Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.02.2025 року у справі №753/8293/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 753/8293/21

провадження № 61-11814св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Завойко Дмитро Іванович,

на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 грудня 2023 року

у складі судді Шаповалової К. В. та постанову Київського апеляційного суду

від 22 травня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивач-1), ОСОБА_3 (далі - позивач-2) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

прийняв постанову про таке:

I. Вступ

1. У квітні 2021 року позивач-1 та позивач-2 звернулися до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

2. Відповідач проти позову заперечувала.

3. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позовні вимоги задовольнив.

4. Відповідач оскаржила судові рішення в касаційному порядку.Підставою касаційного оскарження вказала те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.

5. Ключовими питаннями у спірних правовідносинах є:

1) Чи мають право позивачі на спадкове майно?

2) Чи належать садові (дачні) будинки, побудовані до 05 серпня 1992 року, до об`єктів самочинного будівництва?

6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов обґрунтований тим, що:

- позивач-1 разом із своїм чоловіком ОСОБА_4 у період перебування у шлюбі побудували у 1975 році садовий будинок;

- ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_4 помер;

- за життя ОСОБА_4 право власності на вказаний будинок не оформив, проте цей будинок та земельну ділянку під ним він заповів відповідачу;

- позивач-2 є сином ОСОБА_4 та інвалідом Iгрупи з дитинства;

- позивачі вважають, що відсутність оформленого права власності на будинок не є перешкодою для реалізації права спадкоємців на оформлення спадщини після померлого ОСОБА_4 ;

- відповідно до технічного паспорта, який було виготовлено у січні 2023 року на замовлення ОСОБА_2 , садовий будинок загальною площею 44,9 кв. м збудовано у 1975 році, а відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР та постанови Ради міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року підставою виникнення права власності на жилий будинок був сам факт збудування його особою, і вказані правові акти не пов`язували виникнення права власності на будинок із проведенням його реєстрації;

- спірний будинок не є самочинним будівництвом, оскільки відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна до самочинного будівництва не належать будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року;

- на момент смерті ОСОБА_4 спірний будинок був повністю збудований і придатний для проживання;

- просили суд врахувати, що спадкодавець страхував такий будинок, що підтверджується, зокрема копією одного страхового свідоцтва, яке залишилось у позивачки та яке датоване 1986 роком, що додатково підтверджує факт наявності будинку, зокрема, до 1992 року, а також просили врахувати довідку Садового товариства «Бджілка» (далі - СТ «Бджілка») від 20 січня 2023 року, в якій, зокрема, зазначено, що садовий будинок АДРЕСА_1 в СТ «Бджілка» побудований господарчим способом у 1975 році;

- оскільки спірний будинок є спільною власністю подружжя, позивач-1 має право на 1/2 частку такого будинку, як така, що пережила подружжя;

- враховуючи те, що спадкодавець склав заповіт на цей будинок, і на момент його смерті у 2006 році позивач-1 була пенсіонеркою, непрацездатною, тому вона має право на обов`язкову частку у такому майні, тобто на 1/12 будинку, а позивач-2 (син спадкодавця) також має право на обов`язкову частку у розмірі 1/12, оскільки є інвалідом Iгрупи з дитинства;

- просили врахувати, що оскільки вони, позивачі, мають право на спірний будинок, то, відповідно до статті 120 Земельного Кодексу України (далі - ЗК) мають право на відповідну частку земельної ділянки під таким будинком.

8. Враховуючи викладене, позивачі, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 31 березня 2023 року з урахуванням клопотання про виправлення помилки у такій заяві, просили:

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини садового будинку загальною площею 44,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» як частку у спільному майні подружжя;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0632 га, кадастровий номер 90883140, за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» як частку у спільному майні подружжя;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/12 частини садового будинку загальною площею 44,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині після померлого ОСОБА_4 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/12 частини земельної ділянки площею 0,0632 га, кадастровий номер 90883140, за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині після померлого ОСОБА_4 ;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/12 частини садового будинку, загальною площею 44,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині після померлого ОСОБА_4 ;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/12 частини земельної ділянки площею 0,0632 га, кадастровий номер 90883140, за адресою: АДРЕСА_2 СТ «Бджілка» в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині після померлого ОСОБА_4 ;

ІII. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, позов задоволено.

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки садового будинку, загальною площею 44,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» як частку у спільному майні подружжя;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки земельної ділянки площею 0,0632 га, кадастровий номер 90883140, за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» як частку у спільному майні подружжя;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/12 частки садового будинку загальною площею 44,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині, після померлого ОСОБА_4 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/12 частки земельної ділянки площею 0,0632 га, кадастровий номер 90883140, за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині, після померлого ОСОБА_4 ;

- визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/12 частки садового будинку, загальною площею 44,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині після померлого ОСОБА_4 ;

- визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/12 частки земельної ділянки площею 0,0632 га, кадастровий номер 90883140, за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Бджілка» в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині після померлого ОСОБА_4 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 270 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 грн.

10. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з таких підстав:

- позивач надав належні докази на підтвердження факту побудови садового будинку спадкодавцем у 1975 році, тобто саме до 05 серпня 1992 року;

- спірний садовий будинок було побудовано за час перебування позивача-1 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , проте право власності на цей будинок за життя спадкодавця не було оформлено;

- позивач-1 є тою з подружжя, хто є живим, а отже, реалізуючи свої права спадкоємця, має право подати заяву про прийняття спадщини, а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя;

- позивачу-1 на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка було 64 роки, а отже, вона була непрацездатною; позивач-2 є інвалідом з дитинства першої групи та потребує постійного стороннього догляду, а отже, позивачі є особами, які, відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) мають право на обов`язкову частку у спадщині;

- задовольняючи вимогу позивача-1 щодо стягнення з відповідача на її користь витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з обсягу фактично наданих послуг представниками позивача. Ураховуючи клопотання представника відповідача ОСОБА_5 про зменшення витрат позивача на правову допомогу та представника відповідача Завойка Д. І. про відмову у задоволенні такої заяви, тривалість судового провадження, тривалість судових засідань, дій представників позивачів у судових засіданнях, суд вважав, що з відповідача на користь позивача-1 підлягають стягненню судові витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн;

- задовольняючи вимогу позивача-1 щодо стягнення з відповідача на її користь витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, та вважав, що з відповідача на користь позивача-1 підлягають стягненню судові витрати за правову допомогу у розмірі 6 000 грн.

IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. У касаційній скарзі представник відповідача просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

12. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:

- вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки спадкодавець за життя не ввів в експлуатацію спірний садовий будинок та, відповідно, не оформив і не зареєстрував права власності на нього, у зв`язку з чим спірне нерухоме майно має статус самочинного будівництва, а тому на нього не поширюється правовий режим спільної сумісної власності;

- позивачі не надали належних доказів на спростування режиму самочинного будівництва стосовно садового будинку, на частку якого вони просять визнати право власності в порядку спадкування;

- суди не врахували, що за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, а тому і спадкоємець не набуває права власності, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у справі № 343/1048/17 та № 175/2629/18, № 343/1048/17;

- вважає, що технічний паспорт виготовлений з порушенням Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету України з питань житлового комунального господарства від 24 травня 2001 року № 127, а відповідно, не є належним доказом; послався на правову позицію Верховного Суду у справі № 623/214/17 та у справі № 1540/3952/18;

- право власності на новостворене майно виникає з моменту завершення будівництва (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц);

- не може бути предметом поділу між подружжям самочинно збудоване майно, на що звертав увагу Верховний Суд України у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13;

- матеріали справи не містять доказів звернення позивача-1 до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, що, у свою чергу, не підтверджує, що спірне майно є предметом спільної сумісної власності подружжя;

- суди не врахували, що позивачі мають достатнє матеріальне забезпечення, окрім спірного майна, і спадкодавець прийняв рішення стосовно складення заповіту на користь відповідача для подальшого її проживання та ведення господарства у будинку, на який вони просять визнати право власності в порядку спадкування;

- суди порушили норми процесуального права щодо прийняття заяви про зміну предмета та підстав позову та не врахували правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц.

V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

13. У листопаді 2024 року позивач-1 подала відзив та навела такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:

- доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, а також застосування відповідачем концепції «негативного доказу», а саме твердження про неналежність поданого позивачем доказу на обґрунтування власної позиції та особистої незгоди відповідача з оскаржуваними судовими рішеннями, що не може бути підставою для їх скасування;

- висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких відповідач навела у касаційній скарзі, не є релевантними до цієї справи;

- заперечуючи проти того, що спірний будинок був збудований саме у 1975 року, відповідач не надала жодного належного, достатнього доказу на спростування доводів та доказів, наданих позивачами щодо року побудови, як і не надала доказів того, що цей будинок побудований після 1992 року, з урахуванням їх позиції щодо того, що будинок побудований без дозвільних документів, відповідних проєктів, не введений в експлуатацію тощо;

- суди попередніх інстанцій правильно врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 352/1506/21, які є релевантними до цієї справи;

- незгода відповідача зі зміною предмета позову не містить зазначень,

в чому саме полягає порушення судами процесуальних норм чинного цивільно-процесуального законодавства.

VI. Рух справи у суді касаційної інстанції

14. 17 серпня 2024 року відповідач звернулась із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій.

15. Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 рокувідкрито касаційне провадження.

16. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 08 жовтня 2024 року.

17. Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року клопотання відповідача про зупинення виконання судового рішення задоволено частково, зупинено дію оскаржуваного рішення до закінчення перегляду справи

у касаційному порядку.

18. Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2025 року продовжено позивачу-1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

19. Позивач-2 не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

VІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

20. 19 грудня 1963 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 уклали шлюб. Прізвище подружжя після одруження « ОСОБА_8 ».

21. У шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , 1971 року народження, і ОСОБА_9 , 1967 року народження.

22. 14 лютого 1987 року ОСОБА_9 уклала шлюб із ОСОБА_10 взявши прізвище « ОСОБА_11 », у 1994 році цей шлюб було розірвано.

У 1997 році ОСОБА_12 уклала шлюб із ОСОБА_13 . В подальшому ОСОБА_14 уклала шлюб із ОСОБА_15 .

23. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

24. 31 серпня 2006 року до Сьомої Київської державної нотаріальної контори надійшла заява позивача-1 щодо прийняття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_4 , яка складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 , грошових вкладів з відповідними відсотками та компенсаціями і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

25. Аналогічні заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 подали державному нотаріусу відповідач (12 вересня 2006 року) та позивач-2 (07 грудня 2007 року). На заяві про прийняття спадщини позивачем-2 державний нотаріус зробив запис: «факт прийняття спадщини спадкоємцем підтверджується сумісною пропискою з 12 травня 1989 року з померлим на день смерті та відсутністю штампу про його виписку».

26. Крім того, у заяві про прийняття спадщини відповідач зазначила, що її батько ОСОБА_4 залишив заповіт на її ім`я на земельну ділянку та садовий будинок, вказане спадкове майно вона приймає, просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом та за законом. Також вказала, що інших спадкоємців за заповітом немає, а спадкоємцями згідно зі статтею 1241 ЦК є позивач-1 та позивач-2.

27. У своїй заяві про прийняття спадщини після смерті батька позивач-2 зазначив, що йому відомо про заповіт на земельну ділянку та садовий будинок, виданий померлим на ім`я відповідача, та вказав, що просить видати свідоцтво про право на спадщину за законом згідно зі статтями 1241 та 1261 ЦК. Також зазначив, що, крім нього, іншим спадкоємцем за статтею 1241 ЦК є позивач-1.

28. 13 травня 2011 року позивач-1 та відповідач подали спільну заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка складається із цінних паперів «БДМЗ» у кількості 3 446 шт.

29. 21 лютого 2012 року державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори видав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом, на 1/3 частину кожному, на цінні папери «БДМЗ» у кількості 3 446 шт.

30. 16 жовтня 2020 року державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори видав позивачам свідоцтва про право на спадщину за законом на 2/9 частки квартири за адресою: АДРЕСА_4 , по 1/9 частки кожному.

31. 08 листопада 2022 року державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори видав постанову про відмову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на майно, яке належало померлому ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю у них правовстановлюючих документів на підтвердження належності майна спадкодавцю.

32. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 липня 2008 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/9 частку квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

33. Згідно з копією заповіту ОСОБА_4 27 червня 2003 року заповів відповідачу належну йому земельну ділянку та розташований на ній садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 (СТ «Бджілка»).

34. Матеріали справи не містять інформації про отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку та садовий будинок на ній.

35. 10 червня 1999 року ОСОБА_4 подав на ім`я Голови Київської міської державної адміністрації заяву про передання йому безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_2 , для садівництва та городництва. До вказаної заяви додана довідка за підписом голови СТ «Бджілка» Буденного М. Ф., про те, що ОСОБА_4 дійсно є членом СТ «Бджілка» і користується земельною ділянкою площею 0,06 га з 1967 року.

36. Згідно з актом встановлення та узгодження в натурі зовнішніх меж земельної ділянки від 09 вересня 1999 року, з метою виконання рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 17 лютого 1992 року № 163 «Про проведення в м. Києві інвентаризації земель і ведення Державного земельного кадастру, складено акт про те, що проведено встановлення в натурі межі земельної ділянки № НОМЕР_1 (землекористувач ОСОБА_4 ) за адресою:

АДРЕСА_5 .

37. Відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого 03 липня 2001 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0632 га за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення КМР Ради народних депутатів від 08 червня 2000 року № 149-9/870.

38. Згідно з технічним паспортом, виготовленим 03 січня 2023 року, рік побудови садового (дачного) будинку за адресою: АДРЕСА_2 - 1975. Технічний паспорт містить схему розташування будівель та споруд, експлікацію до схеми розташування будівель та споруд, згідно з якими на земельній ділянці розташовано садовий будинок (літера А), господарський блок (літера Б) та вбиральню (літера В). Згідно з планом садового будинку (літера А), він складається з 1-го та 2-го поверхів: відповідно до експлікації приміщень садового будинку загальна площа приміщень - 44,9 кв. м, основа - 30,4 кв. м, підсобна 14,5 кв. м. Будинок на 1-му поверсі має кухню площею 7,3 кв. м, кімнату площею 14,6 кв. м, на 2 поверсі - коридор площею 4,7 кв. м, кімнату площею 15,8 кв. м та підсобне площею 2,5 кв. м. Згідно з характеристикою садового будинку рік його побудови - 1975, фундамент - бетон, стіни - цегляна, покрівля- шифер, перекриття - з/б, підлога - дошка, плитка, ламінат, інженерне обладнання: електрика - так, водопровід - так, каналізація - так, газопровід - ні.

39. ОСОБА_2 , 1942 року народження, на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка було 64 роки, а отже вона була непрацездатною. ОСОБА_3 , згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 25 липня 2006 року є інвалідом з дитинства Iгрупи та потребує постійного стороннього догляду.

VIII. Позиція Верховного Суду

40. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5) та даючи відповідь на ключові питання (див. пункт 4), Верховний Суд зазначає наступне.

41. У спірних правовідносинах позивачі звернулись за захистом своїх прав шляхом визнання права власності на спірний садовий будинок та земельну ділянку у порядку спадкування (див. пункти 7-8).

42. Основним аргументом касаційної скарги є те, що спірний садовий будинок є самочинним будівництвом, і позивачі не мають право на його спадкування (див. пункт 12).

Щодо права позивачів на спадкове майно

43. Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду, особливості реалізації якого під час розгляду цивільних справ визначені в статті 4 ЦПК та статтях 15 16 ЦК.

44. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права (частина друга статті 16 ЦК).

45. Згідно із статтею 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

46. У статті 1218 ЦК передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

47. Право на спадщину є самостійним майновим правом, яке виникає на підставі факту її прийняття та підлягає захисту в передбачений законом спосіб,

і через відмову нотаріуса у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не може бути захищене в інший спосіб.

48. У частині першій статті 1241 ЦК передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

49. Суди попередніх інстанцій установили, що спадкодавця пережили його дружина, дочка і син (сторони у справі), які є спадкоємцями першої черги. Позивач-1 на час відкриття спадщини була непрацездатною, а позивач-2 є інвалідом I групи з дитинства (див. пункт 39), а тому правильними є висновки, що вони мають право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до частини першої статті 1241 ЦК (див. пункт 48).

Щодо належності садового (дачного) будинку до самочинного будівництва

50. Правовідносини щодо будівництва садових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року.

51. Також у пункті 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (далі - Інструкція), міститься перелік об`єктів (будівельних робіт), які не належать до самочинного будівництва.

52. Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

53. Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

54. Суди попередніх інстанцій надали оцінку технічному паспорту (див. пункт 38), в якому зазначено, що рік побудови садового (дачного) будинку за адресою: АДРЕСА_2 здійснено у 1975 році.

55. Відносини, пов`язані з державною реєстрацією права власності на збудовані об`єкти нерухомого майна, нерозривно пов`язані з законодавством у сфері містобудування, а саме із Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності».

56. Так, відповідно до вказаного Закону обов`язковою умовою створення об`єкта містобудування як об`єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

57. Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» набрав чинності з 12 березня 2011 року. У пункті 9 Розділу V «Прикінцеві положення» цього Закону передбачений певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження.

58. Зокрема, до таких об`єктів було віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.

59. Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

60. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

61. Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними

у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

62. Отже, до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедури введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на той час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

63. Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

64. Відповідна правова позиція є сталою в практиці Верховного Суду (див., наприклад постанови від 26 лютого 2020 рокуу справі № 607/16873/18 (провадження № 61-12451св19), від 10 серпня 2022 року у справі № 175/2629/18 (провадження № 61-17998св21), від 26 лютого 2020 року у справі

№ 607/16873/18 (провадження № 61-12451св19)), і висновки судів попередніх інстанцій відповідають такому підходу.

ІX. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

65. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що:

- позивачі довели рік закінчення будівництва садового будинку (1975 рік);

- чинне законодавство не встановлює обов`язку вводити в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, а тому спірний садовий будинок не є самочинним будівництвом;

- спірне майно набуте під час перебування позивача-1 та ОСОБА_4 у шлюбі, а тому його частка у спільному майні входить до складу спадщини.

65. Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

66. Згідно з частиною третьою статті 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

67. Крім того, відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

68. З урахуванням наведеного суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивач-1 набула 7/12 частки спірного садового будинку та 7/12 частки спірної земельної ділянки із розрахунку 1/2 - як частка у спільному майні подружжя та 1/12 - як частка в порядку спадкування обов`язкової частки у спадщині), позивач-2 - 1/12 частки спірного садового будинку та 1/12 частки спірної земельної ділянки в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині.

69. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду (див. пункт 12) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених позивачем постановах.

70. Доводи касаційної скарги про те, що спірний садовий будинок має статус самочинного будівництва, є необґрунтованими, оскільки цей будинок побудований до 05 серпня 1992 року, а тому він не є самочинним будівництвом (див. пункти 50 - 64).

71. Посилання в касаційній скарзі на те, що технічний паспорт є неналежним доказом, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи та висновками судів щодо їх оцінки. Відповідні доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів.

72. Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача-1 до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, що у свою чергу не підтверджує, що спірне майно є предметом спільної сумісної власності подружжя, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

73. Посилання в касаційній скарзі на те, що суди порушили норми процесуального права щодо прийняття заяви про зміну предмета та підстав позову, не врахувавши при цьому правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

74. Позивачем було подано заяву про зміну предмета позову (т.2 а.с.46-54-а), яка протокольною ухвалою була прийнята судом першої інстанції (т.2 а.с.92).

75. Із змісту заяви вбачається, що позивачі змінили саме предмет позову, а підстава позову, яка пов`язана із смертю спадкодавця та відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про права на спадщину щодо частини спірного майна, залишилась незмінною.

76. Суд першої інстанції дотримався вимог частини третьої статті 49 ЦПК, а тому його дії не суперечать вищезазначеному правовому висновку Верховного Суду.

77. Доводи касаційної скарги в основному зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

78. Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

79. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

80. Суди належним чином дотримались норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

81. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.

82. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, виконання дії рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 грудня 2023 року в частині визнання права власності, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, необхідно поновити відповідно до приписів статті 436 ЦПК.

X. Щодо судових витрат

83. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

84. Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

85. 25 листопада 2024 року позивач 1 подала до Верховного Суду заяву про стягнення з відповідача на її користь позивача-1 витрат на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду цієї справи в розмірі 10 000,00 грн.

86. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК. У статті 141 ЦПК визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

87. У частині третій статті 141 ЦПК передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

88. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК).

89. Правничу допомогу на стадії касаційного розгляду справи № 753/8293/21 позивачу-1 надавала адвокат Кузьменко І. Г., яка діяла на підставі довіреності від 04 жовтня 2022 року, договору про надання правової допомоги від 03 лютого 2022 року № 02/1ц-22, що підписаний між ОСОБА_2 та АО «Омнія» в особі керуючого партнера Молодожені Н. І. (т. 2, а. с. 206-210), додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 03 лютого 2022 року

№ 02/1ц-22, акти приймання-передачі наданих послуг від 17 жовтня 2024 року та від 19 листопада 2024 року, платіжні документи про оплату таких послуг

в розмірі 10 000,00 грн, а також розрахунок таких витрат.

90. Вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених позивачем-1 на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду справи, взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги від 03 лютого 2022 року № 02/1ц-22, акти приймання-передання послуг з надання правничої допомоги, а також з урахуванням відсутності заперечень відповідача, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 1 - 10 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду цієї справи.

Із цих підстав,

керуючись статтями 141 400 401 409 410 415 416 419 436 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Завойко Дмитро Іванович, залишити без задоволення.

2. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2024 року залишити без змін.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді касаційної інстанції,

у розмірі 10 000,00 грн.

4. Поновити дію рішення Дарницького районного суду міста Києва

від 27 грудня 2023 року в частині визнання права власності, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: П. І. Пархоменко

Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков