Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №562/482/20

Постанова

Іменем України

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 562/482/20

провадження № 61-17302св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") про визнання договору факторингу та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором недійсними.

На обґрунтування позову посилалася на таке. 04 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 1703/0808/55-031, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 139 000 дол. США терміном до 04 серпня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідно до пункту 2.1 зазначеного кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язання із погашенню заборгованості за кредитом є іпотека - житловий будинок загальною площею 234,0 кв. м та земельна ділянка площею 0,10 га на АДРЕСА_1. Тоді ж між кредитодавцем та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 1703/0808/55-031-Р-1, відповідно до умов якого вона поручилася за виконання ОСОБА_2 обов'язків, що виникли на підставі основного договору. 28 листопада 2012 року між кредитодавцем та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладений договір факторингу № 15, відповідно до якого клієнт передав фактору право грошової вимоги на погашення (стягнення) заборгованості за кредитними договорами, укладеними з указаними в реєстрі заборгованості боржниками. Того ж дня ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на підставі договору факторингу передало на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" набуте ним право грошової вимоги до боржника - ОСОБА_2. Разом з договором факторингу також укладено і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. За умовами договору факторингу та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-031, що укладений між кредитодавцем та ОСОБА_2. Договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи", суперечить положенням цивільного законодавства, порушує її права та законні інтереси як поручителя за кредитним договором і договором поруки.

Відповідачі не мали права укладати договір факторингу, оскільки не мають ліцензії на здійснення валютних операцій, що є необхідною умовою, оскільки предметом кредитного договору є іноземна валюта - долари США.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 червня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсними договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" в частині передачі прав за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-03, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2, та договором поруки від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-031-Р-1, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1; договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, укладеним між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи", у частині передачі прав за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-031, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2, та договором поруки від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-031-Р-1, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що здійснення діяльності з надання послуг факторингу, що передбачає проведення валютних операцій (передачу права вимоги за кредитами у іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. Проте у ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" відсутні ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою, що свідчить про укладення оспорюваного договору факторингу з порушенням вимог закону, тобто цей правочин є недійсним. Оскільки договір факторингу є недійсним, тому і договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором також є недійсним.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 червня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних договору факторингу та договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, що укладені між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс". Цими договорами не вирішувалося питання про її права і обов'язки, а наявність договорів про передачу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами не змінює обсяг прав і обов'язків позивачки.

Тобто ОСОБА_1 не наділена правом оспорювати договір факторингу і договір про відступлення права вимоги. Визнання недійсними оспорюваних договорів не відновлює її прав, а тому за обставинами справи не є необхідним. Крім того, постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 562/2666/14-ц за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості залишено без змін заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2018 року про солідарне стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" 3 133 951,09 грн заборгованості за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-031. У вказаній справі касаційний суд зазначив, що ТОВ "Кредитні ініціативи" пред'явило позов до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором в національній валюті України - гривні за її офіційним курсом до валюти кредитного договору на час звернення до суду, що відповідає статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а ВАТ "Сведбанк" мав генеральну ліцензію Національного банку України від 07 грудня 2007 року, яка дозволяла видавати кредити в іноземній валюті.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку, що у неї відсутнє право на оскарження договору факторингу та договору про відступлення прав вимоги, оскільки вона не є стороною зазначених договорів.

Вона має право на оскарження цих договорів як заінтересована особа, оскільки внаслідок укладення оспорюваних договорів до неї пред'явлено вимогу про стягнення боргу за кредитним договором як до поручителя. Наявність рішення у справі № 562/2666/14-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором не перешкоджає зверненню до суду з позовом про визнання договору факторингу недійсним. ТОВ "Кредитні ініціативи" не має ліцензії на здійснення валютних операцій, водночас предметом оспорюваного договору факторингу є саме право вимоги за кредитним договором в іноземній валюті. Апеляційний суд не взяв до уваги, що постановою Рівненського апеляційного суду від 06 вересня 2018 року у справі № 562/2258/15 встановлено обставини щодо необхідності ліцензії на здійснення валютних операцій та відсутність такої ліцензії у ТОВ "Кредитні ініціативи". Тому зазначені обставини не підлягають доказуванню у цій справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в указаній справі на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування частини 4 статті 82 ЦПК України у правовідносинах щодо визнання договору факторингу недійсним.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 04 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 1703/0808/55-031, за яким позичальник отримав у банку кредит у розмірі 139 000 дол. США терміном до 04 серпня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 %.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язання з погашення заборгованості за кредитом, сплаті відсотків за користування кредитом, оплаті комісій, пені за несвоєчасну сплату відсотків і несвоєчасне погашення заборгованості, відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов цього договору та інших витрат банку, пов'язаних з одержанням виконання, є іпотека - житловий будинок загальною площею 234,0 кв. м та земельна ділянка площею 0,10 га на АДРЕСА_1.

Того ж дня між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 1703/0808/55-031-Р-1, яким належне повернення позичальником одержаного кредиту забезпечено порукою позивача.

28 листопада 2012 року, між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладений договір факторингу № 15, за умовами якого клієнт набув право грошової вимоги на погашення (стягнення) заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними в реєстрі заборгованості боржників.

Того ж дня ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на підставі договору факторингу передало ТОВ "Кредитні ініціативи" набуте ним право грошової вимоги до боржника - ОСОБА_2.

За цим правочином фактор через надання фінансової послуги клієнту набув права вимоги такої заборгованості від боржників та передав клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становив ціну продажу, та в порядку, передбаченому цим договором.

Того ж дня між ними укладений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу укладення між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" договору факторингу та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором в частині передачі прав за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-031 та договором поруки від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-031-Р-1.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених частинами 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити частинами 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частини 1 та 2 статті 203 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 562/2666/14-ц залишено без змін заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2018 року про солідарне стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" 3 133 951,09 грн заборгованості за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-031.

Зазначеними рішеннями встановлено, щоТОВ "Кредитні ініціативи" набуло право вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 1703/0808/55-031, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2, тому у нього як нового кредитора виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договором платежів, у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань.

Верховний Суд у цій справі відхилив доводи касаційної скарги щодо ненадання Національним банком України ТОВ "Кредитні ініціативи" дозволу на здійснення валютних операцій, та зазначив, що ТОВ "Кредитні ініціативи" пред'явило позов до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором в національній валюті України - гривні за її офіційним курсом до валюти кредитного договору на час звернення до суду, що відповідає статті 533 ЦК України. Крім того, зазначив, що у ВАТ "Сведбанк" була генеральна ліцензія Національного банку України від 07 грудня 2007 року, яка дозволяє видавати кредити в іноземній валюті.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність підстав для нарахування боргу, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.

Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання договорів факторингу та відступлення прав вимоги, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості.

Подібний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у питанні висновків про відповідність нормам законодавства оспорюваних договорів.

Суд не бере до уваги посилання заявниці на неврахування апеляційним судом постанови Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, відповідно до якої новий кредитор набуває права вимоги тільки після повної оплати за договором про відступлення права вимоги, оскільки такі обставини мали перевірятися при розгляді справи № 562/2666/14-ц за повозом нового кредитора (ТОВ "Кредитні ініціативи") до боржника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім цього, такі доводи виходять за межі підстав позову, а відповідно до частини 2 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Також як на підставу відкриття касаційного провадження заявниця посилалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 4 статті 82 ЦПК України у правовідносинах щодо визнання договору факторингу недійсним.

Зокрема, заявниця зазначала, що постановою Рівненського апеляційного суду від 06 вересня 2018 року у справі № 562/2258/15 встановлено обставини щодо необхідності ліцензії на здійснення валютних операцій та відсутності такої ліцензії у ТОВ "Кредитні ініціативи", проте апеляційний суд у цій справі не врахував зазначених встановлених обставин.

Порушене заявницею питання стосується як встановлених в іншій справі обставин справи, так і їх правової оцінки.

Суд виходить з того, що преюдиція може стосуватися виключно встановлення певних обставин та не передбачає обов'язковості правової оцінки таких обставин іншим судом.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 756/1539/14-ц (провадження № 61-37762св18).

Зважаючи на склад учасників та суть правовідносин у справі № 562/2258/15, на яку посилається заявниця, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постановою Рівненського апеляційного суду від 06 вересня 2018 року у зазначеній справі встановлено преюдиціальну обставину, яка має значення для розгляду цієї справи.

Водночас заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково зазначив, що у позивачки відсутнє право на оскарження договору факторингу та договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, оскільки вона не стороною цих правочинів.

Верховний Суд у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 зазначав, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Згідно зі статтями 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов'язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином ОСОБА_1 хоч і не є стороною оспорюваних договорів, проте мала право на оскарження зазначених договорів як заінтересована особа. Водночас позивачка мала довести наявність фактичних обставин справи, з якими закон пов'язує визнання недійсними оспорюваних договорів та довести порушення цими правочинами її прав та інтересів. Проте, з урахуванням наявності рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором у справі № 562/2666/14-ц, ОСОБА_1 мала вчиняти дії щодо захисту своїх прав та інтересів саме у справі № 562/2666/14-ц, а не ініціювати новий судовий процес.

Отже, помилковий висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивачки права на оскарження зазначених правочинів не вплинув на правильність по суті вирішення спору, оскільки з урахуванням встановлених у справі обставин відмова у позові є обґрунтованою.

Наведене свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції про відмову у позові є по суті правильною, тому підстави для її скасування відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний