Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.09.2019 року у справі №206/5103/18

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 206/5103/18

провадження № 61-17021св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, Самарський районний у м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, орган опіки та піклування Самарської районної м. Дніпрі ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Маштак К.

С., від 18 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., від 20 серпня 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, Самарський районний у м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, орган опіки та піклування Самарської районної м. Дніпрі ради, про визнання шлюбу недійсним та фіктивним з моменту його укладення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 липня 2004 року його рідний дядько ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_2, про що Самарським районним у м. Дніпро відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було вчинено запис № 150. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений без вільної згоди ОСОБА_3, оскільки на момент укладання шлюбу він страждав важким психічним розладом, проходив амбулаторне лікування у психіатра та не міг особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, він не вмів читати та писати, обмежений в здатності до спілкування, орієнтації та в здатності контролювати свою поведінку.

Стверджував, що ОСОБА_3 не міг самостійно укласти договір та взяти кредит в АТ
КБ "ПриватБанк", але всі обставини вказують, що це змогла зробити за нього ОСОБА_2. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2006 року ОСОБА_2 була виселена з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, оскільки вселилась у вказану квартиру без його дозволу та дозволу ОСОБА_3, вказане рішення було виконане, а він та ОСОБА_4 на підставі рішення суду були вселені у вказану квартиру, втім ОСОБА_2 перешкоджає виконанню судового рішення.

Вказане свідчить про фіктивність шлюбу, оскільки його було зареєстровано виключно з метою отримання ОСОБА_2 підвищеної пенсії ОСОБА_3 як інваліда 2 групи та набуття, у разі смерті ОСОБА_3, права власності на житло.

Із урахуванням зазначеного позивач просив позов задовольнити, визнати шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований 02 липня 2004 року Самарським районним у м.

Дніпро відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 150, недійсним та фіктивним з моменту його укладання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2019 року у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів порушення своїх прав у зв'язку із реєстрацією у 2004 році шлюбу відповідачами. Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні на поставлені питання пояснював, що саме він ставив підпис в заяві про реєстрацію шлюбу, а також про те, що він бажає жити у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, у них склались міцні стосунки, вони турбуються один про одного, спільно проживають як подружжя (понад п'ятнадцять років). Суд при вирішенні спору врахував характер шлюбних взаємовідносин, той факт, що відповідач з 1966 року по 1997 рік працював на підприємствах, а також і те, що з 1990 року відповідач ОСОБА_3 займав (є) активну громадську позицію у відстоюванні своїх житлових прав, про що свідчать рішення судів, де останній неодноразово виступав в якості позивача та відповідача, отже дійшов висновку, що підстави для визнання шлюбу недійсним та фіктивним відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Самарського районного суду м.

Дніпропетровська від 18 березня 2019 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що позивачем не доведено того, що відповідач ОСОБА_3 не мав наміру та фізичної змоги укласти оспорюваний ним шлюб, не доведено того, що шлюб є фіктивним. Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мають намір перебувати у шлюбі, який було укладено за їх бажанням та згодою, а доводи апеляційної скарги цих обставин не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової психіатричної та судової почеркознавчої експертизи, суди не врахували психічний стан ОСОБА_3, а також дії ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу, спрямовані на вселення до спірної житлової нерухомості. Судовий розгляд заявник вважає таким, що не відповідає гарантіям, передбаченим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що оскарженні судові рішення є законними та обґрунтованими, судами правильно встановлено фактичні обставини справи, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

09 жовтня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 липня 2004 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Самарського районного управління юстиції м.

Дніпропетровська було зроблено запис № 150, який підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1.

Згідно із копією актового запису про шлюб № 150 від 02 липня 2004 року у вказаному документі містяться відомості про осіб, які реєструють шлюб, а саме про: ОСОБА_3,1949 року народження, та ОСОБА_2,1950 року народження, їхнє громадянство, місце проживання та підписи вказаних осіб.

У відповідності до копії акту № 1/03-114 про виділення до знищення справ (документів), що не підлягають зберіганню, затвердженого начальником Дніпропетровського міського управління юстиції Горбалінським В. В. 12 лютого 2008 року заяви громадян про реєстрацію шлюбу з 13 січня 2004 року по 27 грудня 2004 року були знищені шляхом їх подрібнення та спалення.

Відповідно до копії посвідчення № 131228 відповідач ОСОБА_3,1949 року народження, отримує пенсію, яка призначена йому у зв'язку із ІІ групою інвалідності, з 25 травня 1997 року - безстроково.

У трудовій книжці ОСОБА_3 наявна інформація про те, що з 1966 року по 1997 рік він працював на посадах арматурника ІІ розряду, електрозварника ІІ розряду на підприємствах. На титульній сторінці трудової книжки наявна інформація, що володілець трудової книжки неграмотний, також наявний підпис ОСОБА_3.

Згідно із листом органу опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради № 2-17/1800 від 13 грудня 2018 року ОСОБА_3 на обліку в органі опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради, як особа, яка в судовому порядку визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена та над якою встановлено опіку або піклування, не перебуває.

Відповідно до листа головного лікаря комунального закладу "Дніпровська міська лікарні № 1" Дніпровської міської ради № 11/669 від 12 грудня 2018 року ОСОБА_3 знаходиться під наглядом лікаря-психіатра цього закладу з діагнозом: "Помірна розумова відсталість". Захворювання не є прогредієнтним, медикаментозного лікування не потребує.

Відповідно до довідки до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА № 491849 від 30 березня 2016 року позивач ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, ІІІ група з 01 квітня 2016 року.

Згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_4), між якими 10 травня 1975 року було укладено шлюб відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3, який було розірвано 23 травня 1989 року - свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4.

Відповідно до копії ордеру № 02-211, виданого житлово-комунальним відділом Придніпровської ДРЕС м. Придніпровська від 25 серпня 1958 року, ОСОБА_7 було надано право на заняття квартири АДРЕСА_1 для проживання членів його сім'ї в кількості 5 осіб.

Згідно із копією довідки серії МСЕ-ДНА-01 № 034222 від 27 травня 1997 року відповідачу ОСОБА_4, огляд якого проводився вперше, група інвалідності визначена ІІ, причина інвалідності - загальне захворювання, рекомендовані заходи по відновленню працездатності - нагляд та лікування у психіатра.

Відповідно до копії висновку лікарської комісії медичного закладу (без дати) щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 1 260, хворий ОСОБА_3, є інвалідом ІІ групи з 27 травня 1997 року - безстроково, за рівнем обмеження життєдіяльності: обмежений в обслуговуванні, обмежений в здатності до орієнтації, обмежена здатність до спілкування, обмежений в здатності контролювати свою поведінку, у зв'язку із чим потребує постійного стороннього догляду. Висновок дійсний до 16 листопада 2018 року.

Копія вказаного висновку, наданого позивачем, не містить дати його складення, також із копії документу не можливо встановити інформацію про заклад охорони здоров'я та членів комісії закладу, які складали відповідний висновок.

22 листопада 1990 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі № 2-1085/90 за позовом ОСОБА_4 (третя особа у цій справі) до ОСОБА_8, ОСОБА_3 (відповідач у цій справі) про зміну договору найма жилого приміщення у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено у зв'язку із тим, що в малометражних квартирах, в яких суміщені ванні кімнати та санвузли, договори найму не підлягають зміні.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2006 року у справі № 22-6311/06 за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання втратившими право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, ОСОБА_8, ОСОБА_3, а також ОСОБА_4, ОСОБА_1 в задоволенні позовних та зустрічних вимог відмовлено повністю.

30 серпня 2006 року Апеляційним судом Дніпропетровської області рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2006 року було скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1. Вказане рішення у відповідній частині мотивовано тим, що ОСОБА_2 вселилась у спірну квартиру у вересні 2004 року за дозволом наймача - ОСОБА_8, але при цьому ОСОБА_4 та ОСОБА_1, які мають право користуватись вказаною квартирою, письмової згоди на її вселення не давали. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2006 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і ОСОБА_1 про визнання втратившими право користування житловим приміщенням залишено без змін.

27 листопада 2006 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби у Самарському районі м. Дніпропетровська Семиренком Є. О. було складено акт про те, що 27 листопада 2006 року проведено виконання рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська, яким ОСОБА_2 було виселено.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2009 року у справі № 2-85/09 за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право на житло та зняття з реєстраційного обліку та зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням, відкриття окремого особистого рахунку та виселення у задоволенні позовної заяви ОСОБА_8, ОСОБА_3 та зустрічної позовної заяви ОСОБА_4, ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Вказане вище рішення, зокрема, було мотивовано тим, що доводи позивачів ОСОБА_8 та ОСОБА_3 про те, що відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_1, починаючи з 1989 року, не користуються спірним приміщенням без поважних причин, у зв'язку з чим вони втратили право користування цим житлом, не відповідають дійсності, оскільки спростовуються зібраними матеріалами цивільної справи, а саме рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2006 року, за змістом якого, починаючи з 1987 року між сторонами по справі виникли неприязні стосунки, у зв'язку з чим відповідачі не завжди мали можливість перебувати у спірній квартирі, в якій знаходились їхні речі, та необхідністю лікування і догляду хворої матері ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням також встановлено, що ОСОБА_2 повторно була вселена у спірну квартиру як член сім'ї наймача, будучи дружиною сина позивача ОСОБА_3 без письмової згоди на вселення відповідачів, які перестали бути членами сім'ї наймача та постійно не проживають у спірній квартирі. Рішення набрало чинності 25 березня 2010 року.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року у справі № 206/418/16-ц за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення у задоволенні позовних та зустрічних вимог відмовлено повністю.

25 січня 2017 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог було скасовано. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення були задоволені.

Вселено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1. В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року залишено без змін. Прийнятим рішенням встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відсутні у спірній квартирі з 2000 року у зв'язку із конфліктом між сторонами з приводу користування вказаним житловим приміщенням, тобто з поважних причин.

24 жовтня 2016 року між комунальним підприємством "ЖГ Самарського району" Діпровської міської ради та ОСОБА_3 було укладено типовий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, відповідно до якого ОСОБА_3 та членам його сім'ї було надано у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру.

25 жовтня 2016 року ОСОБА_3 було надано письмову згоду на реєстрацію у квартирі ОСОБА_2

14 листопада 2016 року висновком за результатами службової перевірки, затвердженим директором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Пономарьовим А. С., було скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1, у зв'язку із тим, що ОСОБА_2 разом із заявою про реєстрацію місця проживання від 25 жовтня 2016 року подала типовий договір найму житла, укладений 24 жовтня 2016 року між КП "ЖГ Самарського району" Діпровської міської ради та ОСОБА_3, в якому містились завідомо неправдиві дані, що призвело до порушення прав інших осіб.

01 грудня 2017 року у цивільній справі № 206/6434/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою було відкрито провадження, що підтверджується відповідною копією ухвали.

24 квітня 2018 року у справі № 206/6434/17 було прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням та об'єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою, провадження в якій зупинено до розгляду даної цивільної справи.

Відповідно до копії довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 9497 від 10 жовтня 2017 року в квартирі АДРЕСА_1 до складу сім'ї/зареєстрованих/входять: ОСОБА_8, уповноважений власник, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (не встановлено), ОСОБА_1 (онук).

Відповідно до листа Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 12/8-2350 від 11 травня 2018 року ОСОБА_4 (третя особа по справі) було здійснено виклик 04 травня 2018 року співробітників поліції у зв'язку із тим, що один із мешканців квартири АДРЕСА_1, замінив замки, через що заявник не може потрапити до своєї квартири.

08 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до начальника Самарського ВДВС м.

Дніпропетровська ГТУЮ про поновлення виконавчого провадження у цивільній справі № 206/418/16-ц та вселення його та ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1.

23 липня 2018 року державним виконавцем було складено акт про те, що ОСОБА_3 вільний доступ до квартири не заперечується. Встановлено, що його жінка, яка є іншою особою у виконавчому провадженні, перешкоджає вільному доступу до квартири (т. 1 а. с. 32).

Відповідно до копії свідоцтва на право приватної власності на житловий будинок ОСОБА_2 є власником цілого житлового будинку АДРЕСА_3.

За змістом довідки № 604, виданої 27 грудня 2018 року в. о. старости виконавчого комітету Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Козирського В. В., відповідачі по справі ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_3 дійсно в літній період проживають та доглядають за присадибною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_3.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною 2 статті 24 СК України реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені частиною 2 статті 24 СК України.

Відповідно до статті 38 СК України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статті 38 СК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

У пункті 13 постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

Статтею 42 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність, якої обмежена.

Відповідно до статті 44 СК України у випадках, передбачених статті 44 СК України, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частини 2 статті 41 СК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довів порушення його прав укладенням шлюбу у липні 2004 року між відповідачами.

Позивачем не доведено що відповідач ОСОБА_3 не мав волевиявлення на укладення оспореного позивачем шлюбу. Окрім того, позивач звернувся до суду із цим позовом лише через 14 років з моменту реєстрації відповідачами оспореного шлюбу.

Судами надано належну оцінку поясненням ОСОБА_3 який зазначив, що саме він ставив підпис у заяві про реєстрацію шлюбу, він бажає жити у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, у них склались міцні стосунки, вони турбуються один про одного. Судами враховано тривалість спільного проживання відповідачів як подружжя, характер їхніх взаємовідносин, спільний відпочинок.

При вирішенні цього спору судами надано оцінку неприязним стосункам сторін спору, які мають тривалий характер, що, зокрема, пов'язані із користуванням житловою нерухомістю.

Доводи позивача про наявність численних судових рішень з приводу користування та проживання у квартирі АДРЕСА_1 не є підставою для задоволення позову про визнання шлюбу фіктивним.

Стаття 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за різними ознаками (частина 1 та 2 статті 24 Конституції України).

Частиною 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Враховуючи характер спірних правовідносин у цій справі, встановивши тривалість перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі, надавши оцінку правовідносинам, які склалися протягом тривалого часу між сторонами спору, порушені позивачем клопотання про проведення судово-психіатричної та почеркознавчої експертизи визнані судами необґрунтованими, спрямованими на безпідставне втручання у права ОСОБА_3.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, об'єктивно встановивши обставини справи, дійшли цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ці та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції винесені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович