Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.05.2025 року у справі №523/16204/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

Справа № 523/16204/23

Провадження № 61-3696св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гецко Вікторії Василівни на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року в складі судді Малиновського О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року в складі колегії суддів Кострицького В. В., Лозко Ю. П., Карташов О. Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у вихованні і спілкуванні з дитиною, визначення участі батька у вихованні дитинита

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 10 вересня 2021 року між ним та ОСОБА_1 укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_3 .

Із серпня 2023 року сторони припинили спільне проживання однією сім`єю. ОСОБА_1 забрала дитину та проживає окремо. Тепер між ним та відповідачкою склались напружені відносини, почалися непорозуміння щодо участі батька у вихованні дочки, зустрічам батька з дитиною відповідачка створює штучні перешкоди, що призвело до неможливості нормального спілкування батька з дочкою.

Уточнивши вимоги, просив зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити порядок зустрічей із дочкою:

- три рази на тиждень щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 17 год. до 20 год. за місцем проживання ОСОБА_2 без присутності матері з наступним поверненням дитини за місцем проживання матері;

- щосуботи та щонеділі з 10 год. до 13 год. за місцем проживання ОСОБА_2 без присутності матері з наступним поверненням дитини за місцем проживання матері;

- кожного парного року в день народження дитини, день 8 березня, Новий рік за місцем проживання ОСОБА_2 без присутності матері дитини з наступним поверненням дитини за місцем проживання матері;

- кожного непарного року на свята: Різдво Христове, Великдень, день народження ОСОБА_2 за місцем проживання ОСОБА_2 без присутності матері дитини з наступним поверненням дитини за місцем проживання матері.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

30 травня 2024 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановивши такий порядок зустрічей:

- двічі на тиждень в будні дні, кожного вівторка та четверга з 16 год. до 20 год., ураховуючи стан здоров`я дитини, без присутності матері дитини за місцем проживання батька або у місцях культурного відпочинку із зобов`язанням ОСОБА_2 повернути дитину за місцем проживання матері;

- першої та третьої суботи кожного місяця з 10 год. до 13 год., ураховуючи стан здоров`я дитини, без присутності матері дитини за місцем проживання батька або у місцях культурного відпочинку із зобов`язанням ОСОБА_2 повернути дитину за місцем проживання матері;

- другої та четвертої неділі кожного місяця з 10 год. до 13 год., ураховуючи стан здоров`я дитини, без присутності матері дитини за місцем проживання батька або у місцях культурного відпочинку із зобов`язанням ОСОБА_2 повернути дитину за місцем проживання матері;

- кожного парного року на свята: день народження дитини, 8 березня, Новий рік з 10 год. до 13 год., ураховуючи стан здоров`я дитини, без присутності матері дитини за місцем проживання батька або у місцях культурного відпочинку із зобов`язанням ОСОБА_2 повернути дитину за місцем проживання матері;

- кожного непарного року на свята: Різдво Христове, Великдень, день народження ОСОБА_2 з 10 год. до 13 год., без присутності матері дитини за місцем проживання батька або у місцях культурного відпочинку із зобов`язанням ОСОБА_2 повернути дитину за місцем проживання матері.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

25 лютого 2025 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що, з урахуванням принципу рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання ОСОБА_2 брати участь у вихованні та спілкуванні зі своєю дочкою, висновку органу опіки та піклування, позитивні характеристики позивача, створення ним належних умов для зустрічей з дитиною, є підстави для висновку про можливість визначення порядку періодичних тимчасових побачень батька з дочкою, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідатиме її інтересам.

Відповідачка не надала жодного доказу, який би вказував на те, що періодичне перебування дочки разом з батьком без її присутності може вплинути на режим розпорядку дня дитини та/або будь-яким чином негативно вплинути на неї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гецко В. В. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення зі встановленням запропонованого порядку зустрічей з дитиною.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року в справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року в справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року в справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року в справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року в справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року в справах № № 464/4574/15-ц, 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року в справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року в справі № 287/587/16-ц, від 16 вересня 2020 року в справах № № 359/4356/18, 754/10844/18, про те, що суд не може вийти за межі позовних вимог з власної ініціативи.

В оскаржуваних судових рішеннях суди вийшли за межі позовних вимог, визначивши дні зустрічі з дитиною у будні дні - вівторок та четвер, оскільки позивач просив визначити дні зустрічі з дитиною в понеділок, середу та п`ятницю щотижня. Органом опіки і піклування рекомендовано, щоб зустрічі батька з дочкою відбувалися виключно в присутності матері, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано. Залишили поза увагою суди і обставини перебування дитини на частковому грудному вигодовуванні.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Чумаченко С. О. зазначив, що під час вирішення подібних спорів суд не обмежений точним формулюванням запропонованого графіку, а діє в межах предмета та підстав позову, якими в цій справі є врегулювання питання про участь батька в житті дитини.

Визначивши дні зустрічі в будні дні вівторок та четвер, попри заявлені позовні вимоги щодо понеділка, середи та п`ятниці щотижня, суд не вийшов за межі позовних вимог, оскільки ці вимоги мають послідовний зв`язок для вирішення спірної ситуації, а саме встановлення графіку спілкування.

Визначення графіку зустрічей дитини з батьком за відсутності матері є позитивним рішенням, оскільки це створює безпечний психологічний простір для повноцінного спілкування батька з дитиною без деструктивного впливу конфліктної атмосфери.

У справі встановлено, що дитина отримує прикорм за віком, а не лише перебуває на грудному вигодовуванні. Окрім того, відповідачка працює позмінно лікарем, дитина відвідує дитячий садок, а тому без шкоди в її годуванні може тривалий час перебувати без матері та грудного годування.

За час спільного проживання з дитиною батько здобув достатній досвід у питаннях харчування, що дозволяє йому належним чином забезпечувати потреби дитини під час їх спілкування без присутності матері.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 вересня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась дочка ОСОБА_3

27 листопада 2023 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси в справі № 523/16203/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

За твердженням сторін, із серпня 2023 року подружжя проживає окремо один від одного. Малолітня дочка ОСОБА_3 проживає з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

18 грудня 2023 року висновком органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради рекомендовано встановити спосіб участі батька - ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом встановлення спілкування:

- щосереди та щоп`ятниці з 17 год. до 19 год. у присутності матері;

- першої та третьої суботи місяця з 10 год. до 13 год. у присутності матері;

- другої та четвертої неділі місяця з 10 год. до 13 год. у присутності матері;

- у день народження дитини з 10 год. до 13 год. за попередньою домовленістю з матір`ю та в її присутності;

- у день народження батька з 10 год. до 13 год. за попередньою домовленістю з матір`ю та в її присутності;

- у святкові дні: Новий рік, Різдво Хрестове, Великдень, 8 Березня, з 10 год. до 13 год., за попередньою домовленістю з матір`ю.

У висновку органу опіки та піклування зазначено, що спеціалістами служби 11 жовтня 2023 року здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Мати з дитиною займає окрему кімнату. Наявні дитяче ліжко, візок, іграшки, одяг по сезону, продукти харчування. У кватирі зроблений сучасний ремонт. Матір`ю створені належні умови для проживання та всебічного розвитку дитини.

14 листопада 2023 року спеціалістами служби проведено обстеження місця проживання ОСОБА_2 та встановлено, що для дитини є окрема кімната, дитяче ліжко, манеж, дитяча коляска, іграшки, книжки, дитячий стілець для годування.

ОСОБА_2 працює з 15 вересня 2014 року в Національному університеті «Одеська політехніка» на посаді професора кафедри кібербезпеки та програмного забезпечення. За місцем роботи характеризується позитивно, має значні наукові досягнення, нагороджений грамотами та подяками.

ОСОБА_1 з 01 серпня 2023 року зарахована на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря амбулаторії № 1 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Одеської міської ради. За місцем роботи характеризується позитивно як відповідальний та сумлінний працівник.

Відповідно до актів оцінки потреб сім`ї батько ОСОБА_2 та матір ОСОБА_1 здатні виконувати обов`язки щодо виховання та догляду за дитиною (т. 1, а. с. 134-138).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).

Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).

У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Тобто у дитини є право, а не обов`язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим з батьків, який проживає окремо.

У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий статті 15 Закону № 2402-III).

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, зокрема її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення в цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.

Таки висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24) та інших.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України у процесу розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, підставою звернення ОСОБА_2 до суду стало порушення його права як батька на участь у вихованні малолітньої дочки без присутності матері, оскільки мати чинить перешкоди в спілкуванні батька з дитиною.

Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши матеріали справи та надавши їм належну правову оцінку, зробили правильний висновок про визначення графіку участі батька у вихованні малолітньої дитини, що не суперечить інтересам дитини.

У касаційній скарзі відповідачка посилається на те, що суди помилково виснували про визначення графіку спілкування батька з дитиною без присутності матері, оскільки установлений судом спосіб участі батька у вихованні шкодить інтересам дитини.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано визнали за можливе встановити порядок спілкування батька з дитиною без участі матері, оскільки установлено, що позивач, який є батьком дитини, піклується про дочку та любить її, активно і стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні із дитиною, позитивно характеризується, є матеріально-забезпеченою людиною, має постійне місце роботи та має належні житлові умови. Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітньою дочкою, чи обставин, які б свідчили про спілкування батька з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, або обумовлювало його побачення з дитиною у присутності інших осіб, судами не встановлено, відповідачем не доведено, а матеріали справи таких доказів не містять.

У висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 18 грудня 2023 року рекомендовано проводити зустрічі батька з дочкою в присутності матері.

Суди попередніх інстанцій врахували вказаний висновок, проте в частині рекомендації проводити зустрічі батька з дочкою в присутності матері визнали його недостатньо обґрунтованим, оскільки мотивів свого рішення в цій частині орган опіки та піклування не навів, натомість вказав, що відповідно до актів оцінки потреб сім`ї батько ОСОБА_2 та матір ОСОБА_1 однаково здатні виконувати обов`язки щодо виховання та догляду за дитиною.

Колегія суддів з наведеним висновком погоджується, з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що ні органом опіки та піклування, ні відповідачкою не надано переконливих доказів на підтвердження висновку про те, що участь батька ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини можлива лише в присутності матері, а так само, що між батьком та дитиною існують стійкі психоемоційні перешкоди в спілкуванні. Водночас враховуючи постійне проживання дитини разом із матір`ю, тісний психоемоційний зв`язок саме з нею, обумовлення побачень батька з дитиною виключно в присутності матері на постійній основі призведе до унеможливлення реалізації позивачем своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною.

Встановлені судами обставини вказують на те, що малолітня дитина без шкоди у її годуванні може тривалий час (більше шести годин) перебувати без матері та грудного годування. Таке дає підстави стверджувати, що у вказаний проміжок часу малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій на час розгляду справи судом касаційної інстанції виповнилося три роки, може проводити спільний час разом зі своїм батьком без присутності матері.

Під час зустрічей та спілкування ОСОБА_2 зі своєю дочкою остання впізнає свого батька, з ним спілкується та не висловлює будь-яких негативних емоції, між ними існує стійкий психоемоційний зв`язок. Відповідачкою ці обставини не спростовано.

Доводи ОСОБА_1 про те, що малолітня ОСОБА_3 потребує особливого режиму харчування, дотримання особливих умов гігієни, а також особливого режиму дня, які не зможе забезпечити батько дитини, не підтверджені належними доказами.

Не доведено відповідачкою і те, що періодичне перебування дочки разом з батьком без її присутності може вплинути на режим розпорядку дня дитини та/або будь-яким чином негативно вплинути на неї.

Отже, доводи ОСОБА_1 , які ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак не можуть бути покладені в обґрунтування рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, що позбавлення позивача прав стосовно його участі в спілкуванні та вихованні малолітньої дочки може позбавити дитину родинних зв`язків з батьком, його любові та турботи.

З урахуванням принципу рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання та ОСОБА_2 брати участь у вихованні та спілкуванні зі своєю дочкою, приймаючи до уваги позитивні характеристики позивача, створення ним належних умов для зустрічей з дитиною, суди обґрунтовано визнали за доцільне визначити порядок періодичних побачень батька з дитиною, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком буде відповідати її інтересам.

ОСОБА_1 не надано належних доказів, що будь-які дії та поведінка ОСОБА_2 можуть суперечити інтересам ОСОБА_3 або впливати на дитину негативно, перешкоджати її фізичному та духовному розвитку.

Верховний Суд в постанові від 09 квітня 2025 року в справі № 753/11897/23 виснував, що під час вирішення спору щодо поділу батьківського часу та способів участі кожного із них у вихованні дитини, суд, виходячи з найвищих інтересів дитини, справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами кожного з батьків та інтересів громадянського суспільства, враховуючи обставини конкретної справи, уповноважений застосувати найкращий для дитини варіант поділу батьківського часу або контакту, а тому застосування судом відповідних способів участі батька у вихованні дітей, зокрема їх корегування, з урахуванням необхідності дотримання балансу інтересів батьків та дітей, врахування громадських інтересів, не є виходом за межі позовних вимог чи вимог апеляційних скарг, а є застосуванням принципу найкращих інтересів дитини

Отже, доводи касаційної скарги про те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди вийшли за межі позовних вимог, визначивши дні зустрічі з дитиною у будні дні - вівторок та четвер, оскільки позивач просив у позові визначити дні зустрічі з дитиною в понеділок, середу та п`ятницю щотижня - є безпідставними.

Відповідачкою не обґрунтовано, яким чином визначення судом днів зустрічі батька з дитиною у вівторок і четвер може негативно вплинути на режим розпорядку дня дитини та/або будь-яким чином негативно вплинути на неї порівняно з днями зустрічі в понеділок, середу та п`ятницю. Крім того, таким чином за результатами розгляду справи кількість зустрічей в будні дні зменшилася із заявлених позивачем трьох до двох.

Посилання заявниці в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях не врахували висновків Верховного Суду в перелічених нею постановах, є безпідставним, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Не є подібними обставинам справи, що переглядається, обставини в перелічених в касаційній скарзі справах № 571/1306/16-ц (позов про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та поділ майна), № 2-3632/11 (позов про поділ майна подружжя), № 235/499/17 (позов про зобов`язання вчинити скасувати борг, зробити перерахунок нарахувань та відшкодування моральної шкоди), № 523/3612/16-ц(позов про визнання особи такою, що втратила право користування нежитловим приміщенням), № 760/23795/14-ц (позов про визнання права власності), № 642/6518/16-ц (позов про визнання права власності), № 390/131/18 (позов про визнання правочину недійсним), № 464/4574/15-ц (позов про визнання неукладеним договору), № 756/17180/14 (позов про стягнення заборгованості за кредитним договором), № 697/2368/15 (позов про визнання договору дарування недійсним), № 635/8395/15-ц (позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним), № 686/24003/18 (позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди), № 287/575/16-ц та № 287/587/16-ц (позови про визнання недійсним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов`язання її повернути), № 359/4356/18 (позов про визнання права власності на частку земельної ділянки), № 754/10844/18 (позов про визнання дій дискримінаційними).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій по суті спору і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції- без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гецко Вікторії Василівни залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська