Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2018 року у справі №725/5093/17

Постанова

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа №725/5093/17

провадження № 61-39685св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя - доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 березня 2018 року у складі судді Стоцької Л. А. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів:

Яремка В. В., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутого майна.

Позов обґрунтований тим, що він більше п'ятнадцяти років проживає в Іспанії, де має житло та роботу. Там він познайомився з відповідачкою ОСОБА_2, дочкою якої є відповідачка ОСОБА_4

У 2013 році ОСОБА_2 розповіла йому про те, що у її доньки виникли проблеми щодо сплати платежів за договором на будівництво квартири в будинку на АДРЕСА_1.

На прохання ОСОБА_2 він (позивач) передавав відповідачці ОСОБА_3 кошти для виплати зобов'язань щодо придбання квартири на умовах повернення цих коштів у подальшому. Письмової розписки про позику грошових коштів складено не було.

Всього впродовж 2013-2014 років ним (позивачем) переказами та через окремих осіб було передано відповідачці ОСОБА_3 на указані цілі 10 430,00 євро та 6 100,00 дол. США.

Посилаючись на невизнання відповідачами боргу та невиконання ними обов'язку повернути кошти, набуття ними грошових коштів без достатньої правової підстави, просив зобов'язати відповідачів повернути йому безпідставно набуте майно в натурі, а саме 10 430,00 Євро та 6 100,00 дол. США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2018 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що спірні кошти позивач ОСОБА_1 відповідачці ОСОБА_2 не передавав, тому вона є неналежним відповідачем за вимогами про повернення коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог із заявлених позивачем підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 липня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 30 травня 2018 року, просив скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове, яким задовольнити позов частково, зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 безпідставно набуте майно в натурі у вигляді коштів у розмірі 10 430,00 євро та 6 100,00 дол. США в місячний строк з дня набрання законної сили судового рішення, стягнути судові витрати, в іншій частині позову відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

19 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", пунктів
2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" доповідачем у справі згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_1 вважає що, застосована судом апеляційної інстанції правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року, провадження № 6-88цс13, не підлягає застосуванню у цій справі. Судами попередніх інстанцій не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року, провадження № 6-1216цс17, щодо застосування статті 1212 ЦПК України.

Суди допустили порушення норм процесуального права, не повно встановили обставини у справі та не належним чином оцінили докази, що надав позивач.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law28~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law29~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law30~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law31~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 жовтня 2014 року ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 серпня 2017 року № 95259933.

ОСОБА_1, звернувшись до суду з позовом, вказував на те, що ним на купівлю зазначеної квартири було передано відповідачам кошти у розмірі 10 430,00 євро та 6 100,00 дол. США.

Суди встановили, що факт переказу зазначених коштів не підтверджує факту їх належності ОСОБА_1 Розписка ОСОБА_5 від 21 листопада 2013 року, якою позивач підтверджує факт передачі ОСОБА_3 6 000,00 дол. США на прохання ОСОБА_1, не відповідає вимогам допустимості, достовірності та достатності доказів. ОСОБА_3 заперечує вказані обставини. Суд першої інстанції відхилив вказаний доказ та не брав його до уваги. Розписки, складені ОСОБА_1 03 вересня 2014 року, 04 вересня 2014 року, про отримання у борг коштів від фізичних осіб не містять інформації щодо предмета доказування та не стосуються спірних правовідносин, а тому є неналежними доказами, у зв'язку з чим суд першої інстанції не брав їх до уваги.

У судовому засіданні у суді першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 будь-якої угоди щодо створення спільної діяльності чи надання грошових коштів тимчасово, на певний період, із зобов'язанням в майбутньому їх повернути не було.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач, звертаючись із позовом до суду, просив стягнути з відповідачів на його користь 10 430,00 євро та 6 100,00 дол. США на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина 1 статті 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.

Суди виходили з того, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, оскільки відповідачі не є особами, які безпідставно набули кошти.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив предмет доказування у справі щодо заявлених позовних вимог до ОСОБА_3, а саме підлягає встановленню безпідставного набуття нею від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 10 430,00 Євро та 6 100,00 дол. США, які були використані на купівлю квартири.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у порушення статей 12, 81 ЦПК України позивач не надав належних та допустимих доказів щодо передачі ним відповідачу коштів.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, суд апеляційної інстанції з'ясував, що посилання позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачами безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України не ґрунтуються на наявних у справі доказах. Правовідносини між сторонами регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Договірний характер правовідносин між сторонами виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, зокрема щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові із заявленої позивачем правової та фактичної підстави.

В апеляційній скарзі позивач посилався на неврахування судом першої інстанції наявних у справі доказів на підтвердження отримання відповідачкою ОСОБА_3 спірних коштів через міжнародну систему переказів, через окремих осіб, безпідставну відмову у допиті свідків, неналежну оцінку показань окремих свідків. Відповідні доводи викладено і у касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, предметом спору за заявленим позовом є повернення безпідставно набутого майна (коштів), а не повернення отриманого за договором чи в інший не заборонений цивільним законодавством спосіб. Тому посилання заявника на докази передачі ним коштів відповідачам, на спростування тверджень відповідачів про те, що спірні кошти були власністю відповідачки ОСОБА_2 не впливає на правильність вирішення спору з огляду на його предмет та підстави. Необхідність допиту свідків пов'язується з підтвердження цими доказами обставин передачі відповідачам коштів, які вони мали позивачеві повернути. Отже, виходячи з характеру спірних відносин, показання свідків у спірному випадку є недопустимими доказами (частина 2 статті 78 ЦПК України).

З огляду на встановлені судами обставини справи, підстав та змісту позовних вимог відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що стаття 1212 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є безпідставними.

Доводи ОСОБА_1 про не застосування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року, провадження № 6-1216цс17, про застосування статті 1212 ЦК України є безпідставними.

Верховний Суд зазначає, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Зміст постанови, на яку посилається ОСОБА_1, не свідчить про можливість застосування відповідного висновку у цій справі, оскільки вона стосується застосування норми права у правовідносинах, які не є подібними.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, які спрямовані на незгоду із судовими рішеннями у справі та власне тлумачення норм матеріального права, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим у справі доказам, правильно здійснили тлумачення норм матеріального і процесуального права та застосували їх до спірних правовідносин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

Г. І. Усик