Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.07.2019 року у справі №461/8089/17

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 461/8089/17

провадження № 61-12597св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б., від 28 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що він з 07 жовтня 1989 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, під час якого за спільні кошти подружжям придбаний транспортний засіб марки MAN, модель 8.163,1999 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1, тип - Бортовий-С. Набувачем права на вказане майно є ОСОБА_2, правовстановлюючі документи на майно оформлено на її ім'я.

03 листопада 2017 року він звернувся до відповідача щодо поділу спільно нажитого майна, проте листом від 15 листопада 2017 року відповідач повідомила про те, що майно нею відчужене 07 серпня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на підтвердження чого надала довіреність від 07 серпня 2015 року.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_3 є власником спірного майна.

Зазначав, що вказаний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу у рівних частках.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив визнати спільною частковою власністю (по Ѕ частки кожного) подружжя транспортний засіб марки MAN, модель 8.163,1999 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1, тип - Бортовий-С та витребувати у ОСОБА_3 вказаний транспортний засіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною частковою власністю (по 1/2 частки кожного) подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб марки MAN, модель 8.163,1999 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1, тип - Бортовий-С.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб марки MAN, модель 8.163,1999 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1, тип - Бортовий-С.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно придбано у період перебування сторін у шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, частки у якому є рівними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання спільною частковою власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки MAN, модель 8.163,1999 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, тип - Бортовий-С та витребування такого у ОСОБА_3, оскільки відсутні підстави витребування майна відповідно до статті 387 ЦК України, враховуючи, що ОСОБА_3 спірний транспортний засіб належить на підставі угоди, яка є чинною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні його вимог, не врахував, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Докази на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно відсутні.

Отже, відповідач, відчужуючи майно, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності, мала отримати його згоду на його відчуження. Однак відповідач відчужила спірне майно без його згоди.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07 жовтня 1989 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу подружжям набуто майно - транспортний засіб марки MAN, модель
8.163,1999 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, тип - Бортовий-С.

Згідно з листом Регіонального сервісного центру у Львівській області МВС України від 17 листопада 2017 року ОСОБА_2 була власником спірного транспортного засобу з 05 вересня 2012 року (згідно з довідкою-рахунком ДПІ № 664675 від 31 серпня 2012 року), а 12 серпня 2015 року перереєструвала вказаний автомобіль на нового власника - ОСОБА_3 (згідно з довідкою рахунком).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Щодо позовних вимог про поділ майна подружжя

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).

За частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При розгляді справ про поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69, 70, 71, 72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У справі, що переглядається, установлено, що спірний транспортний засіб придбаний сторонами під час шлюбу, отже вказане майно належить їм на праві спільної сумісної власності, а їх частки є рівними.

При цьому відповідачі не спростувала презумпцію спільності права позивача ОСОБА_2 власності на вказане майно, на що апеляційний суд уваги не звернув та помилково відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання спірного майна спільною власністю подружжя у рівних частках.

Суд першої інстанції, установивши, що спірне майно придбано у період перебування сторін у шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, дійшов правильного висновку про визнання вказаного транспортного засобу спільною частковою власністю (по 1/2 частки кожного) подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Щодо позовних вимог про витребування майна

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 61 СК України).

Стаття 63 СК України закріпила, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (стаття 65 СК України).

Подібні за змістом положення щодо здійсненні співвласниками спільної сумісної власності закріплені статтями 364, 369 ЦК України.

Транспортний засіб марки MAN, модель 8.163,1999 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, тип - Бортовий-С, є спільною сумісною власністю подружжя, набутий за час шлюбу, є цінним майном та неподільною річчю.

За таких обставин, виходячи зі змісту статті 65 СК України, згода іншого із подружжя на його відчуження повинна надаватися письмово, чого у цій справі не встановлено.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У ~law24~ судам роз'яснено, що відповідно до положень частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 388 ЦК України.

Відтак, особа, яка вважає, що договором відчуження майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Оскільки позивач не був стороною правочину, укладеного 12 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, майно відчужено поза його волею, позивач має право на витребування цього майна від ОСОБА_3.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, постанова апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення районного суду.

Щодо судових витрат

Згідно підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, судовий збір у розмірі 2

560,00 грн, понесений останнім у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, необхідно покласти на відповідачів.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати, рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 грудня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 1 280,00 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р.

А. Лідовець