Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.03.2023 року у справі №127/7633/20
Постанова КЦС ВП від 23.03.2023 року у справі №127/7633/20

Постанова

Іменем України

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 127/7633/20

провадження № 61-10824св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Шикуновою Аліною Олександрівною , на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Позов мотивований тим, що від спільного проживання у шлюбі, який розірваний у судовому порядку у 2019 році, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилися двоє дітей: донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 з квітня 2016 року працює за контрактом у Німеччині, де ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з дітьми проживали однією сім`єю до липня 2018 року, а з зазначеної дати позивач із сином ОСОБА_7 повернулися в Україну. За взаємною згодою сторін старша донька ОСОБА_8 залишилася проживати разом з батьком. Позивач працює у Міському комунальному підприємстві «Вінницязеленбуд», отримує заробітну плату близько 7 000,00 грн на місяць, інших доходів не має. Син ОСОБА_7 часто хворіє, відвідує спеціалізований дошкільний дитячий заклад санаторного типу № 37, однак відповідач відмовляє у матеріальній допомозі на утримання дитини.

Позивач ОСОБА_1 просила:

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки усіх його доходів від заробітної плати щомісячно до досягнення дитиною повноліття;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн та послуги перекладачів з української на німецьку мову дублікату позовної заяви.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Зустрічний позов мотивований тим, що у квітні 2016 року ОСОБА_2 приїхав до Німеччини працювати на контрактній основі. З другої половини вересня 2016 року по процедурі воз`єднання сім`ї, з метою постійного проживання, до нього приїхала ОСОБА_1 разом з дітьми - донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ще до їхнього приїзду, ОСОБА_2 винайняв трикімнатну квартиру, зареєстрував доньку в загальноосвітню школу м. Крайльсхайм, яку вона почала відвідувати одразу після приїзду. Одночасно зареєстрував місце в черзі на відвідування дитячого садка сином. ОСОБА_7 вже з трирічного віку відвідував дитячий навчальний заклад Німеччини, перебував з дітьми, здобував знання німецької мови. Всі витрати, пов`язані з побутом, оплатою школи та дитячого садка ніс виключно ОСОБА_2 .

Натомість, в той час, коли ОСОБА_2 працював та забезпечував сім`ю усім необхідним, ОСОБА_1 не звертала уваги на потреби дітей. Як з`ясувалося згодом, перебуваючи в Україні в період з травня по серпень 2017 року у неї з`явився інший чоловік. Усі намагання зберегти сім`ю, навіть пробачивши зраду дружини, були знехтувані, що виражалось у її зневажливому відношенні до ОСОБА_2 та дітей, постійно відповідач вчиняла сварки та скандали у присутності дітей, вживаючи при цьому нецензурну лайку.

Оскільки син був зареєстрований в шкільний заклад ще на початку 2018 року, який він мав відвідувати з вересня 2020 року, а донька вже навчалась, діти виявляли бажання залишитись з батьком, проти чого ОСОБА_1 не заперечувала, а подальше спільне проживання з ОСОБА_1 було неможливим, ОСОБА_2 прийняв рішення, що мати дітей має повернутись в Україну, а діти залишаться з ним у Німеччині. Разом з тим, між батьками була досягнута усна домовленість, що ОСОБА_7 буде проживати з матір`ю до того часу, як він піде у школу в Німеччині, прилітатиме з дідусем на планові огляди лікарів і щеплення та, що влітку 2020 року ОСОБА_2 забере сина до Німеччини на постійне місце проживання. На підтвердження цього, на початку червня 2018 року ОСОБА_1 подала про себе відомості до відділу по роботі з іноземцями в м. Крайльсхайм про своє вибуття та зняття з місця реєстрації. Стосовно сина жодних відомостей про вибуття та зняття з місця реєстрації не відбувалось.

В кінці червня 2018 року ОСОБА_1 з сином поїхали в Україну, а саме у м. Вінницю. Відповідач попросила ОСОБА_2 дозволити пожити їй з сином у його квартирі (квартира була його особистою приватною власністю) до першої вимоги звільнити її, оскільки знала про наміри щодо продажу квартири.

Коли ОСОБА_2 телефонував, щоб поспілкуватися з сином, відповідач періодично шантажувала його квартирним питанням, оскільки не хотіла залишати належну ОСОБА_2 квартиру.

Після продажу квартири та виселення ОСОБА_1 із квартири, яке відбувалось у конфліктній обстановці, очевидцем чого був син, відповідач тривалий час не давала спілкуватись з сином, а лише надсилала погрозливі повідомлення. Тому, з урахуванням інтересів сина ОСОБА_7 , позивач звернувся до суду із цим позовом.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просив:

визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 .

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про зміну предмета позову.

Заява мотивована тим, що батько дитини ОСОБА_2 , подавши позов про визначення місця проживання сина ОСОБА_7 з ним, не зазначає місця проживання дитини з батьком, сам ОСОБА_2 мешкає у Німеччині. ОСОБА_7 не бажає переїздити до іншої країни та проживати разом з батьком. ОСОБА_2 не виконує свої обов`язки, не бере участь у вихованні сина, не забезпечує його всім належним, не приділяє сину уваги, останній раз сина бачив в 2019 році. Водночас, проживання разом із матір`ю забезпечить дитині душевну рівновагу та буде відповідати інтересам дитини. Зазначила, що нею створені найкращі умови для сина, в нього є своя кімната, яка повністю облаштована під дитину. ОСОБА_1 працює та отримує стабільну заробітну плату, постійно слідкує за станом здоров`я сина, піклується про його розвиток, у неї з сином психологічний контакт, прив`язаність один до одного.

Позивач ОСОБА_1 остаточно просила:

визначити місце проживання сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки усіх його доходів від заробітної плати щомісячно до досягнення дитиною повноліття;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати за подання позовної заяви про стягнення аліментів, судові витрати на сплату судового збору у розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу та послуги перекладачів з української на німецьку мову дублікату позовної заяви.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2022 року у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.

Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щовизначення місця проживання малолітнього ОСОБА_11 разом із батьком - ОСОБА_2 , відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд першої інстанції зазначив, що малолітня дитина наразі проживає разом із матір`ю - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в будинку, який належить ОСОБА_3 , яка неодноразово перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з діагнозом: шизофренія, параноїдної форми, епізодична, з наростаючим дефектом, останнє звернення до лікаря-психіатра за медичною допомогою 26 червня 2020 року з діагнозом «параноїдна шизофренія». Відвідування малолітньою дитиною дошкільного навчального закладу з вересня 2018 року по липень 2020 року, носило нерегулярний характер, судом не встановлено та ОСОБА_1 не надала доказів нерегулярного відвідування сином дошкільного навчального закладу з поважних причин. Висновок органу опіки та піклування носить формальний характер, адже констатує тільки позитивні характеристики батьків та їх дбайливе ставлення до своїх батьківських обов`язків.

Суд першої інстанції поставився критично до пояснень малолітньої дитини про бажання проживати з матір`ю з урахуванням стану здоров`я, психоемоційного стану, віку дитини та її можливості критичного мислення у ситуації, яка склалась із врахуванням неприязних стосунків між батьками.

Суд також звернув увагу на поведінку позивача за первісним позовом під час проведення судових дебатів у вказаній справі 09 червня 2022 року, де була також присутня малолітня дитина. Так, ОСОБА_1 неочікувано, без дозволу суду, підвищеним голосом розпочала апелювати на промову ОСОБА_2 , на зауваження суду про припинення вчиняти такі дії, не реагувала, лише після неодноразових попереджень судом та зауваження представника служби у справах дітей, яка звернула увагу на неприпустимість такої поведінки у присутності малолітньої дитини, ОСОБА_1 їх припинила.

У зв`язку із визначенням місця проживання малолітньої дитини разом із батьком ОСОБА_2 , суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення первісної позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання сина ОСОБА_7 .

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 липня 2022 року заяву представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвоката Шикунової А. О. про стягнення судових витрат, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 840,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 28 500,00 грн.

Задовольнивши частково заяву про стягнення судових витрат, суд першої інстанції вказав, що згідно звіту про витрачений час на надання правничої допомоги адвокатом Шикуновою А. О., вартість послуг становить 32 500 грн, з яких забезпечення представництва замовника в судових засіданнях 8 годин та вартість цієї послуги 12 000 грн. Однак, додатковим договором від 31 травня 2022 року сторони погодили вартість послуг за цим договором з розрахунку 1 000,00 грн за 1 годину, тому суд зробив висновок про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 28 500,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 липня 2022 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення сином повноліття.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави 804,80 грн судового збору у зв`язку із зверненням ОСОБА_1 з позовом про стягнення аліментів, на користь ОСОБА_1 840,80 грн сплаченого судового збору у зв`язку з пред`явленням позову про визначення місця проживання дитини, 1 680,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 5 000,00 грн витрат з оплати професійної правничої допомоги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щонайкращі інтереси малолітнього ОСОБА_7 мають першочергове значення та вони, за висловленого малолітньою дитиною бажання на засіданні комісії органу опіки та піклування та у суді першої інстанції щодо проживання разом з матір`ю, перевищують інтереси батька. Фактичні обставини, досліджені докази у цій конкретній справі крізь призму урахування найкращих інтересів дитини, є підставою для висновку про відсутність будь-яких підстав вважати за можливе розлучити малолітню дитину з матір`ю.

Суд апеляційної інстанції зазначив про залишення поза увагою судом першої інстанції такого:

бажання дитини проживати з матір`ю. Суд апеляційної інстанції вказав, що, дитина, знаходячись у суді у складній для неї ситуації через вибір місця проживання, яка, звичайно, пригнічувала її, даючи пояснення суду, все ж таки висловила своє бажання проживати разом з мамою, що є цілком природнім для дитини восьмирічного віку;

нерегулярність відвідування малолітньою дитиною дошкільного дитячого закладу з вересня 2018 року по липень 2020 року не свідчить про неналежне виконання матір`ю дитини своїх батьківських обов`язків. Причини такої відсутності судом не встановлювалися та не зазначені у рішенні;

критична оцінка судом першої інстанції висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради щодо доцільності визначити місце проживання ОСОБА_7 з мамою є безпідставною та необґрунтованою, оскільки цей орган двічі 05 та 26 січня 2021 року на засіданнях комісії розглядав це питання, заслухав пояснення обох батьків дитини, з`ясував думку самого ОСОБА_7 , розглянув усі надані документи, зауваживши, що кожен з батьків може виховувати сина, має для цього матеріальні можливості. Однак, орган опіки та піклування вирішив, що проживання дитини з матір`ю відповідатиме інтересам самої дитини;

якщо суд першої інстанції вважав небезпечним проживання дитини в сім`ї, де є хвора бабуся, то, наразі, остання мешкає у м. Києві, про що суду представлені неоспорені відповідні докази, зокрема, довідка Житлово-експлуатаційної дільниці № 409 Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» від 07 липня 2022 року за вих. № б/н про те, що ОСОБА_3 дійсно проживає без реєстрації у АДРЕСА_2 , що підтверджується власником квартири та сусідами відповідно до складеного акту.

Постанова суду апеляційної інстанції про часткове задоволення первісних позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини мотивована тим, що на утриманні ОСОБА_2 перебуває двоє дітей: донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дитина, яка народилася у другому шлюбі, укладеному ОСОБА_2 31 серпня 2019 року. Врахувавши доходи платника аліментів та взявши до уваги наявність у новій сім`ї ОСОБА_2 двох неповнолітніх дітей, суд вважав доцільним стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_7 у розмірі 1/6 частки усіх його доходів від заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки рішення суду першої інстанції від 09 червня 2022 року про визначення місця проживання дитини з батьком підлягає скасуванню, тому вимоги ОСОБА_2 про стягнення на його користь судових витрат у справі в порядку статті 141 ЦПК України, задоволених додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 липня 2022 року, задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції також стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені ОСОБА_1 з оплати професійної правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн, оскільки ці витрати є співвідносними, неминучими, вони відповідають критерію реальності, співмірності зі складністю справи, виконаній адвокатом роботі, часу, затраченому ним у цій справі, обсягу наданих послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, підписану представником Шикуновою А. О. , у якій просить: скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року; рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2022 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 липня 2022 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що прийнявши оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 , повернувшись в Україну із сином з Німеччини у липні 2018 року, мешкає у АДРЕСА_1 , у будинку загальною площею 144,2 кв. м, житловою - 86,7 кв. м, 1/2 частина якого належить їй на праві власності, залишив поза увагою, що на той момент ОСОБА_1 не мала зареєстрованого місця проживання, про що вона повідомила під час судового засідання (судом оглянуто паспорт), а договір дарування 1/2 частини будинку на ім`я ОСОБА_1 , укладений вже після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи апеляційною інстанцією у судовому засіданні повідомила, що з травня місяця поточного року вона звільнилася з ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Автострада», де вона працювала на посаді економіста.

Суд апеляційної інстанції поклав обов`язок встановлення причин нерегулярності відвідування малолітньою дитиною дошкільного дитячого закладу з вересня 2018 року по липень 2020 року на суд першої інстанції, проте, в силу статті 81 ЦПК України, саме на позивача за первісним позовом ОСОБА_1 покладено обов`язок надати неспростовані докази поважності причин нерегулярного відвідування дитиною дитячого дошкільного закладу.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги інформацію, зазначену у довідці Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад № 37 Вінницької міської ради» від 29 вересня 2020 року в частині того, що до дитячого дошкільного закладу малолітню дитину приводили та забирали найчастіше бабуся та дідусь.

Суд апеляційної інстанції, прийнявши довідку Житлово-експлуатаційної дільниці № 409 Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» від 07 липня 2022 року за вих. № б/н про те, що ОСОБА_3 (проживання з якою малолітньої дитини є небезпечним через діагноз «параноїдна шизофренія») дійсно проживає без реєстрації у АДРЕСА_2 , порушив вимоги статті 367 ЦПК України. Зазначає, що в силу конституційного права на свободу переміщення, бабуся в будь-який момент може повернутися у свій будинок, половина якого їй належить на праві власності і проживати в ньому спільно з малолітньою дитиною, представляючи загрозу інтересам дитини через свою хворобу. Залишив поза увагою пояснення свідка ОСОБА_12 .

Вказує, що висновок органу опіки та піклування носить виключно формальний характер та ґрунтується виключно на позиції визначення місця проживання дитини з матір`ю. Про формальний підхід до виконання своїх обов`язків, як органу, який покликаний захищати інтереси дітей, свідчить і той факт, що в судове засідання свого представника орган опіки не направив, апеляційну скаргу не подавав.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки саме батьку малолітньої дитини, який працює у м. Крайльсхайм за безстроковим договором із 01 липня 2017 року, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, має постійний сталий дохід на підставі безстрокового договору, орендує квартиру житловою площею 74 кв. м, яка розташована у Німеччині, малолітня дитина, перебуваючи у Німеччині, відвідувала дитячий навчальний заклад, ОСОБА_7 перебував з дітьми, здобував знання німецької мови. ОСОБА_7 було зроблено відповідні щеплення та було діагностовано поліпи, а згодом і зроблено операцію з їх видалення, проходив планові медичні обстеження.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції незаконно скасував рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов, додаткове рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат також підлягає залишенню в силі.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення; постанову Вінницького апеляційного суду від 28вересня 2022 рокузалишити без змін.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 не подані до суду першої інстанції докази щодо не проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та права власності ОСОБА_1 на1/2частку зазначеного домоволодіння, оскільки отримані позивачем за первісним позовом після ухвалення судом першої інстанції рішення. Проте, ОСОБА_3 в суді першої інстанції повідомляла суд, що вона по АДРЕСА_1 не проживає. Відсутність реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за місцем її фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ) не може бути доказом того, що вона там не проживає, або не має зареєстрованого місця проживання. Також зазначила, що у зв`язку із введенням на території України військового стану у зв`язку із збройною агресією російської федерації, послуга реєстрації місця проживання була припинена, що не спростовує факту проживання ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що коли ОСОБА_1 повідомила суд апеляційної інстанції, про те, що вона не працює на ТОВ «Автострада» з кінця травня 2022 року, вона також повідомила, що на день розгляду справи працює офіційно у іншого роботодавця - ТОВ «Рост Лімітед». Суд першої інстанції всупереч правовому висновку Верховного Cуду у справі № 710/1678/18 вирішив самостійно надати оцінку психоемоційному стану дитини без призначення у даній справі судово-психологічної експертизи. Голослівним є твердження представника скаржника, щодо неналежного відвідування дитячого садочка дитиною, а також, що ОСОБА_3 , як співвласник, може у будь-який момент повернутись проживати у свою власність та можуть настати негативні наслідки для дитини. Суд першої інстанції виключно на припущеннях вирішив зробити висновок щодо можливого настання несприятливих умов для малолітнього ОСОБА_10 , у зв`язку із тим, що бабуся ОСОБА_3 в минулому зверталась за медичною допомогою. Також вказує, що їх спільна з відповідачем за первісним позовом донька ОСОБА_13 в суді пояснила, що наразі навчається у школі-інтернаті, де навчається та фактично проживає. Тобто фактично старша дочка ОСОБА_13 , не проживає з батьком, а перебуває на повному забезпеченні школи-інтернат.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/7633/20, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 127/7633/20.

У лютому 2023 року матеріали цивільної справи № 127/7633/20 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 грудня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 20 липня 2022 року у справі № 761/25101/20, від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 07 вересня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року у справі № 127/331/19 розірвано. Рішення суду набуло законної сили 12 травня 2019 року.

Від даного шлюбу у сторін народилось двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_5 - донька ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 - син ОСОБА_6 .

Місце проживання позивача за первісним позовом ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 , повернувшись в Україну із сином з Німеччини у липні 2018 року, мешкаєразом із дитиною у АДРЕСА_1 , у будинку загальною площею 144,2 кв. м, житловою - 86,7 кв. м, 1/2 частина якого належить їй на праві власності.

З акту № 403 обстеження житлових умов сім`ї ОСОБА_1 , складеного 22 вересня 2020 року комісією в складі голови квартального комітету «Ясний» та за участі членів комісії вбачається, що житлова площа вказаного вище будинку складає 86,7 кв. м, технічний стан будинку задовільний. На цій площі проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_10 (онук).

Згідно відповіді Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка проживає в АДРЕСА_3 , вперше звернулась за медичною психіатричною допомогою 22 грудня 1988 року. З того часу неодноразово перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні. Остання госпіталізація з 14 квітня 2011 року по 06 травня 2011 року з діагнозом: шизофренія, параноїдної форми, епізодична, з наростаючим дефектом. Спроба самогубства (отруєння дурманом)». Останнє звернення до лікаря-психіатра за медичною допомогою - 26 червня 2020 року з діагнозом «параноїдна шизофренія».

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 працює в ТОВ «Спільне Українсько-Німецьке підприємство «Автострада» з 05 травня 2020 року, займає посаду економіст. Дохід з 05 травня 2020 року по 31 серпня 2020 року склав 56 723,53 грн.

Згідно характеристики ОСОБА_1 , виданої 23 вересня 2020 року ТОВ «СП «Автострада» за період перебування ОСОБА_1 на посаді економіста, по теперішній час, зарекомендувала себе позитивно, як кваліфікований фахівець та дисциплінований працівник. За характером спокійна та врівноважена, жодної скарги від керівництва та колег не надходило, тільки позитивні відгуки. В колективі користується повагою.

Згідно довідки від 20 лютого 2020 року, виданої Комунальним закладом «Дошкільний навчальний заклад № 37 Вінницької міської ради», ОСОБА_6 відвідує вказаний заклад з 27 серпня 2018 року. Мати приймає активну участь у вихованні дитини, відповідально ставиться до батьківських обов`язків, створює належні умови для розвитку дитини. Батько не бере участі у вихованні, не цікавиться розвитком дитини в садочку. За період з 27 серпня 2018 року в заклад не з`являвся, дитину жодного разу не забирав.

Відповідно до довідки цього ж закладу від 29 вересня 2020 року ОСОБА_6 перебував у закладі з вересня 2018 року по липень 2020 року та відвідував заклад дошкільної освіти нерегулярно. 2019 рік: січень - 0 днів; лютий - 9 днів; березень - 2 дні; квітень - 15 днів; травень - 16 днів; червень - 9 днів; серпень - 10 днів; вересень - 7 днів; жовтень - 9 днів; листопад - 18 днів; грудень - 17 днів. 2020 рік: січень - 12 днів; лютий - 9 днів; березень - 5 днів; червень - 0 днів; липень - вибув з закладу дошкільної освіти. До закладу ОСОБА_7 приводили та забирали найчастіше бабуся та дідусь.

ОСОБА_6 , навчається у 1-б класі Комунального закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 32 Вінницької міської ради» (наказ закладу № 41-у від 30 червня 2020 року) із заявою про зарахування дитини до школи 15 червня 2020 року зверталась мати дитини - ОСОБА_1 .

Згідно відомостей паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 з 2017 рокувін прийнятий на тимчасовий консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені у зв`язку із працевлаштуванням.

ОСОБА_2 з 23 листопада 2017 року орендує квартиру у будинку по АДРЕСА_4 , яка складається з 3 кімнат, 1 коридору, 1 кухні, 1 ванної кімнати/душ/туалет, 1 комори, 1 підвального приміщення № 10, 1 балкона та 1-го паркувального місця. Житлова площа становить близько 74 кв. м, що підтверджується договором оренди квартири від 23 листопада 2017 року, договір безстроковий.

З 31 серпня 2019 року ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14 .

Згідно довідки про трудові відносини, виданої «ХБЦ-радіоматік ГмбХ» (а/с 1561, Німечина-74555, Крайльсхайм), що з 01 липня 2017 року по теперішній час ОСОБА_2 працює у вказаній компанії згідно безстрокового договору. Займає посаду співробітника відділу механічного проектування. З характеристики на працівника з місця роботи вбачається, що він працює конструктором відділу механічного проектування. Переконує своїми відмінними експертними знаннями, які він, крім того, впевнено і вміло використовує на практиці. Його талант швидко схоплювати дозволяє миттєво розібратися в ситуації та виділити суть. Доводить значну далекоглядність, яка дозволяє йому висловлювати вірні і відповідальні судження. Завдяки своїй ініціативності робить великий внесок в успіх розробленої продукції. Навіть в складних умовах роботи і при сильному навантаженні він якнайкраще виправдовує очікування компанії. В усіх ситуаціях діє усвідомлюючи відповідальність, цілеспрямовано і сумлінно. Він виділяється високою надійністю. Навіть для складних завдань знаходить ефективні рішення, які він успішно реалізує на практиці та завжди досягає серйозних результатів. Він знаходить спільну мову з усіма контактними особами, завжди зустрічає їх доброзичливо, відкрито і ввічливо. Його поведінка по відношенню до начальства, колег і відвідувачів завжди бездоганна. Його досягнення завжди знаходять повне визнання компанії.

Із роздруківок з електронних довідок про податок на прибуток ОСОБА_2 вбачається, що у 2019 році нарахована заробітна плата за виключенням винагороди натурою становила 55 539 Євро, у 2020 році - 54 374 Євро, у 2021 році - 49 183 Євро.

З ОСОБА_2 також проживає старша дитина сторін - донька ОСОБА_8 . Вона успішно навчається у Крайльсгаймській гімназії ОСОБА_15 , що підтверджується відповідним табелем успішності за 2019/2020 навчальний рік.

В матеріалах справи наявне запрошення директора школи Ройссенгбергшуле м. Крайльсгайм на адресу ОСОБА_2 на 16 березня 2020 року про реєстрацію дитини ОСОБА_7 учнем вказаної школи.

26 березня 2020 року директором школи Ройссенбергшуле м. Крайльсгайм на адресу ОСОБА_2 надіслано повідомлення наступного змісту: « Шановні батьки, на жаль, ви не сприйняли серйозно наше запрошення прийти на запис для відвідування школи. Тому ми просимо вас зв`язатись 30 березня 2020 року. Щоб ми могли завершити набір, нам необхідно ваша відповідь, навіть якщо ваш син відвідуватиме іншу школу».

Місце проживання ОСОБА_17 було зареєстровано за місцем проживання батька, а саме за адресою: АДРЕСА_5 та, як вбачається із довідки про прописку, виданої 01 квітня 2020 року Центром обслуговування населення м. Крайльсгайм, ОСОБА_6 , 2014 року народження, вибув з місця проживання 08 березня 2020 року.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради від 09 лютого 2021 року орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (стаття 141 СК України).

У частині четвертій статті 29 ЦК Українивизначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зазначено, що: «Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю. Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією».

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23) зазначено, що:

«Практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надаватиналежну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

[…]

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

[…]

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2021 року у справі № 202/3674/19 (провадження № 61-16831св21) зазначено, що:

«У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено: «Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, другою статті 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, в контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотримався норм матеріального права, врахував висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, бажання дитини проживати разом з матір`ю, обґрунтовано визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 , що відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливатиме на взаємовідносини дитини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що: «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України».

Посилання суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові на положення Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки суд, врахував висловлену дитиною думку про бажання проживати з матір`ю, та, надавши оцінку доказам у справі, виходив з найкращих інтересів самої дитини.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю через відсутність у неї місця реєстрації на час розгляду справи в суді першої інстанції необґрунтовані, оскільки ОСОБА_1 на час розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції мала постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проживала за зазначеною адресою разом з малолітньою дитиною. Діюче законодавство не містить вимог щодо необхідності реєстрації за місцем проживання того з батьків, з ким визначено місце проживання дитини для визначення місця проживання дитини.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не має самостійного доходу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 грудня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 20 липня 2022 року у справі № 761/25101/20, від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Як свідчить аналіз оскарженої постанови висновки, викладені у ній, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 20 липня 2022 року у справі № 761/25101/20, від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції порядку прийняття доказів, а саме: довідки Житлово-експлуатаційної дільниці № 409 Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» від 07 липня 2022 року за вих. № б/н про те, що ОСОБА_3 дійсно проживає без реєстрації у АДРЕСА_2 , колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у справі № 354/1006/19 (провадження № 61-1377св23) зазначено, що:

«Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

При вирішенні питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

Суд апеляційної інстанції, прийнявши наданий ОСОБА_1 доказ, залишив поза увагою, що позивачем не надано доказів про неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Натомість, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю ухвалено на підставі досліджених доказів щодо фактичних обставин справи та в найкращих інтересах дитини. Ця довідка не мала виключного значення для правильного вирішення справи. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що проживання дитини у будинку, власником частини якого є ОСОБА_3 , є небезпечним для дитини через діагноз ОСОБА_3 «параноїдна шизофренія».

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України) та не спростовують мотиви та висновки суду апеляційної інстанції, який з урахуванням підстав позову дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, що визначено частиною другою статті 410 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 рокуу справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 рокуу справі № 354/1006/19 (провадження № 61-1377св23), доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Шикуновою Аліною Олександрівною , залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради про визначення місця проживання дитини залишитибез змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук