Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2020 року у справі №686/31901/19

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 686/31901/19

провадження № 61-6964св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: держава Україна в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 січня 2020 року у складі судді Соловйова А. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої йому постановленням ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року.

Позов обґрунтований тим, що слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Порозова І. Ю. 19 грудня 2017 року постановила ухвалу про відмову у відкритті провадження за його скаргою, яку надалі скасовано ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області, у зв'язку з чим йому завдано майнову та моральну шкоду. Моральна шкода оцінена у 1 000 000 000,00 грн та полягає у стражданнях, які він зазнав від усвідомлення протиправного змісту вказаної ухвали та знущання над ним, що призвело до порушення його честі та гідності.

Майнова шкода, яку позивач оцінює в 40 020,00 грн, завдана йому витрачанням 4 год 00 хв його вільного часу та 20,00 грн оплати послуг маршрутного таксі.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 січня2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2020 року, в позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суди дійшли висновку, що позивач у встановленому порядку не довів факт завдання йому майнової шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між прийняттям ухвали про відмову у відкритті провадження та настанням відповідної шкоди. Витрати власного часу та зусиль позивача у зв'язку з підготовкою скарги на судове рішення, її поданням та участю у її розгляді є реалізацією особою права на оскарження рішення суду, передбаченого пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, і не може бути підставою для відшкодування шкоди.

Факт завдання позивачу моральної шкоди за встановлених у справі обставин не доведено належними доказами, а стверджуване право було поновлено судом у встановлений законом процесуальний спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 квітня 2020 року ОСОБА_1 поштовим зв'язком направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 січня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2020 року, просив скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц та в постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 638/1892/16-ц, від 25 квітня 2019 року у справі № 638/17403/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17-а, від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а, від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 554/4970/18, від 27 січня 2020 року у справі № 577/3791/18.

Суд не надав оцінки доказам щодо понесення витрат на придбання квитків для проїзду до місця розгляду справи. Справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з відсутністю єдності судової практики щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої судом. Суди не вирішували питання про розподіл судових витрат.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.

Фактичні обставини справи

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії слідчого СВ СУ ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Лічняровського В. А.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 17 січня 2018 року скасовано ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року про відмову у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії слідчого СВ СУ ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Лічняровського В. А., призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

Позиція Верховного Суду щодо суті спору

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою відкриття касаційного провадження є те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц та в постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 638/1892/16-ц, від 25 квітня 2019 року у справі № 638/17403/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17-а, від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а, від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 554/4970/18, від 27 січня 2020 року у справі № 577/3791/18.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, завданої позивачу ухваленим процесуальним рішенням слідчого судді.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (частини 1 статті 1176 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц викладено висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

ОСОБА_1 обставини завдання йому шкоди обгрунтовує тим, що слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Порозова І. Ю. 19 грудня 2017 року постановила ухвалу про відмову у відкритті провадження за його скаргою, яка скасована ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 17 січня 2018 року.

Відмовляючи у позові, суди виходили, що позивач не надав належних та допустимих доказів неправомірних дій чи бездіяльності слідчого судді Порозової І. Ю., наслідком яких є заподіяння йому моральної та (або) майнової шкоди.

Відповідно до частин 1 -3 статті 263 ЦПК України судові рішення не відповідають вимогам законності і обґрунтованості, з огляду на таке.

Згідно з частинами 1 , 11 статті 49 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (тут і далі в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v.

Ukraine)).

Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини 1 та 3 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи "заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України у редакції, чинній на момент звернення до суду), стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 рокуу справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Peretyaka And
Sheremetyev v. Ukraine" від 21 грудня 2010 року).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185 цс 18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, (провадження14-399 цс 18),від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина 2 статті 414 ЦПК України).

З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до держави України в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Допущені судами порушення процесуального закону згідно з частиною 3 статті 400 та частини 2 статті 414 ЦПК України становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі за пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц та в постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 638/1892/16-ц, від 25 квітня 2019 року у справі № 638/17403/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17-а, від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а, від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 554/4970/18, від 27 січня 2020 року у справі № 577/3791/18, є необгрунтованими з огляду на те, що в кожній із зазначених справ позов не пред'явлено до суду із підстав ухвалення процесуального рішення у справі. Викладені у вказаних постановах висновки Верховного Суду стосуються з'ясуванню питання належних відповідачів та розгляду спору по суті.

Водночас з урахуванням підстав та змісту позову справа, що переглядається у касаційному порядку, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, а тому правові висновки у вказаних вище постановах Верховного Суду не можуть бути самостійною підставою скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд не над оцінки доказам щодо понесення витрат на придбання квитків для проїзду до місця розгляду справи, не впливають на вирішення справи касаційним судом, оскільки стосуються суті спору, який не підлягає розгляду за правилами будь-якого судочинства.

Щодо клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Зазначає, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення фундаментальності розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України підставами для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду є коли, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема.

З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект) (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 8 липня 2020 року, справа № 330/1629/18, провадження № 14-101цс20).

Висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено Великою Палатою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Також висновки щодо відповідальності суддів або суду викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185 цс 18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, (провадження14-399 цс 18),від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

ОСОБА_1 не обгрунтував наявність кількісного та якісного показників щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах, наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, а виклав посилання на відповідну судову практику, яка стосується застосування судами норм матеріального права про відповідальність судді чи суду з урахуванням підстав позову та встановлених судами обставин справи.

Отже, підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України (частина 1 статті 414 ЦПК України).

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частина 1 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина 2 статті 414 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 406, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотанні ОСОБА_1 про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 січня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2020 рокускасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко