Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2019 року у справі №638/17042/18

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 638/17042/18

провадження № 61-7525св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду

м. Харкова від 19 листопада 2018 року, постановлену суддею Хайкіним В. М., та постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кіся П. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування заяви вказав, що він проходив військову службу та брав безпосередню участь в бойових діях на території ділянки відповідальності Луганського прикордонного загону у період із 17 жовтня 2014 року

по 10 квітня 2017 року.

В подальшому його було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку у зв'язку з захворюванням, що пов'язані із захистом Батьківщини та проходженням військової служби.

Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0963171 йому встановлена ІІ група інвалідності з 01 квітня

2018 року, причина інвалідності - захворювання, що пов'язані із захистом Батьківщини.

Просив встановити юридичний факт розвинення хвороби при виконанні обов'язку військової служби з охорони ділянки державного кордону у межах 9 прикордонних районів України (Троїцького, Білокуракинського, Новопсковського, Марківського, Міловського, Біловодського, Станично-Луганського, Краснодоського, Свердловського) Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Встановлення вказаного факту необхідно йому для набуття статусу жертви міжнародного збройного конфлікту.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 листопада

2018 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством України визначено порядок встановлення факту розвинення хвороби під час виконання бойового завдання, що виключає можливість встановлення цього факту в судовому порядку в порядку цивільного судочинства за правилами окремого провадження. Крім того, судами не можуть розглядатися заяви про встановлення фактів одержання поранень при виконанні обов'язків військової служби, тобто не можуть встановлюватися у порядку цивільного судочинства (окремого провадження) і причини розвинення хвороби.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту розвинення хвороби при виконанні обов'язку військової служби, оскільки судами не можуть розглядатися заяви про встановлення фактів розвинення хвороби при виконанні обов'язків військової служби.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 просив встановити причинний зв'язок між захворюванням та перебуванням на військовій службі, що виключає можливість встановлення цього факту в порядку цивільного судочинства, зважаючи на визначений діючим законодавством України порядок встановлення такого факту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду,

представник ОСОБА_1 - адвокат Макаревич К. В., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова

від 19 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 14 березня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м.

Харкова.

У липні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували суті його заяви, оскільки він просив встановити не просто факт розвинення хвороби при виконанні обов'язку військової служби, а факт її розвинення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Встановлення такого факту в інший, позасудовий спосіб, законодавством не передбачено, тому він позбавлений можливості його встановити інакше, ніж шляхом звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, і не може скористатися своїм правом отримати допомогу гуманітарних та інших міжнародних організацій.

Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не подано

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1, згідно з наказом командира військової частини № 99/38

від 03 лютого 2016 року призначений на посаду інспектора прикордонної служби Луганського прикордонного загону (в/ч 9938), який був підпорядкований Східному регіональному управлінню. Прикордонний загін охороняв ділянку державного кордону України в межах 9 прикордонних районів (Троїцького, Білокуракинського, Новопсковського, Марківського, Міловського, Біловодського, Станично-Луганського, Краснодоського, Свердловського).

07 грудня 2016 року ОСОБА_1 був госпіталізований в Старобільську центральну районну лікарню Луганської області, де лікувався з приводу гострого Q-інфаркту передньо-перегородочної-верхівкової ділянки.

За результатами військово-лікарської експертизи ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, згідно витягу з наказу начальника Луганського прикордонного загону від 10 квітня 2017 року.

Висновком МСЕК ОСОБА_1 визнаний інвалідом другої групи, а причиною інвалідності - захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Отримавши заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі, не дослідивши її доводів та підстав звернення до суду й дійшовши передчасного висновку про те, що заява про встановлення факту розвинення хвороби при виконанні обов'язку військової служби з охорони ділянки державного кордону України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суди вказали, що законодавством визначений позасудовий порядок встановлення факту за зверненням якого ОСОБА_1 звернувся до суду.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи (частина 1 статті 294 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Виходячи зі змісту зазначених норм права, а також роз'яснень, наданих судам у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" - в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК України. Метою встановлення такого факту зазначив визначення його статусу як особи, що перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі - Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто отримати статус жертви міжнародного збройного конфлікту, а в подальшому допомоги від гуманітарних організацій.

Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Положеннями статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року

"Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме: 20 лютого 2014 року.

Факт розвинення захворювання (хвороби) в судовому порядку встановлений бути не може, проте, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту розвинення хвороби при виконанні обов'язку військової служби по охороні ділянки державного кордону України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, заявник акцентував увагу на відсутності іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між розвиненим у нього захворюванням та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Краска проти Швейцарії" від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Суд першої інстанції зазначених вимог не врахував, належним чином не з'ясував мету для якої ОСОБА_1 необхідно встановлення вказаного факту, суть вимог заявника, зокрема, для встановлення якого юридичного факту він звернувся до суду, факту розвинення захворювання чи факту збройної агресії Російської Федерації, внаслідок якої, за його твердженням, він отримав захворювання, та дійшов передчасного висновку про те, що така заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

В свою чергу, апеляційний суд залишив без змін помилкове судове рішення суду першої інстанції, належним чином не перевіривши доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Подібні висновки викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду

від 23 січня 2019 року у справі № 127/16029/18.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування оскаржуваних судових рішень, з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Оскільки особа, яка подала касаційну скаргу, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, хоча питання відкриття провадження у справі судом ще не вирішено, то касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 листопада

2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня

2019 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.