Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.05.2018 року у справі №205/5536/17

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 205/5536/17

провадження № 61-24493св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - Друга Дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стрижака Євгенія Юрійовича на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Друга Дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_1. За життя ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким заповів все своє майно їй та її сестрі - ОСОБА_2 Вони доглядали батька до смерті та поховали його, а свідоцтво про смерть отримала відповідач і зберігала його у себе разом із заповітом та правовстановлюючими документами на домоволодіння. 09 серпня 2017 року ОСОБА_2 повідомила їй, що подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини і таку ж заяву потрібно подати іншим спадкоємцям 10 серпня 2017 року, оскільки це останній день для прийняття спадщини. 10 серпня 2017 року вона прийшла до Другої Дніпровської державної нотаріальної контори, однак заяву про прийняття спадщини не змогла подати у зв'язку з тим, що в нотаріальній конторі був архівний день і прийом громадян не здійснювався. 11 серпня 2017 року вона повторно звернулася до нотаріальної контори, однак нотаріус повідомив, що строк для прийняття спадщини сплив і що інший спадкоємець може надати згоду нотаріусу на прийняття від позивача заяви після спливу шестимісячного строку, однак відповідач відмовилася це зробити. Постановою державного нотаріуса Другої Дніпровської державної нотаріальної контори від 18 серпня 2017 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визначити їй додатковий строк тривалістю два місяці після набрання чинності рішенням суду для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

В запереченні на позовну заяву ОСОБА_2 зазначила, що після смерті ОСОБА_3 позивач не мала будь-яких перешкод для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Позивач не надала доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалася в позовній заяві, та не зазначила жодних причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які унеможливлювали подання нею заяви про прийняття спадщини впродовж встановленого законом шестимісячного строку. Тому ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позову.

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2017 року у складі судді Скрипник К. О. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення дій для прийняття спадщини. ОСОБА_1 не мала перешкод для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у строк, передбачений частиною 1 статті 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а обставини, на які вона посилалася, не є поважними причинами пропуску такого строку, виходячи з вимог частини 3 статті 1272 ЦК України.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини, який дорівнює двом місяцям після набрання чинності рішенням суду для звернення у Другу Дніпровську державну нотаріальну контору для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 344 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при заведенні спадкової справи нотаріус не вчинив дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснив виклик позивача як спадкоємця за заповітом, в тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_3 Сукупність доводів та доказів, на які посилалася позивач в обґрунтування своїх вимог, а саме незначний період пропуску строку для подання заяви (6 днів), відсутність в неї документів про смерть спадкодавця, та обставина, що з 13 години 10 серпня 2017 року (в останній день подання заяви на прийняття спадщини), коли саме звернулася позивач, Друга Дніпровська державна нотаріальна контора не приймала громадян, дають підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стрижак Є. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року і залишити в силі рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно послався на абзац 5 підпункту 2.2 пункту 2 глави 9 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, і статтю 63 Закону України "Про нотаріат", оскільки зазначені норми стосуються вчинення окремої нотаріальної дії - вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, підстави для вчинення якої після смерті ОСОБА_3 були відсутні. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивачу було відомо про факт смерті ОСОБА_3 та відкриття спадщини, про заповіт і порядок прийняття спадщини. Зазначені обставини підтверджені наявними у справі доказами та викладені самою позивачем у позовній заяві, апеляційній скарзі, відповіді на відзив на апеляційну скаргу, її поясненнях в судових засіданнях. Наведені позивачем причини пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини не є поважними, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та ухвалив рішення, яке відповідає встановленим обставинам справи, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

У червні 2018 року представникОСОБА_1 адвокат Шпак В. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги, які зводяться до переоцінки наявних в матеріалах справи доказів.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

11 червня 2018 року справа № 205/5536/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частинами 1 -3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частинами 1 -3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, який є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

За життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 02 квітня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С. П., зареєстрований в реєстрі за № 1480, яким заповів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах кожній все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право.

Постановою державного нотаріуса Другої Дніпровської державної нотаріальної контори від 18 серпня 2017 року ОСОБА_1. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що разом із ОСОБА_2 доглядала за батьком до його смерті та поховала його. Після смерті ОСОБА_3 вона мала домовленість з відповідачем про те, щоб вони разом звернуться до Другої Дніпровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за заповітом. Самостійно вона не могла подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк, оскільки правовстановлюючі документи на майно, заповіт та свідоцтво про смерть батька знаходилися у відповідача. Також їй не було відомо про можливість звернутися до нотаріуса із заявою без зазначених документів. Оскільки пропуск строку є незначним (фактично шість днів), то зазначені обставини ОСОБА_1 вважала такими, що дають їй підстави для визнання причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини поважними.

З пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні 14 листопада 2017 року судом першої інстанції встановлено, що вона мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в установлений законом шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_3, проте не зробила цього у зв'язку з тим, що є юридично необізнаною.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15.

Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При цьому обов'язок доведення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини покладається на спадкоємця.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, враховуючи аргументи та доводи позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених статтею 1272 ЦК України підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску встановленого законом строку позивач не надала і не довела наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали їй своєчасно подати заяву.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57, 58, 59, 60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не взяв до уваги, що позивач знала про відкриття спадщини з дня смерті батька - 10 лютого 2017 року і в неї не було об'єктивних перешкод для того, щоб звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини до 10 серпня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, неправильно застосував до спірних правовідносин вищенаведені норми матеріального права, у зв'язку з чим безпідставно скасував судове рішення про відмову в задоволенні позову, яке відповідало закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила 1 280 грн судового збору, які підлягають стягненню з позивача на її корить.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стрижака Євгенія Юрійовича задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року скасувати, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 280 (одну тисячу двісті вісімдесят) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов