Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.03.2019 року у справі №127/4451/17

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 127/4451/17

провадження № 61-28497св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2017 року у складі судді Ан О. В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2017 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Ковальчука О. В., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що із 05 серпня 2001 року по 28 березня 2017 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, при цьому шлюбні відносини припинилися із 2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6. За період шлюбу сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1. Відповідач не визнає його права власності на Ѕ частини зазначеної квартири.

Враховуючи наведене, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування зустрічного позову, ОСОБА_5 зазначила, що вона не заперечує, що спірна квартира є спільним майном подружжя, проте вважає, що вона підлягає поділу з відступленням від рівності часток, оскільки сім'я розпалася з ініціативи ОСОБА_4, їхній неповнолітній син проживає з нею, часто хворіє, батько не допомагає матеріально з листопада 2016 року, як залишив сім'ю, мало спілкується з сином, крім того, вказує, що колишній чоловік пообіцяв, що квартира придбана ними за період шлюбу буде належати їхньому синові.

Враховуючи наведене, просила поділи спільне майно подружжя - квартиру АДРЕСА_2, визнавши за нею право власності на 2/3 частини квартири.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Здійснено поділ майна подружжя, визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2. Скасовані заходи забезпечення позову та вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає розподілу між ними, при цьому доводи ОСОБА_5 щодо необхідності збільшення її частки у спільному майні подружжя, оскільки з нею проживає неповнолітній син сторін, який хворіє і потребує значного матеріального забезпечення, суд не прийняв до уваги з огляду на те, що ОСОБА_4 у достатньому розмірі сплачує аліменти на утримання сина, тобто відсутні підстави для відповідного збільшення.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено. Доповнено резолютивну частину рішення суду реченням такого змісту: «Визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, житловою площею 33,7 кв. м, загальною - 58,6 кв. м». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд дійшов висновку, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, проте у резолютивній частині рішення вирішене питання лише щодо частки ОСОБА_4 - визнано за ним право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_3, а що з іншою Ѕ частинами квартири не вказано, хоча зустрічний позов ОСОБА_5 задоволений у цій частині.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4 та задоволення зустрічного позову повністю, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_4 є недостатнім для лікування сина та для забезпечення його фізичного та духовного розвитку, крім того, останній не надав доказів надання матеріальної допомоги синові добровільно. Беручи до уваги необхідність забезпечення виховання, лікування та утримання проживаючого із нею неповнолітнього сина, вона просила відступити від рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу відхилити, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_5, вважаючи недостатнім розмір аліментів, які він сплачує на утримання сина, не зверталася до суду із позовом про збільшення їх розміру. Вважає, що немає підстав для відступлення від принципу рівності часток, оскільки не заперечує щодо знаходження їхнього сина у належній йому частині квартири.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судами установлено, що сторони з 05 серпня 2001 року по 28 березня 2017 року перебували в зареєстрованому шлюбі, однак у 2016 році їхні шлюбні відносини фактично припинилися. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_6, який після розірвання шлюбу проживає разом із матір'ю.

За час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1.

Згідно із довідкою обласного клінічного госпіталю ветеранів війни Вінницької міської ради від 13 квітня 2017 року № 147 виконавчий лист від 20 березня 2017 року № 17155 про стягнення із ОСОБА_4 аліментів отриманий зазначеною установою лише 27 березня 2017 року та аліменти з останнього будуть утримуватися та перераховуватися з квітня 2017 року.

Відповідно до інформації, зазначеної в довідках обласного клінічного госпіталю ветеранів війни Вінницької міської ради від 28 квітня та від 26 травня 2017 року, з ОСОБА_4 були стягнуті аліменти на утримання сина за вказаним виконавчим листом за період з січня по квітень місяць 2017 року включно в сумі 7 351,75 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною першою статті 70 СК України та абзацом 1 частини другої статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до частин другої, третьої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте сторони не домовилися про порядок поділу майна, у зв'язку з чим звернулися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі наявних у матеріалах справи доказах, поданих сторонами, дійшов правильного висновку, що наведені ОСОБА_5 обставини, а саме: недостатній розмір аліментів, перебування сина на її утриманні та його проживання разом із нею, не є достатніми підставами для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності та дійшов обґрунтованого висновку про рівність часток подружжя.

При цьому, доводи касаційної скарги про те, що недостатній розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_4 на утримання сина є достатньою підставою для відступлення від рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності, не заслуговує на увагу, оскільки зазначені обставини є підставою для звернення до суду із позовом про збільшення розміру аліментів.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали належне обґрунтування, а переоцінка доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2017 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик