Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 761/19144/21

провадження № 61-2859св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Шкоріної О. І. про відмову у відкритті апеляційного провадження

у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ухвалив постанову про таке:

І. Короткий зміст позовної заяви

1. У травні 2021 року АТ «Альфа Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 124 785,51 грн та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

ІІІ. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

3. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 27 грудня 2024 року оскаржив його в апеляційному порядку.

4. В апеляційній скарзі відповідач просив поновити строк на апеляційне оскарження, обґрунтовуючи тим, що він не був повідомлений про відкриття провадження, розгляд справи та ухвалення рішення судом першої інстанції, жодного процесуального документа від суду чи позивача у цій справі не отримував.

5. Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 грудня 2024 року матеріали справи витребувано з суду першої інстанції.

6. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року.

7. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення;

- відповідачем 21 лютого 2023 року була отримана копія ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 26 липня 2021 року про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви, тому він у розумінні частини другої статті 358 ЦПК вважається обізнаним про розгляд цієї справи;

- посилання на будь-які обставини непереборної сили в апеляційній скарзі відсутні.

ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

8. У касаційній скарзі відповідач просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

9. Касаційна скарга містить таке обґрунтування:

- з Шевченківського районного суду міста Києва відповідач отримав лише лист із позовною заявою та ухвалою про відкриття провадження у справі № 761/18132/21 за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «АК «Київводоканал») до невідомої йому особи - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Про це відповідач зазначив в апеляційній скарзі та надав відповідні докази. Апеляційний суд не звернув уваги на такі обставини і не врахував, що справа № 761/18132/21 та її учасники не мають жодного відношення до справи № 761/19144/21 за позовом АТ «Сенс Банк» до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором;

- будь-яких інших документів від АТ «Сенс Банк» або з Шевченківського районного суду міста Києва відповідач не отримував, як і не знав про наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) судового рішення про стягнення з нього заборгованості. Відправка судових рішень до ЄДРСР не передбачає надсилань повідомлення про це учасникам справи;

- відповідач про існування кредитної заборгованості дізнався випадково після отримання від АТ «Сенс Банк» відповідної довідки від 31 жовтня 2024 року. 11 листопада 2024 року відповідач звернувся до АТ «Сенс Банк» із заявою про надання документів, що стосуються зазначеної у довідці заборгованості. Отримавши 14 листопада 2024 року копії таких документів, відповідач звертався до АТ «Сенс Банк» із запитами про надання інформації про всі картки, емітовані банком на його ім`я;

- 17 грудня 2024 року відповідач уклав з Адвокатським бюро «Ткаченко Катерини «Правозахист» договір про надання правової допомоги щодо встановлення обставин виникнення кредитної заборгованості перед АТ «Сенс Банк» та визначення наступних його дій. 27 грудня 2024 року відповідач отримав інформацію від Адвокатського бюро «Ткаченко Катерини «Правозахист» щодо наявності судового рішення про стягнення з нього заборгованості;

- дізнавшись лише 27 грудня 2024 року про ухвалення судом першої інстанції рішення, відповідач того ж дня подав апеляційну скаргу;

- висновки Київського апеляційного суду є передчасними, оскільки суд не перевірив належним чином доводи відповідача про наявність передбачених законом підстав для поновлення пропущеного строку;

- суд апеляційної інстанції помилково та без належного вивчення матеріалів справи виснував про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

10. 06 березня 2025 року відповідач звернувся з касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції.

11. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

12. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 17 квітня 2025 року.

13. Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

14. Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

VІ. Позиція Верховного Суду

15. Переглянувши оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК), Верховний Суд зазначає таке.

16. У цій справі підлягає перевірці обґрунтованість відмови у відкритті апеляційного провадження та застосування положень частини другої статті 358 ЦПК.

17. Верховний Суд наголошує що статтею 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи закріплено як одну із основних засад судочинства. Подальше її правове регулювання відображено в нормах ЦПК.

18. Зокрема, статтями 17 352 ЦПК гарантовано учасникам справи, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

19. В контексті дотримання права на справедливий суд, яке гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду [1].

20. «Право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним непрямим шляхом, особливо коли йдеться про умови прийнятності апеляції [2]. У багатьох випадках ЄСПЛ вирішував, що перш за все національні органи влади, зокрема суди, повинні вирішувати проблеми тлумачення національного законодавства. Це стосується, зокрема, тлумачення судами норм процесуального характеру, таких як строки, що регулюють подання документів або подання скарг. Підхід ЄСПЛ стосовно цього полягає в тому, що процесуальні обмеження не будуть сумісні з пунктом 1 статті 6, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку прагнуть досягти. Загалом, процесуальні норми не повинні обмежувати або зменшувати доступ особи таким чином або до такої міри, щоб порушити саму суть права [3].

21. ЄСПЛ визнав, що норми, які регулюють умови прийнятності апеляцій, спрямовані на забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, і що зацікавлені особи повинні очікувати, що ці правила будуть застосовані [4].

22. Далі Верховний Суд наголошує, що за змістом статті 354 ЦПК апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

23. Частиною другою статті 358 ЦПК передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

24. Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

25. Верховний Суд раніше висловлював правову позицію щодо застосування вказаної норми права (див. пункт 23), що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

26. Так, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили [5].

27. Системно аналізуючи положення ЦПК, Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що особа, не повідомлена про розгляд справи, - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала/не могла знати про розгляд справи [6].

28. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідний висновок має бути висловлено із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення [7].

29. Апеляційний суд встановив, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 липня 2021 року відкрито провадження у справі за цим позовом, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

30. Відповідачу була направлена копія цієї ували разом з копією позовної заяви (а. с. 34). Кореспонденцію відповідач отримав 21 лютого 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 36).

31. Суд першої інстанції рішення ухвалив 02 жовтня 2023 року, а з апеляційною скаргою відповідач звернувся 27 грудня 2024 року.

32. Встановивши, що апеляційна скарга була подана після спливу одного року з дня ухвалення судового рішення, відповідач був обізнаний про розгляд справи і на обставини непереборної сили не посилався, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК.

33. Доводи відповідача про те, що будь-яких документів з Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/19144/21 він не отримував і не знав про ухвалення судового рішення про стягнення з нього заборгованості, спростовуються матеріалами справи (див. пункт 30).

34. Саме твердження відповідача про те, що із суду першої інстанції він отримав конверт із позовною заявою та ухвалою про відкриття провадження в іншій справі № 761/18132/21 за позовом ПрАТ «АК «Київводоканал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, що не має до нього жодного відношення, не є підставою для скасування ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження з огляду на таке.

35. Справа № 761/19144/21 перебувала у провадженні суду першої інстанції з травня 2021 року по жовтень 2023 року. Конверт з документами із суду першої інстанції відповідач отримав 21 лютого 2023 року. У разі виявлення матеріалів, що його не стосуються, відповідач міг звернутися до суду першої інстанції та вжити заходів, щоб дізнатися, чому саме він отримав такі документи.

36. Процесуальна бездіяльність відповідача, яка призвела до порушення строку на апеляційне оскарження судового рішення, не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

37. Суд апеляційної інстанції вважав відповідача обізнаним про розгляд справи у розумінні частини другої статті 358 ЦПК. Сама по собі обізнаність учасника справи про розгляд справи судом першої інстанції є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження у разі подання ним апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

38. Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію відповідачем своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема, вчинення всіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, відповідач не надав.

39. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК).

40. Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи відповідача про наявність передбачених законом підстав для поновлення пропущеного строку, є необґрунтованими, оскільки сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження (див. пункт 26).

41. З огляду на викладене, постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог закону.

42. ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Каракуця проти України» (заява № 2814/20) зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки [8].

43. У рішенні від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження [9].

44. Верховний Суд також зазначає, що норма про відмову у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК), не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадам (принципам) цивільного судочинства, зокрема таким, як «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).

45. Аналогічні висновки викладені у згадуваній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 [6].

46. Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами щодо пропущення строку особою, повідомленою про розгляд справи, на апеляційне оскарження судового рішення та відсутністю обставин непереборної сили, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.

VІІ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена без додержання норм процесуального права.

48. Незгода відповідача із ухвалою суду апеляційної інстанції, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

49. Апеляційний суд належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження.

50. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування ухвали апеляційного суду, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.

51. Оскільки судове рішення підлягає залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

[1] пункт 53 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року, заява № 15123/03 // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_336#Text

[2] пункт 33 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії» від 19 грудня 1997 року, заява № 155/1996/774/975 // https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-58127%22]}

[3] пункт 44 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Каракуця проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 18986/06 // https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-171475%22]}

[4] пункт 52 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Мікулова проти Словаччини» від 06 грудня 2005 року, заява № 64001/00 // https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-71471%22]}

[5] постанова Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 477/735/16-ц // https://reyestr.court.gov.ua/Review/128422134

[6] постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 // https://reyestr.court.gov.ua/Review/122603347

[7] постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 // https://reyestr.court.gov.ua/Review/118486335

[8] пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 18986/06 // https://hudoc.echr.coe.int/rus#{%22itemid%22:[%22001-171475%22]}

[9] пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03 // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_434#Text

Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко