх батьків. 26 квітня 2016 року, повернувшись додому, вона дізналася, що дочка з кінця березня 2016 року проживала з батьками відповідача в селі Жуків Славутського району Хмельницької області. З квітня по вересень 2016 року сторони проживали разом однією сім'єю, але непорозуміння, які виникали між ними, призвели до того, що вона разом з малолітньою дочкою ОСОБА_5 переїхали на проживання до її батьків у село Глушиця Сарненського району Рівненської області, де 01 вересня 2016 року дочка пішла в перший клас місцевої школи. На початку вересня 2016 року вона знову поїхала на заробітки до Республіки Польща, залишивши дочку у своїх батьків. Повернувшись у листопаді 2016 року, вона зрозуміла, що подальше перебування у шлюбі з відповідачем неможливе, тому звернулася до суду із заявою про розірвання шлюбу і 19 листопада 2016 року знову поїхала до РеспублікиПольща. Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року шлюб між сторонами розірвано. З 16 грудня 2016 року по теперішній час дочка проживає разом із ОСОБА_2, який чинить перешкоди їй як матері у спілкуванні з дитиною та її вихованні, налаштовує дитину проти неї. Вважає, що проживання дитини з нею відповідатиме інтересам дитини. Враховуючи наведене, просила визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з нею.
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Декларація ООН про права дитини від 20 листопада 1959 року не заперечує категорично можливості розлучення малолітньої дитини зі своєю матір'ю, але для цього мають бути виключні обставини. Виключних обставин для того, щоб малолітня дитина була розлучена зі своєю матір'ю, не встановлено. При цьому суд врахував інтереси малолітньої дитини ОСОБА_3, її стать, потребу в материнській турботі, догляді та увазі для забезпечення повноцінного виховання і розвитку.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що під час розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не було встановлено будь-яких виключних обставин для того, щоб малолітня дитина була розлучена зі своєю матір'ю. Характеристика ОСОБА_2 не була визначальною обставиною при вирішенні питання, з ким із батьків буде проживати дитина. Визначальними були інтереси дитини, які будуть забезпечені саме при проживанні її з матір'ю.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неналежним чином встановлені фактичні обставини справи. Рішенням виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області від 19 січня 2017 року № 39, з врахуванням інтересів дитини, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1. Це рішення не оскаржене і не скасоване в судовому порядку, отже, існує два протилежних рішення про визначення місця проживання дитини, які суперечать одне одному. Судом не взято до уваги висновок про оцінку психоемоційного стану та міжособистісних стосунків, складений кандидатом психологічних наук, старшим викладачем кафедри психології та педагогіки Національного університету «Острозька академія», в якому висвітлено прихильність та бажання дитини проживати саме з батьком. В порушення норм процесуального законодавства судом ретельно досліджено тільки долучені позивачем докази. Правова система України як демократичної та правової держави ґрунтується, зокрема, на принципах формальної рівності та недискримінації. У рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено: «Рівність та недопустимість дискримінації особи є не лише конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства. Гарантована Конституцією України рівність всіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в усіх подібних випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини, та зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братися до уваги (рішення у справах «Зоммерфельд проти Німеччини» від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» від 03 грудня 2009 року).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2017 року, відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано її матеріали із Славутського міськрайонного суду Хмельницької області.
ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, яке обґрунтувала тим, що 15 грудня 2017 року Славутським міськрайонним судом Хмельницької області у справі № 682/1757/17 було винесено вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 020 грн. З вироку вбачається, що ОСОБА_2 свідомо і умисно створював ситуації, за яких вона як жінка вимушена була звертатися до правоохоронних органів та до суду за захистом. ОСОБА_2 змінив замки у квартирі, придбаній у шлюбі за спільні кошти подружжя. Маючи фізичну перевагу, він не допускає її до квартири, в якій вона зареєстрована, внаслідок чого вона вимушена докладати додаткових зусиль для облаштування свого побуту. Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2017 року за нею визнано право спільної сумісної власності на половину квартири АДРЕСА_1. Поведінка ОСОБА_2 є аморальною та принизливою. З урахуванням наведеного, просила касаційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду допустити до негайного виконання
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2018 року справу № 682/966/17 призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що з 23 серпня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
24 січня 2017 року рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області шлюб між сторонами розірвано.
Згідно з актом Люхчанської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 13 березня 2017 року ОСОБА_1 з 1990 року по 27 листопада 2009 року проживала в селі Глушиця Сарненського району Рівненської області. 04 серпня 2016 року вона разом з малолітньою дочкою ОСОБА_5 приїхала проживати за вказаною адресою. В періоди з 08 вересня по 11 листопада 2016 року та з 19 листопада 2016 року по 02 березня 2017 року позивач перебувала в РеспубліціПольща на тимчасових заробітках. З 04 серпня по 16 грудня 2016 року малолітня ОСОБА_3 проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3, з 01 вересня 2016 року відвідувала Глушицьку загальноосвітню школу І-ІІ ступенів Сарненської районної ради Рівненської області (далі - Глушицька ЗОШ І-ІІ ступенів).
Згідно з характеристикою Глушицької ЗОШ І-ІІ ступенів з 01 вересня 2016 року малолітня ОСОБА_3 була прийнята у перший клас цієї школи. За період навчання з 01 вересня по 16 грудня 2016 року ОСОБА_3 зарекомендувала себе як доброзичлива, щира учениця, легко йшла на контакт з дорослими, спілкувалася з однокласниками, завжди охоче виконувала завдання вчителя. Програмний матеріал засвоювала швидко, сумлінно виконувала завдання, була активною на уроках. ОСОБА_5 має розвинену творчу уяву, артистична, гарно декламує вірші, неодноразово приймала участь у позашкільних заходах, відстоювала честь школи на районному конкурсі «Віфлеємська зірка». Вдома приділяли належну увагу навчанню та вихованню дитини. З боку батька не було виявлено інтересу щодо навчання дитини. Батько не звертався до педагогічних працівників школи, не відвідував батьківські збори. Вперше він звернувся до адміністрації школи 16 грудня 2016 року, виявивши бажання забрати дитину на навчання у місто Славута Хмельницької області. ОСОБА_6 проживала у хороших житлово-побутових умовах, усім необхідним для навчання була забезпечена. Стосунки всіх членів сім'ї, у якій проживала дитина, доброзичливі.
ОСОБА_6 зайняла ІІ місце у конкурсі «Найрозумніший учень класу місяця жовтня», що підтверджується грамотою Глушицької ЗОШ І-ІІ ступенів.
З 17 березня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу продавцем-консультантом у магазин № 20 «Економ», що підтверджується записами у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 та витягом з наказу від 16 березня 2017 року № 472 про прийняття на роботу.
Згідно з характеристикою від 10 липня 2017 року № 1153, виданою уповноваженою особою Комунальне підприємство «Славутське житлово-комунальне об'єднання», ОСОБА_1 з 2009 року по серпень 2016 року проживала за адресою: АДРЕСА_1. За час проживання скарг і нарікань на порушення правил від сусідів на ОСОБА_1 не надходило.
Висновком кандидата психологічних наук, старшого викладача кафедри психології та педагогіки Національного університету «Острозька академія» ОСОБА_7 від 10 травня 2017 року про оцінку психоемоційного стану та міжособистісних стосунків ОСОБА_3 встановлено, що розумовий, емоційний, моральний розвиток малолітньої ОСОБА_3 загалом відповідає нормам її віку. Дівчинка весела, допитлива, пізнавально спрямована, соціально адекватна, легко йде на контакт, вільно висловлюється, співпрацює, виражає свої бажання ввічливо, вільно та впевнено, готова до компромісів, що свідчить про сприятливу психологічну атмосферу виховання. Разом з тим, присутня напруженість у голосі та м'язах щелепи, що сформувалася вже як манера говорити, і свідчить про давню (протягом тривалого часу) наявність заборони на вираження своїх почуттів. У сфері сімейних стосунків серед фігур її оточення стійко виділяється батько ОСОБА_8, якого вона незмінно називає «мій татусь», а також двоюрідна сестричка ОСОБА_4, та бабуся, що живе у селі Жуків. Стосунки дитини з батьком можна охарактеризувати як приязні й теплі, мають місце всі ознаки турботи батька про виховання, розвиток, комфорт дитини, його доброзичливе ставлення. Очевидною є відмова дитини від контактів з матір'ю на користь батька. Згадок про матір малолітня ОСОБА_3 здебільшого уникає, на цій темі напружується і цідить крізь зуби, очевидними є почуття образи і гніву, що їх відчуває дитина по відношенню до матері, та страху жити з мамою без тата. Фігуру матері на проективних тестах дитина витісняє, що свідчить про напруженість і неблагополучність їх стосунків. Основні потреби дитини задоволені (не фрустровані), її середовище є сприятливим для розвитку, позбавленим тиску, у картині майбутнього малолітня ОСОБА_3 є переможцем, а отже, відчуває себе певно і вірить у свої сили. Такий психоемоційний стан дитини є наслідком грамотних та приязних психолого-педагогічних впливів батька ОСОБА_2
Згідно з психолого-педагогічною характеристикою від 27 квітня 2017 року № 01-21/213, виданою уповноваженою особою Славутського навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів, ліцей «Успіх» (далі - Славутський НВК), малолітня ОСОБА_3 з 18 січня 2017 року навчається у Славутському НВК. За даний період дівчинка виявила високий рівень розвитку пізнавального інтересу, зарекомендувала себе як комунікабельна, активна, старанна, допитлива та працездатна учениця. Оволодіває навчальним матеріалом на високому і достатньому рівні. Навчається у міру своїх сил, добре запам'ятовує учбовий матеріал, виявляє логічне мислення. Мова достатньо розвинена: великий словниковий запас, може дати розгорнуту відповідь на поставлене запитання. Здатна самостійно діяти. У випадку ускладнень звертається за допомогою до дорослих, на уроках завжди уважна. Має здібності до вивчення образотворчого мистецтва, школу відвідує регулярно. Правила поведінки завжди виконує свідомо. За характером малолітня ОСОБА_3 весела, товариська, врівноважена, розсудлива. У спілкуванні з дорослими ввічлива, ставиться з повагою. Легко контактує з однолітками, поважає думку іншої дитини. Завжди відповідально виконує будь-яку доручену справу. Батьки піклуються про її зовнішній вигляд, завжди цікавляться навчальними досягненнями дитини.
Довідкою від 26 квітня 2017 року № 37 про заробітну плату та інші прибутки за 2015, 2016 роки, виданою уповноваженою особою Комунального підприємства «Славутське житлово-комунальне об'єднання», підтверджено, що загальна сума прибутків ОСОБА_2 за період з 13 жовтня 2015 року по 16 квітня 2016 року становить 19 485,56 грн.
Згідно з довідкою від 16 травня 2017 року № 33, виданою уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернативна Теплова Компанія», ОСОБА_2 з 10 квітня 2017 року по даний час працює у товаристві монтажником устаткування котельних установок, а в довідці про доходи від 16 травня 2017 року № 34 зазначено про нараховану ОСОБА_2 у квітні 2017 року заробітну плату в розмірі 2 357,89 грн.
На підставі характеристики від 26 червня 2017 року № 43, виданої уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернативна Теплова Компанія», встановлено, що ОСОБА_2 за час роботи зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник, який може проявити ініціативу і прийняти правильне рішення у питаннях, що стосуються його професійної діяльності і знаходиться в межах його компетенції. Всю доручену роботу виконує з максимальною ефективністю і повною самовіддачею, в тому числі складну і трудомістку. ОСОБА_2 відрізняють такі якості, як активність, рідкісна цілеспрямованість, відповідальність за кожне виконане доручення, відданість справі, а також прагнення завжди прийти на допомогу колегам. За характером миролюбний, уникає конфліктних ситуацій.
Згідно з довідкою від 28 квітня 2017 року № 189, виданою уповноваженою особою Жуківської сільської ради Славутського району Хмельницької області, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2, та користується земельною ділянкою площею 3,01 га.
Відповідач є власником земельної ділянки площею 2 га, яка розташована на території села Жуків Славутського району Хмельницької області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 24 лютого 2009 року серії НОМЕР_2.
ОСОБА_2 також є власником квартири АДРЕСА_1. Згідно з характеристикою від 11 липня 2017 року № 1165, виданою уповноваженою особою Комунального підприємства «Славутське житлово-комунальне об'єднання», ОСОБА_2 з 2007 року проживає за вказаною адресою. Зі слів сусідів ОСОБА_2 характеризується аморальною поведінкою (поводиться агресивно, вживає нецензурну лексику).
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області надав висновок від 05 липня 2017 року № 04-31/869 про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1
Відповідно до частин другої, восьмої-десятої статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йогансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року, § 78).
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, ОСОБА_2, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Враховуючи викладене, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, зібрані докази і давши їм належну правову оцінку,суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір'ю.
При цьому суди не встановили виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір'ю і визначили місце її проживання, виходили саме з якнайкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 212, 213-215, 303, 304 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що існує два протилежні рішення про визначення місця проживання дитини, які суперечать одне одному,не заслуговують на увагу, оскільки наявність рішення виконавчого комітету про визначення місця проживання дитини з батьком не позбавляє матір дитини права на звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дочки з нею.
Агрументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не має власного житла, користується орендованим приміщенням для проживання, має тимчасові неофіційні заробітки, а тому не може забезпечити дитині належних умов для виховання та розвитку, колегія суддів відхиляє. Наведені обставини не є підставами, які унеможливлюють проживання дочки з матір'ю. Крім того, вищезгаданим висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області від 05 липня 2017 року № 04-31/869 після обстеження місця проживання матері ОСОБА_1 встановлено, що умови проживання задовільні.
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
Відповідно до частин першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків, не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією про права дитини та Декларацією прав дитини.
З врахуванням наведеного доводи касаційної скарги про не з'ясування судами думки дитини щодо питань, які стосуються її особисто, є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини та можливий психологічно-травматичний вплив на неї при встановленні таких обставин за її участю.
В рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Визначення місця проживання дитини з матір'ю не можна тлумачити як наявність у матері переваги перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, беручи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини. Поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання дитини з матір'ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно неї та участь у її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування чи за рішенням суду.
У касаційній скарзі правильно зазначено, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором та не має в Україні обов'язкового характеру. Однак сформульовані у ній принципи покликані забезпечити добробут і благополуччя дитини. Тому їх врахування судом при вирішенні справи не суперечить національному і міжнародному законодавству у сфері захисту прав дітей.
Висновки судів про те, що визначення місця проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з матір'ю відповідає найкращим інтересам дитини з огляду на її вік, стать, потребу в материнській турботі, догляді, повноцінному вихованні та розвитку, є обґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року, у зв'язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді С. О. Карпенко
В.О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак