Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.08.2018 року у справі №750/5104/17

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 750/5104/17

провадження № 61-24920св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: Чернігівський обласний військовий комісаріат, Міністерство оборони України,

представники відповідачів: Кучерова Наталія Олександрівна, Коваль Валерій Петрович,

третя особа - головне управління Державної казначейської служби України у

м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішенняДеснянського районного суду м. Чернігова від 30 серпня 2017 року в складі судді Литвиненко І. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області

від 23 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Онищенко О. І.,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Чернігівського обласного військового комісаріату та Міністерства оборони України, третя особа - головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачами порушено його право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням позивачу ІІ замість ІІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок травми пов'язаної із проходженням військової служби. Так, внаслідок протиправних дій відповідачів позивачу не своєчасно була виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку із встановленням інвалідності, що настала внаслідок травми пов'язаної із проходженням військової служби, з часу встановлення групи інвалідності, а саме - 12 травня 2011 року по дату фактичної виплати допомоги у повному обсязі - 17 червня 2014 року. Вважав, що на правовідносини, які виникли між сторонами поширюються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

Посилаючись на вказане, позивач просив суд стягнути з відповідачів інфляційні витрати, нараховані на суму боргу своєчасно не виплаченої одноразової грошової допомоги, та три відсотки річних у відповідності до положень статті 625 ЦК України у розмірі 80 171,69 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області

від 23 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірні правовідносини пов'язані із відшкодуванням шкоди, що виникла у зв'язку із проходженням військової служби не є грошовим зобов'язанням. Крім того, виплата недоплаченої грошової допомоги відбувалась на виконання судових рішень, а тому дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року Чернігівський обласний військовий комісаріат подав до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими.

У серпні 2018 року заявник надав до Верховного Суду клопотання про врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц до спірних правовідносин.

15 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що йому на виконання судових рішень не своєчасно була виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку із встановленням інвалідності, внаслідок травми пов'язаної із проходженням військової служби, з часу встановлення групи інвалідності, а саме - 12 травня 2011 року по дату фактичної виплати допомоги у повному обсязі - 17 червня 2014 року, у зв'язку з чим на спірні правовідносини поширюються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 20 січня 2016 року в справі № 6-2759цс15, виходили з того, що вимоги статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, а правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року в справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися вимоги статті 625 ЦК України та у постанові від 02 березня 2016 року в справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту виплати одноразової грошової допомоги.

З огляду на указані висновки, колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_2, який вважав, що на спірні правовідносини поширюються вимоги статті 625 ЦК України.

Отже, враховуючи те, що ВеликаПалата Верховного Суду вирішила відступити від висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року в справі № 6-2759цс15, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин справи та застосування вищевикладених норм права до спірних правовідносин.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 389, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.П. Курило