Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №635/5435/17

Постанова

Іменем України

13 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 635/5435/17

провадження № 61-35582св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - відділ охорони здоров'я Харківської районної державної адміністрації Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області, у складі судді Караченцева І. В., від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бровченка І. О., Колтунової А. І., від 27 березня

2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відділу охорони здоров'я Харківської районної державної адміністрації Харківської області про поновлення на роботі, скасування наказів, виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 03 грудня 2007 року вона працювала у відповідача на посаді економіста відділу охорони здоров'я Харківської районної державної адміністрації Харківської області. Згідно запису в її трудовій книжці відповідно до наказу від 01 вересня 2017 року № 28-к її було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним та безпідставним, оскільки

04 вересня 2017 року під психологічним тиском з боку заступника начальника відділу охорони здоров'я Харківської районної державної адміністрації вона написала заяву про звільнення з займаної посади

з 04 вересня 2017 року. У заяві про звільнення вона не зазначила причину та підставу її звільнення, також не зазначала жодної поважної причини для дострокового звільнення за власним бажанням згідно вимог частини 1 та частини 3 статті 38 КЗпП України. 04 вересня 2017 року їй під підпис було видано наказ № 28-к про звільнення, який вона підписала у стані сильного душевного хвилювання, але копії цього наказу вона не отримала.

В цей же день їй було видано трудову книжку та довідку про середню заробітну плату. Ознайомившись із записом у трудовій книжці ОСОБА_1 дізналась, що її було звільнено з порушенням законодавства, оскільки її звільнено 01 вересня 2017 року, хоча заява нею була написана 04 вересня 2017 року. Вказувала, що вона також не зазначала у заяві про звільнення

від 04 вересня 2017 року про бажання звільнитися у зв'язку із тим, що відповідач не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Їй стало відомо, що 04 вересня 2017 року відповідач видав наказ про звільнення № 29-к на заміну наказу від 01 вересня 2017 року № 28-к у зв'язку із неточністю запису.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати незаконним її звільнення з посади економіста відділу охорони здоров'я Харківської районної державної адміністрації Харківської області та скасувати наказ від 01 вересня 2017 року № 28-к і наказ

від 04 вересня 2017 року № 29-к; поновити її на посаді економіста відділу охорони здоров'я Харківської районної державної адміністрації Харківської області з 05 вересня 2017 року; стягнути з Харківської районної державної адміністрації на її користь заробітну плату за період 01 вересня 2017 року по 04 вересня 2017 року включно у розмірі 717,22 грн; стягнути з Харківської районної державної адміністрації на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на дату винесення рішення судом; стягнути з Харківської районної державної адміністрації на її користь моральну шкоду

у розмірі 10 тис. грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 січня

2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом звільнення за власним бажанням до спливу двотижневого строку, встановленого статтею 38 КЗпП України, про що свідчить її заява від 04 вересня 2017 року. Наказ про звільнення

від 01 вересня 2017 року був підписаний помилково, однак вказана помилка була виправлена до звернення позивача до суду 04 вересня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 березня

2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 січня

2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суд першої інстанції, зазначивши при цьому, що небажання ОСОБА_1 звільнятися спростовується власноручно написаною нею заявою від 04 вересня

2017 року з проханням звільнити її з займаної посади. Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності психологічного тиску на неї з боку роботодавця під час звільнення. Після 04 вересня

2017 року позивач припинила виконувати свої посадові обов'язки та отримала всі належні їй при звільненні виплати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що накази про звільнення позивача є незаконними, оскільки оформлені з порушенням норм трудового законодавства. У трудовій книжці позивача під записом № 20 вказано, що її звільнено згідно наказу від 01 вересня 2017 року № 28-к. Вносити новий запис у трудову книжку можливо лише на підставі іншого наказу про звільнення, про поновлення на роботі, про прийняття на роботу, який буде узгоджено та підписано роботодавцем та працівником, або на підставі рішення суду. Факт того, що звільнення позивача було здійснено з порушення норм чинного законодавства встановлений Головним управлінням Держпраці у Харківській області та Жовтневим районним судом м.

Харкова.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу відділ охорони здоров'я Харківської районної державної адміністрації Харківської області просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

31 серпня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно наказу від 06 листопада 2007 року № 110-к 03 грудня 2007 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду економіста відділу охорони здоров'я Харківської районної державної адміністрації Харківської області (т.1, а. с. 28).

04 вересня 2017 року ОСОБА_1 написала заяву на ім'я начальника відділу охорони здоров'я Харківської районної державної адміністрації з проханням звільнити її з займаної посади з 04 вересня 2017 року. На підставі цієї заяви з резолюцією начальника відділу позивач була звільнена з займаної посади 01 вересня 2017 року за власним бажанням наказом

від 01 вересня 2017 року № 28-к. В той же день позивач була ознайомлена з наказом під особистий підпис. Ніяких заяв від позивача щодо незгоди з наказом від 01 вересня 2017 року не надходило (т.1, а. с. 29,30).

Оскільки наказ № 28-к був помилково датований 01 вересня 2017 року та звільнення позивача згідно цього наказу було помилково проведено

01 вересня 2017 року на зміну цього наказу у зв'язку з неточністю запису був виданий наказ від 04 вересня 2017 року № 29-к, у відповідності з яким позивач була звільнена з займаної посади 04 вересня 2017 року за власним бажанням (т.1, а. с. 31).

14 вересня 2017 року на адресу позивача, вказану у паспорті, відповідачем був надісланий лист від 14 вересня 2017 року № 700, в якому вона повідомлялася про зміну наказу від 01 вересня 2017 року № 28-к. До листа додавалась копія наказу від 04 вересня 2017 року № 29-к. Позивачу було запропоновано у зручний для неї час прибути до відділу з трудовою книжкою для внесення змін у запис про звільнення. Також позивач була повідомлена, що виплати, належні їй при звільненні, перераховані на її банківську картку (т.1, а. с. 94).

Згідно поштового повідомлення лист не був вручений позивачу та повернутий до відділу охорони здоров'я у зв'язку зі спливом строку зберігання (т.1, а. с. 96).

Розрахунок при звільнення повністю проведений 15 вересня 2017 року

(т.1, а. с. 163).

Листом від 01 листопада 2017 року № 551 відповідач повідомив позивача, що на її банківську картку перерахована середня заробітна плата в сумі 1 311,28 грн за період затримки розрахунку при звільненні. Лист згідно поштового повідомлення був отриманий позивачем 04 листопада 2017 року (т.1, а. с. 98,99).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не буде домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

За змістом частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 81 КЗпП України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 КЗпП України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 81 КЗпП України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 81 КЗпП України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Встановивши, що позивач власноручно написала заяву про звільнення із займаної посади з 04 вересня 2017 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач примусив її подати заяву про розірвання трудового договору. Неправильне зазначення у наказі про звільнення дати звільнення не може вважатись порушенням трудового законодавства, оскільки ця помилка була виправлена роботодавцем шляхом винесення наказу від 04 вересня 2017 року № 29-к, виплати при звільненні були нараховані позивачу станом на 04 вересня 2017 року, наказ про зміну дати звільнення було направлено на адресу позивача, а також було запропоновано з'явитись до роботодавця для внесення виправлень до трудового книжки.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з пунктом 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в пунктом 1 статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судами встановлено, що роботодавець не виплатив позивачу належні їй суми при звільненні 04 вересня 2017 року, проте ці суми були перераховані на банківську картку позивача 15 вересня 2017 року, а згодом позивачу було сплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, отже підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи були порушені норми матеріального або процесуального права, не спростовують правильних по суті судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 січня

2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 березня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович