Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2019 року у справі №526/874/18

Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 526/874/18

провадження № 61-3416св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі суддів: Абрамова П. С., Карпушина Г. Л., Хіль Л.

М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області (далі - РСЦ МВС в Полтавській області) про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та стягнення коштів.

Позов мотивований тим, що 02 грудня 2017 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач зобов'язався передати йому у власність автомобіль марки OPEL VECTRA, 2008 року випуску, колір синій, номер кузова НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3, зареєстрований за продавцем 06 липня 2017 року.

Відповідно до пункту 1.2 цього договору продавець ОСОБА_2 гарантував, що майно, яке є предметом продажу за даним договором належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, не перебуває в заставі та не є предметом спору в суді.

18 грудня 2017 року йому стало відомо, що вказаний автомобіль перебуває у заставі, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Позивач посилався на те, що ОСОБА_2 навмисно не повідомив його про обтяження автомобіля та домовився з РС МВС в Полтавській області про те, що останній при перевірці даних договору навмисно не здійснював перевірку його в частині обтяження транспортного засобу, що свідчить про вчинення правочину під впливом обману.

На підставі викладеного просив:

визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 02 грудня 2017 року, укладений між ним та ОСОБА_2,

стягнути в солідарному порядку з відповідачів кошти за придбаний автомобіль в подвійному розмірі в сумі 256 798,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту введення його в оману відповідачем ОСОБА_2, оскільки обтяження на автомобіль накладено не за зобов'язаннями останнього, а третьої особи ОСОБА_3. Докази того, що відповідачі знали, проте умисно не повідомили позивача про наявність обтяження транспортного засобу відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2018 року скасовано, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5345/2017/734592, укладений 02 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 128 399,00 грн.

Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 автомобіль марки OPEL VECTRA 2.2, номер кузова НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_4, після отримання суми його вартості згідно умов договору.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до РСЦ МВС в Полтавській області відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу вчинений всупереч вимогам закону, а саме відчужено автомобіль, який перебуває в заставі без згоди обтяжувача майна, що в силу вимог статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання спірної угоди недійсною та застосування наслідків недійсності правочину.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог до РСЦ МВС в Полтавській області скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції надано перевагу доводам відповідачів, і зовсім не взято до уваги доводи позивача на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 знав, що автомобіль, який є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, перебуває під обтяженням і навмисно не повідомляв про це, й такими діями скоїв обман, а співвідповідач РСЦ МВС в Полтавській області навмисно не перевірив знаходження автомобіля під обтяженням.

Наведене свідчить про те, що оспорюваний правочин вчинено під впливом обману й в силу вимог статті 230 ЦК України такий правочин визнається судом недійсним, з відшкодуванням стороною, яка застосувала обман, другій стороні збитків у подвійному розмірі, що залишилося поза увагою апеляційного суду.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, за відсутності жодних підстав для цього. При цьому апеляційним судом не враховано, що під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу були здійснені електронні запити до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, згідно витягів з якого було встановлено відсутність записів про обтяження транспортного засобу, що підтверджує відсутність намагань з боку ОСОБА_2 ухилитися від проведення перевірки обтяження автомобіля, що в свою чергу свідчить про відсутність у діях відповідача умислу на обман позивача, як покупця транспортного засобу. Обтяження на автомобіль зареєстроване 25 листопада 2013 року, що доводить те, що відповідач не знав і не міг знати про це обтяження, й відповідно ніяким чином не міг повідомити про це покупця.

Аргументи учасників справи

У червні 2019 року РСЦ МВС в Полтавській області подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2019 року без змін.

Відзив мотивований тим, що оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим та законним, прийнятим з дотриманням норм процесуального та матеріального права, апеляційним судом повно і всебічно встановлені всі обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та перевірені доказами, а доводи касаційної скарги є безпідставними та висновків суду не спростовують.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 25 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2019 року матеріали цивільної справи № 526/874/18 надійшли до Верховного Суду та 15 січня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів.

Суди встановили, що 02 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, який оформлено та відписано сторонами у сервісному центрі 5345 РСЦ МВС в Полтавській області. Перевірку відповідності інформації, внесеної до договору документами, які надані сторонами договору здійснено працівником сервісного центру.

Відповідно до витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 54207211 та № 54207209 від 02 грудня 2017 року за параметрами запиту: номер об'єкта НОМЕР_5, номер державної реєстрації НОМЕР_3" та "тип особи: фізична особа, ОСОБА_2 (укр) НОМЕР_6" інформація в Державному реєстрі відсутня.

Натомість згідно витягу № 54360428 від 18 грудня 2017 року за параметрами запиту "тип особи: фізична особа ОСОБА_1 (укр. )", "Номер об'єкта: НОМЕР_1, номер державної реєстрації АТ 7065 СЕ" знайдено запис про обтяження: заставу рухомого майна, об'єкт обтяження OPEL VECTRA 2.2, номер об'єкта НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_4, боржник ОСОБА_4.

Вказане обтяження зареєстровано 25 листопада 2013 року і є чинним.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (частина 5 статті 656 ЦК України).

Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200), та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388), які визначають особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з положеннями зазначених нормативно-правових актів продаж транспортного засобу, який має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Згідно пункту 17 Порядку № 1200 під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держпродспоживслужбі, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держпродспоживслужбою - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Пунктом 15 Порядку № 1388 під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби (крім випадків реєстрації нових транспортних засобів, перереєстрації транспортних засобів у зв'язку із зміною найменування та адреси юридичних осіб, прізвища, імені чи по батькові, місця проживання фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, установлення газобалонного обладнання, видачі тимчасового реєстраційного талона під час передачі права користування та/або розпорядження транспортними засобами, вибракування їх у цілому)підлягають огляду фахівцями експертної служби МВС з метою звірення ідентифікаційних номерів їх складових частин з номерами, зазначеними в поданих власником для реєстрації документах. За результатами огляду в документах, які подаються для державної реєстрації, робиться відповідна відмітка або складається акт огляду. Експертне дослідження транспортного засобу і реєстраційних документів на транспортний засіб (інших документів, які є підставою для реєстрації транспортного засобу) проводиться за заявою власника з метою визначення справжності ідентифікаційних номерів транспортного засобу і реєстраційних документів. Експертне дослідження проводиться фахівцями експертної служби МВС або судовими експертами державних спеціалізованих установ, які мають присвоєну в установленому Законом України "Про судову експертизу" порядку кваліфікацію судового експерта з правом проведення досліджень за відповідними експертними спеціальностями. За результатами дослідження складається висновок експертного дослідження, який додається до документів, що подаються для державної реєстрації. Установлення відповідності конструкції, перевірка за Єдиним державним реєстром транспортних засобів, автоматизованою базою даних про розшукувані транспортні засоби, банком даних Генерального секретаріату Інтерполу, перевірка відомостей про обмеження відчуження за Державним реєстром обтяжень рухомого майна та відомостей про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також про реєстрацію місця проживання за Єдиним державним демографічним реєстром, відомостей про особу за Єдиним реєстром боржників, дійсності довіреності за Єдиним реєстром довіреностей проводяться уповноваженими особами сервісного центру МВС.

Після проведення перевірок на заяві власника транспортного засобу робиться запис щодо наявності або відсутності відомостей про розшук, арешт, заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію, відомостей про обмеження відчуження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, відомостей про особу в Єдиному реєстрі боржників, що засвідчується підписом уповноваженої особи сервісного центру МВС із зазначенням прізвища, імені, по батькові і дати.

У разі наявності відомостей про арешт або розшук транспортного засобу його реєстрація не проводиться. Реєстрація транспортного засобу, щодо якого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є відомості про обмеження відчуження, проводиться за наявності письмової згоди обтяжувача (заставодержателя), крім випадків переходу права власності на транспортний засіб у порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки в спільному майні.

Згідно зі статтею 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК Українипередбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин 1 -5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 статті 216 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частини 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення норм статті 230 ЦК Українидає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Виключно у разі встановлення таких обставин норми частини 1 статті 229, статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважатимуться правильно застосованими.

Відповідно до статті 230 ЦК Українинаявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел.

Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт його обману відповідачами під час укладення оспорюваного договору, у той час як наявність умислу в діях відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог статті 230 ЦК України.

Разом з тим, установивши, що за умовами оспорюваного договору купівлі-продажу позивачу було відчужено автомобіль, який перебував в заставі та обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, проте для укладення такого договору не було отримано згоди обтяжувача, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений 02 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним відповідно до вимог частини 1 статті 203 ЦК України, оскільки даний правочин вчинено всупереч вимог закону, а саме статті 17 Закону України "Про заставу"

З урахуванням викладеного є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідачами його умисно введено в оману при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу щодо відсутності обтяження придбаного ним автомобіля.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності в його діях умислу на обман позивача, як покупця транспортного засобу, так як він не знав і не міг знати про обтяження автомобіля, необгрунтовані, оскільки судами не встановлено факт вчинення оспорюваного правочину під впливом обману, й з таких підстав договір купівлі-продажу недійсним не визнавався.

Інші аргументи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем і відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українивиходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов