Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2021 року у справі №646/13541/15

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 646/13541/15-ц

провадження № 61-10365св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, публічне акціонерне товариство "Державний експертно-імпортний банк України",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м.

Харкова у складі судді Благої І. С. від 11 листопада 2016 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

від 17 травня 2021 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління служб у справах дітей Департаменту праці

та соціальної політики Харківської міської ради, публічне акціонерне товариство "Державний експертно-імпортний банк України" (далі -

ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України"), в якому просила: розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем; визначити місце проживання дітей з нею; визнати за нею право власності на нежитлові приміщення; виконання зобов'язань за кредитним договором залишити за ОСОБА_2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 04 жовтня 2002 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначала, що сімейні стосунки фактично між ними припинено, збереження сім'ї є неможливим та суперечить інтересам дітей. Вказувала, що в період шлюбу 28 вересня 2007 року укладено кредитний договір № 6807С91, відповідно до умов якого

ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", надало

ОСОБА_2 кредит у сумі 2 770 000 доларів США зі сплатою процентної ставки у розмірі 14,0 % річних з кінцевою датою погашення 27 вересня

2014 року для оплати поточних потреб. В цей же день з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 6807С91 укладено договір іпотеки № 6807Z225, предметом якого є нежитлові приміщення підвалу: № 1-4,25,

28-38,41,42,44-47, загальною площею 573,0 кв. м, 1-го поверху: № 1-23,25,26,40-50, загальною площею 591,0 кв. м, 2-го поверху: № 1,2,3,6,8-35, загальною площею 512,6 кв. м, 3-го поверху: № 1-40, загальною площею

491,1 кв. м, 4-го поверху: № 1-41, загальною площею 497,7 кв. м, 5-го поверху: № 1-29, загальною площею 505,8 кв. м, 6-го поверху: № 1-26, загальною площею 505,5 кв. м, 7-го поверху: № 1-36, загальною площею 499,5 кв. м, 8-го поверху: № 1-28, загальною площею 505,0 кв. м, 9-го поверху: № 1-34, загальною площею 505,4 кв. м, 10-го поверху: № 1-28, загальною площею 502,5 кв. м, 11-го поверху: № 1-10, загальною площею 534,9 кв. м,

в літ. "Д-11", загальною площею 6 224,0 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1.

Позивачка зазначала, що отримані відповідачем кредитні кошти були використані для задоволення поточних потреб при здійсненні ОСОБА_2 підприємницької діяльності. Однак сплата кредитних коштів в сумі 543 385,62 доларів США була здійснена за рахунок коштів, які належали їй як частка у праві спільної сумісної власності.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем 04 жовтня 2002 року; визначити місце проживання дітей з нею; визнати за нею право власності на вказані нежитлові приміщення; покласти виконання зобов'язань за кредитним договором № 6807С91 від 28 вересня 2007 року на ОСОБА_2.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції та інших судових рішень

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова

від 11 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду у цій справі від 25 грудня 2015 року, скасовано арешт на належні на праві власності ОСОБА_2 нежитлові приміщення підвалу, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них або їх дітей. Суд першої інстанції встановив, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дітей, тому такі вимоги визнані безпідставними. Вирішуючи позовні вимоги про поділ майна подружжя, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прийняття судом рішення, яким буде змінено власника іпотечного майна, призведе до порушення прав іпотекодержателя, а тому підстав для задоволення вказаних вимог не встановлено.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 серпня 2017 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання мирової угоди. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 11 листопада 2016 року скасовано. Визнано укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мирову угоду, за умовами якої визнано право власності:

ОСОБА_2 - на нежитлові приміщення підвалу: № 1-4,25,28-38,41,42,

44-47, загальною площею 573,0 кв. м, 1-го поверху: № 1-23,25,26,40-50, загальною площею 591,0 кв. м, 2-го поверху: № 1,2,3,6,8-35, загальною площею 512,6 кв. м, 3-го поверху: № 1-40, загальною площею 491,1 кв. м,

5-го поверху № 1-29, загальною площею 505,8 кв. м, 11-го поверху: № 1-10, загальною площею 534,9 кв. м, в літ. "Д-11", загальною площею

6 224,0 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1;

ОСОБА_1 - на нежитлові приміщення 4-го поверху: № 1-41, загальною площею 497,7 кв. м, 6-го поверху: № 1-26, загальною площею 505,5 кв. м,

7-го поверху: № 1-36, загальною площею 499,5 кв. м, 8-го поверху: № 1-28, загальною площею 505,0 кв. м, 9-го поверху: № 1-34, загальною площею

505,4 кв. м, 10-го поверху: № 1-28, загальною площею 502,5 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1.

Провадження у справі закрито.

Апеляційний суд виходив із того, що майно (предмет іпотеки) придбане під час шлюбу сторін за їх спільні кошти, що підтверджується матеріалами справи; визнання мирової угоди, за умовами якої вирішується питання про перехід права власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 до позивача, не суперечить закону та не порушує прав інших осіб.

Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 03 серпня 2017 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що перехід права власності на 1/2 частину спірних нежитлових приміщень до ОСОБА_1 не порушує права ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" як іпотекодержателя, оскільки установивши, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі й дійшли згоди про поділ майна подружжя, на яке у виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором накладено арешт, не звернув увагу, що такий поділ майна в обраний подружжям спосіб порушує майнові права та інтереси банку як кредитора й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, тому сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають своїми правами стосовно кредитора, при відсутності спору між собою.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог про поділ майна подружжя, а саме нежитлових приміщень по

АДРЕСА_1 та залишення за ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором № 6807С91 від 28 вересня 2007 року.

Визнано нечинним рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Закрито провадження у справі в цій частині.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2016 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована наявністю підстав для прийняття відмови ОСОБА_1 від частини позовних вимог судом. Посилаючись на те, що всі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди із рішенням суду лише в частині поділу майна подружжя, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей. Апеляційний суд зазначив, що під час розгляду справи у суді першої інстанції сторони зазначили про відсутність спору щодо місця проживання дітей.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2016 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову щодо розірвання шлюбу, укладеного між нею та ОСОБА_2, а також визначення місця проживання дітей з матір'ю.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 587/2930/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 755/14148/18,

від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, від 03 грудня 2020 року

у справі № 456/848/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не у повному обсязі встановили фактичні обставини справи, порушили право позивачки, передбачене частиною 1 статті 301 ЦК України. На думку заявниці, суди не врахували, що вона, реалізуючи право на особисте життя, за власним бажанням звернулася до суду з позовом, в якому чітко висловила своє рішення щодо небажання перебувати у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Вказує, що сторони дійшли згоди про те, що місце проживання дітей повинно бути визначено разом із матір'ю, проте відмова у позові у подальшому може вплинути на поведінку батька, який матиме змогу безперешкодно відібрати дітей у матері.

Судові рішення оскаржуються лише у частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягають з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 04 жовтня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилося двоє дітей:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

27 вересня 2007 року було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого ОСОБА_2 придбав у

ТОВ "Харківтранснмашпроект" нежитлові приміщення, загальною площею

6 224,0 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 22 червня 2016 року № 2469/2/22-16 станом на 31 грудня 2016 року право власності на вищевказане спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу.

28 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" було укладено кредитний договір № 6807С91, за умовами якого відповідач отримав від банку кредитні кошти у розмірі

2 770 000 доларів США з кінцевою датою повернення 27 вересня 2014 року для оплати поточних потреб, зі сплатою 14% річних.

З метою забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за вказаним кредитним договором 28 вересня 2007 року було укладено іпотечний договір № 6807Z225, предметом якого є надання відповідачем (іпотекодавцем) у іпотеку банку (іпотекодержателю) вищевказаного нерухомого майна.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів вважає, що за результатами розгляду позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітніх дітей суд приймає рішення про залишення дитини проживати з матір'ю чи батьком.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Обґрунтовуючи позов у частині вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, ОСОБА_1 зазначала, що сімейні стосунки між сторонами фактично припинені, збереження сім'ї є неможливим та суперечить інтересам дітей.

Вказувала, що сторони дійшли згоди і вирішили, що місце проживання дітей повинно бути визначено разом із матір'ю.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно із частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до частиною 3 статті 105 СК України.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У відповідності до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина 1 статті 161 СК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1 статті 367 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції при апеляційному розгляді справи залишив поза увагою доводи апеляційної скарги, які стосувались незгоди ОСОБА_1 з рішенням суду першої інстанції у частині вирішення питання про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дітей. У постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що всі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду лише в частині поділу майна подружжя. У той же час суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі в частині поділу майна подружжя та погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, не звернувши уваги, що у клопотанні про закриття провадження у справі в цій частині ОСОБА_1 просила розглянути по суті апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в іншій частині.

Свої висновки про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання шлюбу суд апеляційної інстанції не мотивував, залишив поза увагою, що позивачка від цих вимог не відмовлялась, а її право на розірвання шлюбу передбачено статтею 110 СК України.

Також суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визначення місця проживання дітей, оскільки відсутність спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей не може бути підставою для відмови у задоволенні таких вимог. З визначенням місця проживання дитини пов'язано вирішення батьками питань щодо утримання й виховання дитини. Однак судом апеляційної інстанції не було встановлено чи проживають батьки окремо, з ким із батьків проживають діти, а також умови утримання й виховання дітей.

У відповідності до частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити докази в сукупності, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей скасувати, справу в цій частини направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович