Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.12.2019 року у справі №537/5619/17

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 537/5619/17

провадження № 61-12289св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 грудня 2018 року у складі судді

Зоріної Д. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року в складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В обґрунтування позову зазначала, що в період їх спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі в період з 27 лютого 2009 року до

24 жовтня 2017 року, ними було придбане наступне майно: квартира АДРЕСА_1; квартира АДРЕСА_2; автомобіль марки Skoda Octavia Tour, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; квартира

АДРЕСА_3.

Посилаючись на те, що згоди щодо поділу зазначеного вище майна вона та відповідач дійти не можуть, ОСОБА_3 просила здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за нею право власності на квартиру

АДРЕСА_1, вартістю 100 000,00 грн; визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, вартістю 250 000,00 грн; визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля Skoda Octavia Tour, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 150 000,00 грн; припинити право власності ОСОБА_2 на його частку в квартирі АДРЕСА_1. Виділити у власність відповідача квартиру АДРЕСА_3, вартістю 100 000,00 грн та припинити її право власності на частку в зазначеній вище квартирі; визнати за відповідачем право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, вартістю 250 000,00 грн та на 1/2 частини автомобіля Skoda Octavia Tour, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 150 000,00 грн, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 18 грудня 2018 року позов задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 та квартиру

АДРЕСА_2 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири

АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири

АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. В задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що квартира АДРЕСА_2 була придбана сторонами у справі під час їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що встановлено під час розгляду справи, а тому зазначена вище квартира підлягає поділу між позивачем та відповідачем в порядку, передбаченому положеннями сімейного законодавства.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для визнання об'єктом права спільної сумісної власності квартиру

АДРЕСА_1 та її поділу між колишнім подружжям, оскільки факт придбання спірної квартири в період шлюбу та за спільні кошти подружжя сторонами у справі не заперечувався.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_3, суд першої інстанції дійшов висновків, що спірна квартира була придбана відповідачем за кошти, отримані ним за договором позики, а тому є його особистою приватною власністю.

Судом першої інстанції також було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання за нею права власності на 1/2 частини автомобіля марки Skoda Octavia Tour, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки на час розгляду справи зазначений вище автомобіль вибув із володіння відповідача.

Не погодившись з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділу в порядку, передбаченому Сімейним кодексом України (далі - СК України) квартири

АДРЕСА_3 та автомобіля марки Skoda Octavia Tour, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, позивач оскаржила його в цій частині в апеляційному порядку.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, апеляційний суд виходив з того, що квартиру АДРЕСА_3 відповідач придбав за особисті кошти. Зазначений факт підтверджується показаннями свідків, а також наявною в матеріалах справи копією розписки від 13 березня 2014 року, згідно з якою ОСОБА_4 позичив у своєї сестри ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 30 000,00
доларів США на придбання спірної квартири та проведення в ній ремонтних робіт.

Апеляційним судом відхилено доводи ОСОБА_1 про те, що вона надавала нотаріально засвідчену згоду на придбання спірної квартири, оскільки письмова згода позивача на придбання відповідачем спірної квартир не була предметом розгляду в суді першої інстанції та відсутня в матеріалах справи.

Апеляційний суд також вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для поділу між колишнім подружжям спірного автомобіля, оскільки на час розгляду справи відповідач відчужив його на користь

ОСОБА_5, який до участі у справі залучений не був, а вимоги щодо компенсації вартості автомобіля позивач не заявляла.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 18 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про те, що квартира АДРЕСА_3 придбана відповідачем за особисті кошти, позичені у сестри, не звернувши уваги на те, що відповідно до довідки Державної прикордонної служби України громадянка Російської Федерації ОСОБА_4 не декларувала грошові кошти в розмірі 30 000,00
доларів США в березні 2014 року при перетині кордону з Україною при виїзді з Російської Федерації. Крім того, судами не враховано, що на придбання спірної квартири вона надавала свою згоду, що свідчить про те, що зазначене вище нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому відповідач із зустрічним позовом про визнання спірної квартири його особистою власністю не звертався. Заявник також вважала необґрунтованими висновки судів про відсутність підстав для поділу спірного автомобіля у зв'язку із його відчуженням відповідачем, оскільки такий висновок зроблений судами без врахування ухвали Крюківського районного суду

м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2018 року, якою вжито заходи забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу, зокрема, відчужувати спірний автомобіль.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить залишити судові рішення без змін, оскільки їх ухвалено на підставі повного та всебічного розгляду справи та з наданням належної правової оцінки доказам, поданих сторонами.

Вказує, що суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірна квартира АДРЕСА_3 є його особистою власністю, оскільки придбана ним за його особисті кошти, які отримано у борг від рідної сестри за розпискою та які він повинен буде повернути вже після розірвання шлюбу. Цей факт був відомий позивачу, у зв'язку із чим вона і просила визнати за відповідачем право власності на спірну квартиру, оскільки знала, що він має боргові зобов'язання.

Вважає також обґрунтованими висновки судів про відмову у задоволенні позову в частині поділу спірного автомобіля, оскільки на час ухвалення рішення судом першої інстанції зазначений вище автомобіль був відчужений відповідачем, а отже не може бути об'єктом поділу. Звертає увагу на те, що спірний автомобіль ним було відчужено до постановлення судом першої інстанції ухвали про забезпечення позовуОСОБА_1, якою, зокрема, було заборонено відчужувати спірний автомобіль.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині часткового задоволення позовуОСОБА_1 не оскаржується, а тому відповідно до частин 1 і 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не перевіряється судом касаційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду

м. Кременчука Полтавської області від 18 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 27 лютого 2009 року до 24 жовтня 2017 року розірвано.

Відповідно до копії розписки від 13 березня 2014 року ОСОБА_4 позичив у своєї сестри ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 30 000,00 доларів США на придбання та проведення ремонтних робіт в квартирі

АДРЕСА_3. Кошти зобов'язався повернути до

13 березня 2024 року.

11 квітня 2014 року ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу деривативу було придбано майнові права на квартиру

АДРЕСА_3, що підтверджується копією свідоцтва про власності на нерухоме майно.

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником автомобіля марки Skoda Octavia Tour, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, реєстрація якого була проведена 30 грудня 2010 року.

З доданих до відзиву на апеляційну скаргу копії договору комісії від 08 серпня

2018 року та копії договору купівлі-продажу транспортного засобу від 09 серпня

2018 року вбачається, що вказаний автомобіль було відчужено відповідачем.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною 1 статті 63, частиною 1 статті 65 СК України.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Частиною 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Частиною 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_3 та виділення спірної квартири у власність відповідачу в порядку поділу майна подружжя, оскільки відповідач, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірна квартира придбана лише за його особисті кошти.

Суди попередніх інстанцій також дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поділу між колишнім подружжям автомобіля марки Skoda Octavia Tour, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки на час ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач відчужив спірний транспортний засіб, його новий власник до участі в справі залучений не був, а позивач з вимогою про стягнення з відповідача на її користь компенсації належної їй частини спірного автомобіля до суду не зверталась.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до довідки Державної прикордонної служби України громадянка Російської Федерації ОСОБА_4, від якої відповідач отримав позику на придбання квартири, не декларувала грошові кошти в розмірі 30
000,00 доларів США в березні 2014 року на перетині кордону з Україною при виїзді з Російської Федерації, не заслуговують на увагу, оскільки факт отримання відповідачем грошових коштів на придбання та ремонт спірної квартири підтверджується розпискою відповідача, копія якої наявна в матеріалах справи, та якій суди надали належну правову оцінку.

Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач, у порушення вимог ухвали Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня

2018 року, якою вжито заходи забезпечення позову, відчужив спірний автомобіль, є безпідставними, оскільки продаж спірного автомобіля була здійснена відповідачем 09 серпня 2018 року, тобто до постановлення ухвали судом першої інстанції про забезпечення позову.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 18 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик