Постанова

Іменем України

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 623/214/17

провадження № 61-1978св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В.

О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 серпня 2019 року в складі судді Винниченко П. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року в складі колегії суддів:

Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила:

- визнати за нею право власності на 1/4 житлового будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування;

- свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в 1/4 частині визнати таким, що втратило дію.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ізюм Харківської області помер її батько ОСОБА_3. Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Зазначала, що вказаний житловий будинок є спільною власністю її батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який батьки побудували разом в період зареєстрованого шлюбу та зареєстрували на ім'я відповідача. Єдиними спадкоємцями першої черги після смерті батька є позивач - донька спадкодавця та відповідач - дружина спадкодавця в рівних частках.

17 липня 1999 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, у зв'язку з чим змінила прізвище з "ОСОБА_1" на "ОСОБА_1".

Після смерті батька ОСОБА_1 звернулася до Ізюмської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, на що 13 липня 1994 року отримала відповідь за № 179, в якій їй надавався строк 10 днів для звернення до суду з приводу оформлення спадщини, у зв'язку з тим, що вона не була згодна з часткою в спадщині після смерті батька. Однак до суду позивач не звернулася, тому що перебувала в скрутному матеріальному становищі.

Позивач зазначає, що спадщину після смерті батька вона прийняла, тому що подала до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття. На сьогоднішній день оформити спадщину в нотаріальній конторі не може, оскільки не має правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 серпня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, виходив з того, що спірне нерухоме майно є особистою власністю ОСОБА_2, оскільки набуте нею до реєстрації шлюбу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 серпня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції, спірний будинок є особистою власністю відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, в якій заявник, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані всі обставини справи, не досліджено і не надано належної оцінки всім матеріалам справи, доказам та обставинам, суди підійшли формально до вивчення обставин справи. Вважає, що має право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1,в порядку спадкування.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У березні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року без змін, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам закону та ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 623/214/17 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідно до акта, виданого 05 листопада 1960 року, на підставі рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 18 жовтня 1960 за № 13/337-а на ім'я ОСОБА_2 була відведена земельна ділянка, загальною площею 600 кв. м, розташована по АДРЕСА_2.

Відповідно до договору від 15 листопада 1960 року, затвердженого нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори та зареєстрованого за № 7354, ОСОБА_2 у безстрокове користування надавалася земельна ділянка для будівництва приватного житлового будинку на праві приватної власності, розташована по АДРЕСА_2, площею 600 кв. м.

29 листопада 1962 року ОСОБА_2 подала завідуючому Ізюмського міськкомгоспу заяву про завершення будівництва та направлення комісії для прийому та введення в експлуатацію спірного житлового будинку.

Технічний паспорт на спірний будинок складений 08 грудня 1962 року.

Висновок про реєстрацію права власності на домоволодіння виданий Ізюмським міським бюро технічної інвентаризації 10 грудня 1962 року.

20 травня 1967 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб в Ізюмському відділі ЗАГС Харківської області, актовий запис № 175.

Рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської Ради депутатів трудящих Харківської області № 99-ж від 02 квітня 1969 року про оформлення права власності на житлові будинки у зв'язку із зміною прізвища свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями оформлено за ОСОБА_2 замість договору забудови, посвідченого Ізюмською державною нотаріальною конторою 19 грудня 1960 року, реєстровий № 7354 - у зв'язку із зміною прізвища ОСОБА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25 листопада 2016 року, актовий запис № 31.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що 20 травня 1967 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб в Ізюмському відділі ЗАГС Харківської області, актовий запис № 175.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25 листопада 2016, актовий запис № 31.

Відповідно до статей 524, 525, 526 Цивільного кодексу Української РСР (18 липня 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статей 524, 525, 526 Цивільного кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (статей 524, 525, 526 Цивільного кодексу), а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини.

Статтею 527 Цивільного кодексу Української РСР (18 липня 1963 року) спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з частинами 1 та 2 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

Судами попередніх інстанцій були досліджені матеріали інвентаризаційної справи № 9057 на житловий будинок АДРЕСА_1, з яких встановлено, що згідно акта, виданого 05 листопада 1960 року на підставі рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 18 жовтня 1960 року за № 13/337-а вбачається, що на ім'я ОСОБА_2 була відведена земельна ділянка, загальною площею 600 кв. м, розташована по АДРЕСА_2.

Відповідно до договору від 15 листопада 1960 року, затвердженого нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори та зареєстрованого за № 7354, ОСОБА_2 у безстрокове користування надавалася земельна ділянка для будівництва приватного житлового будинку на праві приватної власності, розташована АДРЕСА_2, площею 600 кв. м.

29 листопада 1962 року ОСОБА_2 звернулась до Ізюмського міськкомгоспу з заявою про завершення будівництва та направлення комісії для прийому та введення в експлуатацію спірного житлового будинку.

Технічний паспорт на спірний будинок був складений 08 грудня 1962 року.

Висновок про реєстрацію права власності на домоволодіння був виданий Ізюмським міським бюро технічної інвентаризації 10 грудня 1962 року.

Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами цивільної справи, спірний будинок був побудований до шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який укладений 20 травня 1967 року.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Згідно статті 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Дійсно, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 21 травня 1969 року.

Між тим, із змісту рішення виконавчого комітету Ізюмської міської Ради депутатів трудящих Харківської області № 99-ж від 02 квітня 1969 року про оформлення права власності на житлові будинки у зв'язку із зміною прізвища вбачається, що свідоцтво про право власності оформлено за ОСОБА_2 на спірний житловий будинок з надвірними будівлями в цілому, та видано замість договору забудови, посвідченого Ізюмською державною нотаріальною конторою 19 грудня 1960 року, реєстровий № 7354 - у зв'язку із зміною прізвища ОСОБА_2.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що спірний будинок є особистою власністю ОСОБА_2, як такий, що побудований нею до укладення шлюбу.

Заявник вказує, що спірний будинок був значно поліпшений та добудований її батьком ОСОБА_3 за його життя в період шлюбу з ОСОБА_2. Між тим, матеріали справи не містять доказів того, що за рахунок поліпшення та добудови, що здійснені за життя ОСОБА_3 істотно збільшилась вартість спірного нерухомого майна.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірне нерухоме майно є особистою власністю ОСОБА_2 - не спростовані позивачем - ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним ОСОБА_1 у апеляційний скарзі, які обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує

суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов