Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.05.2021 року у справі №320/10834/18
Постанова КЦС ВП від 19.01.2022 року у справі №320/10834/18

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 320/10834/18

провадження № 61-7345св21

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи»,

третя особа - Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2021 року в складі судді Купавської Н. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», третя особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні Ініціативи»), третя особа - Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Мелітопольський міськрайонний ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначав, що 23 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. було вчинено виконавчий напис, яким було запропоновано звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 30 січня 2008 року № 5 для задоволення вимог ТОВ «Кредитні Ініціативи» за кредитним договором від 30 січня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та АБ «Автозазбанк».

ОСОБА_1 зазначав, що при вчиненні виконавчого напису були порушені вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій та кредитором виступила особа, яка не набула статусу нового кредитора. Окрім того, позивач наполягав, що на час вчинення виконавчого напису сплив трирічний строк, коли у кредитора виникло право на звернення стягнення і він до того ж спростовує безспірність розміру заборгованості.

Також, вимоги стягувача на момент звернення до нотаріуса не були безспірними, оскільки станом на 21 вересня 2015 року кредитором безпідставно нараховано 29 098,15 грн відсотків за кредитним договором. Факт безспірності заборгованості також підтверджує той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядався по суті спір щодо розміру цієї заборгованості.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_2 просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. від 23 листопада 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 16295.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2021 року провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 вже звертався до суду із аналогічним позовом, з такими ж підставами та предметом, як і в цій справі, до ТОВ «Кредитні Ініціативи», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса від 23 листопада 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 16295. Так рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 02 березня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 27 квітня 2017 року та залишеними без змін постановою суду касаційної інстанції від 21 листопада 2018 року у справі № 320/1463/16-ц, позов було залишено без задоволення. Попереднім складом суду перевірялись і строки вчинення виконавчого напису, і безспірність заборгованості за кредитним договором. Тому керуючись пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що підстави та предмет позову у справі, у якій ухвалені оскаржувані судові рішення (справа № 320/1463/16), є тотожними підставам та предмету позову у справі № 320/10834/18. Також суд зазначив, що судами під час розгляду справи № 320/1463/16, крім підстав, зазначених ОСОБА_1 (вчинення виконавчого напису з порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій, сплив трирічного строку на право кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки, вчинення виконавчого напису на користь стягувача, перед яким у ОСОБА_1 не виникло ніякої відповідальності), також перевірялось питання безспірності заборгованості, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року зазначено: «Судом установлено, що на підтвердження безспірності заборгованості ТОВ «Кредитні Ініціативи» подало нотаріусу розрахунок заборгованості та вимогу, що направлялася ОСОБА_1 , у якій викладено суть зобов`язання, у чому полягає його порушення зі сторони позивачів, зазначено розмір заборгованості за кредитними договорами, запропоновано у тридцятиденний термін виконати зобов`язання, а також попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса у випадку невиконання даної вимоги». Суб`єктний склад сторін (позивач та відповідач) у цій справі: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. та ТОВ «Кредитні Ініціативи». Таким чином, вже існує рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2017 року, яке набрало законної сили, у справі № 320/1463/16 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., ТОВ «Кредитні Ініціативи», третя особа: ВДВС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ухвалене щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

24 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що підстави позову у цій справі не є тотожними з підставами раніше пред`явленого ОСОБА_1 позову у справі № 320/1463/16-ц. Так, підставою раніше пред`явленого позову було те, що виконавчий напис від 23 листопада 2015 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., яким запропоновано звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 , в рахунок заборгованості за кредитом в сумі 69 312,44 грн, повинен бути визнаним таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з тим, що при його вчиненні були порушені вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій; кредитором виступила особа, яка не набула статусу нового кредитора, а також, що на час вчинення виконавчого напису сплив трирічний строк, коли у кредитора виникло право на звернення стягнення.

В 2016 році, пред`являючи до суду позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги виключно необґрунтованістю вимог до нього як боржника. Суд першої інстанції при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, (справа № 320/1463/16-ц) обмежився лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання банком документів на підтвердження безспірної заборгованості позивача згідно з Переліком документів.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді позову не звернули увагу на подані ОСОБА_1 докази, які підтверджують наявність спору щодо розміру заборгованості. Зокрема, ним було долучено до матеріалів цивільної справи постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 320/630/14), якою встановлені обставини, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості за кредитним договором, укладеним 30 січня 2008 року.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі також зазначає, що звертаючись до суду з цим позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, він насамперед захищав свої майнові інтереси, оскільки виконавчим написом нотаріуса, запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки на житловий будинок АДРЕСА_1 , який є єдиним житлом для нього та членів його родини. Також зазначає, що він є особою похилого віку, та пенсіонер за віком (70 років), а тому позбавлення його права власності на єдине житло суттєво порушить його житлові права.

Крім того, ОСОБА_1 звертав увагу, на те, що у позовній заяві було зазначено, що після того, як банк 16 липня 2011 року направив вимогу про дострокове повернення кредиту, банк не мав права нараховувати відсотки з кредитним договором. Згідно з розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що відсотки нараховувалися до 21 вересня 2015 року. Таким чином, підставами подання цього позову є виключно наявність спірної заборгованості за кредитним договором, укладеним 30 січня 2008 року між ОСОБА_1 та АБ «Автозазбанк», в подальшому за яким право вимоги за договором перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи». Також, при розгляді цієї справи суд не дослідив документи, на підставі яких було вчинено виконавчий напис.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року ТОВ «Кредитні Ініціативи»подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанції забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що у березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., ТОВ «Кредитні Ініціативи», третя особа - ВДВС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов мотивований тим, що 23 листопада 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 30 січня 2008 року № 5 для задоволення вимог ТОВ «Кредитні Ініціативи», яке на підставі договору факторингу від 21 липня 2014 року набуло прав стягувача за кредитним договором від 30 січня 2008 року № 6-К/08, укладеним між ОСОБА_1 та АБ «Автозазбанк». При вчиненні виконавчого напису були порушені вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій та стягувачем виступила особа, яка не набула статусу нового кредитора. Окрім того, на час вчинення нотаріусом виконавчого напису сплив трирічний строк, коли у кредитора виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що виконавчий напис вчинено нотаріусом відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з повним переліком необхідних для цього документів. Крім того, виконавчий напис вчинений у межах трирічного строку з дня виникнення права вимоги, оскільки останній платіж за кредитним договором був здійснений ОСОБА_1 20 квітня 2013 року, а виконавчий напис вчинений 23 листопада 2015 року.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, Апеляційний суд Запорізької області у своїй ухвалі зазначив, що оскільки ОСОБА_1 20 березня 2013 року здійснив платіж за кредитним договором, чим визнав свій борг перед банківською установою, перебіг позовної давності відповідно до статті 264 ЦПК України у цій справі перервався. Крім того, оспорюючи правильність розрахунку заборгованості, позивач не надав свого розрахунку або належних та допустимих доказів на підтвердження іншого розміру заборгованості або ж її відсутності.

Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року залишено без змін.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду цей позов, посилаючись на відсутність документів, що підтверджують безспірність вимог за кредитним договором та неправомірне нарахування банком відсотків. Так, позивач зазначив, що станом на 21 вересня 2015 року кредитором безпідставно нараховано 29 098,15 грн відсотків за кредитним договором, оскільки вони нараховані після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту від 16 липня 2011 року. Отже, поза увагою залишилися висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 625 1050 ЦК України (зокрема, про те, що нарахування відсотків припиняється з закінченням строку кредитного договору чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України), викладені в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

Суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначив, що підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованість вимог до нього, як боржника. Вимоги стягувача на момент звернення до нотаріуса не були безспірними, оскільки станом на 21 вересня 2015 року кредитором безпідставно нараховано 29 098,15 грн відсотків за кредитним договором. Факт безспірності заборгованості також підтверджує те, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядався по суті спір щодо розміру цієї заборгованості. Таким чином, підставами подання цього позову є виключно наявність спірної заборгованості за кредитним договором, укладеним 30 січня 2008 року, між ОСОБА_1 та АБ «Автозазбанк», в подальшому за яким право вимоги за договором перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи».

Так, підставою раніше пред`явленого позову було те, що виконавчий напис від 23 листопада 2015 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., повинен бути визнаним таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з тим, що при його вчиненні були порушені вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій; кредитором виступила особа, яка не набула статусу нового кредитора, а також, що на час вчинення виконавчого напису сплив трирічний строк, коли у кредитора виникло право на звернення стягнення.

Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що підстави позову у справі № 320/10834/18 та у справі № 320/1463/16 є різними, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про застосування положень пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі порушує права позивача на доступ до суду.

Доводи відзиву про тотожність справ є безпідставними, оскільки підстави позову в цій справі та у справі № 320/1463/16 є різними. Позови вважаються тотожними тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів, позови не можна вважати тотожними, що позбавляє суд права закрити провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені з порушенням норм процесуального права, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

О. С. Ткачук