Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2026 року у справі №990/242/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 990/242/23

провадження № 11-424заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправними дій та стягнення коштів

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року (судді Білак М. В., Желєзний І. В., Загороднюк А. Г., Мацедонська В. Е., Соколов В. М.) у справі № 990/242/23 і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просила:

- визнати протиправними дії ВРП щодо обмеження нарахування та виплати винагороди члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-ІХ) в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ);

- стягнути на її користь із ВРП суму недоотриманої винагороди члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року в розмірі 560 956,99 грн з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року ВРП незаконно обмежувала їй винагороду (як члену ВРП) розміром, що не перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, зважаючи на норми Закону № 553-IX.

3. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX. Цим Законом доповнено Закон № 294-ІХ статтею 29, яка установила, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

4. Проте Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10?р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті29 Закону № 294-ІХ зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

5. Отже, позивачка вважала, що з 18 квітня 2020 року розмір її винагороди як члена ВРП був неправомірно обмежений десятьма мінімальними заробітними платами станом на 01 січня 2020 року. Водночас із 28 серпня 2020 року виплата винагороди в повному обсязі була відновлена.

6. На звернення із заявою про приведення нарахованої винагороди у спірний період у відповідність із вимогами статті 21 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIIІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIIІ) та статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) отримала лист з відмовою, а тому була змушена звернутися за судовим захистом.

7. Оскільки розмір її винагороди члена ВРП як судді складав розмір суддівської винагороди, який має визначатися виключно Законом № 1402-VІІІ, то вважає, що зміна її розміру у спосіб, відмінний від внесення змін до цього Закону, є протиправною, а застосування Радою при нарахуванні та виплаті у спірний період винагороди члена ВРП положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-IX є порушенням гарантій незалежності судді.

8. Також позивачка звертала увагу на те, що Верховний Суд, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справах, предметом спору у яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ, неодноразово звертав увагу на те, що порядок визначення розміру суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VІІІ, який є спеціальним законом, а норми інших законодавчих актів у силу положень статті 130 Конституції України до цих правовідносин застосовуватися не можуть (постанова від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 580/4201/20, від 05 травня 2022 року у справі № 160/16362/20, від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21). Також у вказаних постановах Верховний Суд констатував протиправність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ як такого, що вчинене всупереч положенням статті 130 Конституції України.

9. Відповідно до довідки ВРП від 30 липня 2021 року № 41 розмір нарахованої у 2020 році винагороди із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-IX, склав 2 025 017,53 грн, а розмір винагороди, розрахований без застосування цих обмежень, що мав бути виплачений за 2020 рік, - 2 585 974,52 грн. Відповідно різниця за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року складає 560 956,99 грн, що, на переконання позивачки, має бути стягнута на її користь з ВРП як головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі і виплати винагороди членів ВРП.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 20 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

11. Цей суд, застосовуючи до обставин справи, що розглядається, правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду (далі - Велика Палата) у справі № 990/234/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що ВРП як орган державної влади, коли виплачувала у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року винагороду члена ВРП у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Суд першої інстанції не взяв до уваги посилання позивачки на сталу практику Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду адміністративних справ у касаційному порядку, предметом яких була виплата недоплаченої суддівської винагороди чинним суддям, з огляду на її нерелевантність до спірних правовідносин.

13. Щодо клопотання позивачки про врахування висновків суддів Великої Палати, викладених в окремій думці у справі № 990/234/23, суд зазначив, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Керуючись цією нормою, колегія суддів застосувала правові висновки, зроблені Великою Палатою у справі № 990/234/23.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

14. ОСОБА_1 не погодилася з ухваленим Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду рішенням та звернулася до Великої Палати з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове ? про задоволення позову.

15. Позивачка наполягає на хибності висновку суду першої інстанції про відмінність понять «суддівська винагорода» та «винагорода члена ВРП», оскільки, з її погляду, розмір винагороди члена ВРП встановлюється статтею 21 Закону № 1798?VIIІ у взаємозв`язку зі статтею 135 Закону № 1402-VІІІ. За частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Ці приписи спрямовані на реалізацію вимог частини другої статті 130 Конституції України, відповідно до яких розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

16. З посиланням на частину п`яту статті 54 Закону № 1402-VIII зазначає, що за нею як суддею (попри відрядження до ВРП), зокрема, зберігаються гарантії матеріального забезпечення, що унеможливлює зменшення виплат.

17. Зазначає, що оскільки до законів № 1402-VIII та № 1798-VIII не вносилися зміни в частині виплат суддям, які відряджені до ВРП, то остання не мала підстав здійснювати виплати з огляду на обмеження, передбачені статтею 29 Закону № 294?ІХ.

18. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 та від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024, доводить, що чинний суддя у зв`язку із призначенням членом ВРП та відрядженням до ВРП не втрачає свого статусу судді. Усі конституційні гарантії незалежності судді, включаючи гарантії матеріального забезпечення, за цим суддею зберігаються. Ідентичний рівень конституційної захищеності та гарантій матеріального забезпечення суддів, що чинять правосуддя, та суддів, відряджених до ВРП для виконання повноважень членів ВРП, закріплені в приписах частини п`ятої статті 54 Закону № 1402-VIII.

19. Крім того, ОСОБА_1. доводить помилковість посилання суду першої інстанції в оспорюваному рішенні на практику Великої Палати. Вона, зокрема, вважає, що висновки, викладені у постанові Великої Палати від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23, не можна застосувати до цієї справи, оскільки її обставини не є релевантними, а постанова Великої Палати від 08 травня 2025 року у справі № 990/234/23, висновки якої суд першої інстанції, взяв до уваги, вирішуючи справу за її позовом, ухвалена суддями Великої Палати з перевагою в 1 голос (із 17 суддів, що були присутні в засіданні, 8 висловили окрему думку про помилковість висновку щодо правомірності виплат винагороди члена ВРП - судді в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ).

20. Подібно доводам позовної заяви посилається на сталу судову практику Верховного Суду, сформовану як судом касаційної інстанції за результатами розгляду справ, предметом яких була виплата недоплаченої суддівської винагороди чинним суддям. У цьому сегменті доводить порушення судом першої інстанції принципу єдності статусу суддів незалежно від їх місця в системі правосуддя. Вважає, що дії відповідача щодо відмови у проведенні відповідних передбачених законом виплат мали дискримінаційний характер.

Позиція відповідача

21. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з її доводами та вважає їх необґрунтованими, оскільки, з його погляду, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстав для визнання протиправними її дій щодо обмеження нарахування та виплати винагороди члена ВРП у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року немає.

22. Зазначає, що оспорюване позивачкою рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року відповідає раніше сформованій судовій практиці Великої Палати, а апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить жодних нових аргументів, які б не були розглянуті в аналогічних справах. Отже, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним і обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу позивачки слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рух апеляційної скарги

23. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27листопада 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року, а ухвалою від 18 грудня 2025 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 19лютого 2026 року.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

24. Указом Президента України від 13 серпня 2002 року № 712/2002 ОСОБА_1 призначено суддею Дергачівського районного суду Харківської області строком на п`ять років та наказом начальника Харківського обласного управління юстиції від 09 вересня 2002 року № 02-7/90 зараховано до штату Дергачівського районного суду Харківської області на посаду судді.

25. 16 березня 2004 року ОСОБА_1 прийняла присягу судді.

26. Указом Президента України від 25 липня 2006 року № 640/2006 ОСОБА_1 призначено у межах п`ятирічного строку на посаду судді Апеляційного суду Харківської області.

27. Верховна Рада України Постановою від 22 травня 2008 року № 296-VІ обрала ОСОБА_1 суддею Апеляційного суду Харківської області безстроково.

28. Рішенням XV чергового з`їзду суддів України від 06 березня 2018 року ОСОБА_1 обрана членом ВРП та наказом Голови ВРП від 19 березня 2008 року № 96-к зарахована до штату ВРП.

29. Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведена на роботу на посаді судді Харківського апеляційного суду.

30. Рішенням ВРП від 09 вересня 2021 року № 1963/0/15-21 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Харківського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

31. Рішенням ВРП від 22 лютого 2022 року № 165/0/15-22 позивачку звільнено з посади члена ВРП за власним бажанням, а наступного дня відраховано зі штату ВРП.

32. Згідно з довідкою ВРП від 30 липня 2021 року № 41 розмір нарахованої ОСОБА_1 у 2020 році винагороди із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-IX, склав 2 025 017,53 грн, а розмір винагороди, розрахований без застосування цих обмежень, що мав бути виплачений за 2020 рік, - 2 585 974,52 грн.

33. 21 грудня 2021 року позивачка звернулась до ВРП із заявою про проведення виплати нарахованої винагороди члена ВРП з 18 квітня по 27 серпня 2020 року включно, вказуючи на неправомірність застосування положень Закону № 553-IX, визнаного в подальшому неконституційним. Листом від 19 січня 2022 року ВРП відмовила в задоволенні прохання позивачки, вказуючи на правомірність дій у спірний період.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

34. Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача у справі, Велика Палата дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

35. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Стаття 131 Конституції України встановлює, що в Україні діє ВРП.

37. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначається Законом № 1798-VІІІ, відповідно до статті 1 якого ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

38. ВРП є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремим рядком у Державному бюджеті України.

39. Згідно з пунктом 16 статті 3 Закону № 1798-VІІІ ВРП здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України).

40. За пунктом 7 частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами в межах установлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.

41. Згідно зі статтею 21 Закону № 1798-VІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.

42. Виплата винагороди членам ВРП провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

43. Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 БК України).

44. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ, яким були внесені зміни до Закону № 294-IX.

45. Відповідно до цих змін Закон № 294-IX був доповнений статтею 29, яка установила, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID?19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

46. Предметом спору в цій справі визначена протиправність дій ВРП під час виплати у спірний період позивачці - члену ВРП (яка є чинною/діючою суддею) винагороди у розмірі, встановленому Законом № 553-ІХ (10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року).

47. Щодо цього Велика Палата вважає за необхідне зазначити, що законодавець ухвалив Закон № 553-ІХ (чинний з 18 квітня 2020 року), яким були внесені зміни до Закону № 294-IX.

48. Відповідно до цих змін Закон № 294-IX було доповнено статтею 29 з процитованими вище правилами про те, з яких причин, з дотриманням яких умов й упродовж якого часу заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) будуть нараховуватися у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

49. Серед іншого, ця стаття закону передбачала, що обмеження, встановлене у її частині першій, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам ВРП, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

50. Дотримуючись цих норм, ВРП з дати набрання ними чинності - 18 квітня 2020 року - нараховувала і виплачувала позивачці винагороду члена ВРП у розмірі, що не перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

51. Після визнання неконституційними положень частин першої, третьоїстатті 29 Закону № 294-IX зі змінами (Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020) ВРП продовжила нараховувати позивачці винагороду члена ВРП у попередньому, передбаченому Законом № 1798-VІІІ, розмірі.

52. З наведеного випливає, що ВРП, коли виплачувала в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року винагороду члена ВРП у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, діяла на виконання вимог Закону № 294-IX зі змінами, вимоги якого були правомірними, зрозумілими, ясними і обов`язковими для виконання.

53. Велика Палата відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги в частині помилковості висновку суду першої інстанції про відмінність понять «суддівська винагорода» та «винагорода члена ВРП», оскільки суд цілком слушно послався на правовий висновок у справі № 990/234/23, відповідно до якого Велика Палата не погодилася з інтерпретацією позивача про фактичну тотожність, практичну «однаковість» гарантій для суддів, установлених Конституцією України та Законом № 1402-VІІI, та членів ВРП.

54. Свою правову позицію Велика Палата обґрунтувала тим, що відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативними актами.

55. Водночас у статті 21 Закону № 1798-VІІІ йдеться про інший вид винагороди, а саме винагороду члена ВРП, яка йому встановлюється на час виконання його повноважень.

56. ВРП є колегіальним органом, більшість складу якого компонується із числа суддів, що покликаний - якщо стисло окреслити статус ВРП (стаття 1 Закону № 1798-VІІІ) - сприяти правосуддю. Цей державний орган хоч інституційно й дотичний до судової влади, але не є тим органом, який реалізує основну функцію суду (суддів), яка якраз і робить їх окремою «гілкою» влади, тобто судочинства.

57. Велика Палата у справі № 990/234/23 підкреслила, що винагорода судді, розмір якої визначений Законом № 1402-VІІI, має не тільки інше призначення, а радше іншу правову природу, аніж винагорода члена ВРП: винагорода судді є гарантією незалежності суду (суддів) як гілки державної влади, що виявляється у правосудді, яке «здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства» (частина перша статті 5 Закону № 1402?VIII). ВРП, статус якої теж визначений у Конституції України, не наділена тими самими функціями, що й суд (судді), що дозволяє констатувати також і відмінність правового статусу судді як носія судової влади від правового статусу члена ВРП.

58. У тій справі Велика Палата наголосила, що гарантії незалежності судді пов`язані передусім з посадою судді, яка передбачає здійснення правосуддя, тоді як гарантії діяльності членів ВРП обумовлюються іншими повноваженнями, які витікають з правового статусу самої ВРП. Іншими словами, інституційні «ролі» названих суб`єктів обумовлюють різний зміст гарантій діяльності цих органів держави, заснованих на неоднаковому (різному) їх нормативно-правовому регулюванні.

59. Норми Конституції України прямо закріплюють, що розмір винагороди судді має бути визначений у законі про судоустрій, що, таким чином, може надавати Закону № 1402-VIII прерогативу в застосуванні як такому, що виданий на підставі й на реалізацію конституційних положень. Проте подібний підхід не може бути апробований у ситуації з винагородою члена ВРП, розмір якої визначений в іншому законі [Законі № 1798-VІІІ]. Не може навіть у тому випадку, коли йдеться про члена ВРП, обраного із числа суддів, адже винагорода такого члена ВРП (крім Голови Верховного Суду) пов`язується вже з іншим видом діяльності, ніж здійснення правосуддя, і, що важливо, регламентується іншим законом, ніж про судоустрій.

60. Нормативно-правова «пов`язаність» винагороди члена ВРП з розміром матеріального забезпечення судді Верховного Суду (частина друга статті 21 Закону № 1798-VІІІ) не змінює правового статусу ВРП, а з ним і гарантій діяльності членів ВРП, які на своїй посаді наділені іншими повноваженнями, що спрямовані на «забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції України і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів» (з тексту присяги члена ВРП, частина перша статті 21 Закону № 1798-VІІІ).

61. Потрібно визнати, що гарантії судді, визначені частиною п`ятою статті 54 Закону № 1402-VIII, аж ніяк не можуть бути правомірною підставою для виплати винагороди члену ВРП, оскільки для виплати цієї винагороди як гарантії діяльності члена ВРП діє інший акт - Закон № 1798-VIII, який регулює розмір, підстави та гарантії її виплати.

62. Стосовно норми закону, яку потрібно застосовувати в ситуації з винагородою члена ВРП, то неодмінно потрібно зважати на те, що як суб`єкт владних повноважень у своїй діяльності ВРП має дотримуватися встановленого у Конституції України правового порядку, за яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Цей порядок є основою діяльності всіх органів публічної влади і покладає обов`язок виконувати закон, конституційність якого презюмується.

63. Велика Палата у справі № 990/234/23 констатувала, що ВРП не виплачує винагороду судді, тому не може спиратися на приписи статті 130 Конституції України і застосовувати норми Закону № 1402-VІІI у частині визначення розміру і виплати винагороди члену ВРП. Отже, у випадку із Законом № 553-ІХ (яким були внесені зміни до Закону № 294-IX, зокрема доповнено його статтею 29) у зв`язку з наведеними приписами частини другої статті 19 Конституції України ВРП як державний орган не могла не виконувати норм цього Закону в питанні виплати винагороди члена ВРП, адже це вимагало вийти за межі (діяти всупереч) установленого чинним (протягом спірного періоду) законом порядку (умов) використання бюджетних коштів.

64. Велика Палата в постанові в згаданій справі підсумувала, що повноваження судді визначено Законом №1402-VІІI, а повноваження члена ВРП, якими він наділений відповідно до Закону № 1798-VІІІ, прописані саме цим Законом. Ці повноваження різняться. Так само є відмінними за своєю правовою природою суддівська винагорода і винагорода члена ВРП.

65. Вирішуючи спір у справі № 990/234/23, Велика Палата звернула увагу на те, що аналогічна правова позиція висловлена також у її постанові від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23, підстав для відступу від якої Велика Палата не вбачає, попри покликання позивачки на свій правовий статус як чинної судді, якого не мала позивачка у вказаній справі.

66. У підсумку Велика Палата не погодилася з доводами позивачки у справі № 990/234/23 про те, що ВРП мала ігнорувати норми статті 29 Закону № 294-IX зі змінами, а застосовувати норми Закону № 1402-VІІI у частині виплати винагороди члену ВРП, який є діючим суддею.

67. Суд першої інстанції слушно зазначив, що висновки, викладені Великою Палатою у справі № 990/234/23, є релевантними до обставин цієї справи, адже правовідносини у цих справах є подібними.

68. Зважаючи на викладене, Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції, що ВРП як орган державної влади, коли виконувала вимоги чинного на той час закону, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

69. Велика Палата також бере до уваги аргументацію суду першої інстанції, який, відкинув посилання позивачки на сталу практику Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду адміністративних справ у касаційному порядку, предметом яких була виплата недоплаченої суддівської винагороди чинним суддям, з огляду на її нерелевантність до спірних правовідносин.

70. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

71. Отож можна підсумувати, що суд повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі й, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .

72. Велика Палата не встановила порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

73. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

74. З огляду на викладене Велика Палата дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне і законне рішення, доводи позивачки, наведені в апеляційній скарзі, висновків цього суду не спростовують, а отже, підстав для скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року немає.

Керуючись статтями 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 990/242/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. В. Білоконь С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

І. А. Воробйова Н. С. Стефанів

М. М. Гімон Т. Г. Стрелець

О. А. Губська І. В. Ткач

А. А. Ємець О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова

В. В. Король