Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.12.2019 року у справі №347/1514/16

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

5 серпня 2019 року

м. Ки

справа № 347/1514/16

провадження № 61-25731св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2,Пістинська сільська рада, обласне комунальне підприємство "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року у складі судді Сабадахи Б. В. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Мелінишин Г. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, обласного комунального підприємства "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" (далі - ОКП "Коломийське МБТІ"), Пістинської сільської ради про визнання недійсними рішення та свідоцтва про право власності.

Позовна заява мотивована тим, що 15 червня 2000 року державним нотаріусом Косівської державної нотаріальної контори їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 липня 1987 року, згідно із яким ОСОБА_4 заповіла все належне майно їй.

Зазначала, що 12 липня 2016 року під час оформлення субсидії їй стало відомо про те, що 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності, виданого Пістинською сільською радою 17 липня 1995 року на підставі рішення виконавчого комітету від 06 червня 1995 року.

Посилаючись на те, що 13 жовтня 1989 року виконавчим комітетом Косівської міської ради вже було видане свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння, вважає, що сільська рада не вправі була у 1995 році повторно оформляти право власності на спірне домоволодіння. Вказувала, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла шляхом вступу у фактичне та юридичне володіння майном.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила: визнати недійсними рішення виконавчого комітету Пістинської сільської ради № 22 від 06 червня 1995 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності від 17 липня 1995 року та визнати права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Пістинської сільської ради, ОКП "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Пістинської сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності у порядку спадкування відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 червня 2000 року серії НОМЕР_1 (а. с.12) та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно ОКП "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" № 21704863

від 29 січня 2009 року за заявою ОСОБА_1 (а. с. 25), вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом 15 червня 2000 року разом із ОСОБА_2 і таким чином знала про факт, що відповідач є співвласником спірного домоволодіння.

Оскільки ОСОБА_1 не подавала заяви про поновлення пропущеного строку давності, за таких обставин, суд вважав, що в позові слід відмовити за спливом строків давності звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Косівського районного суду від 23 березня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд зазначив, що на спірне домоволодіння було видано свідоцтво про право власності від 13 жовтня 1989 року на підставі рішення Косівської районної ради від 12 квітня 1989 року № 61 та зареєстровано в МБТІ 13 жовтня 1989 року за реєстром № 510. Оскільки таке свідоцтво не скасовано в установленому законом порядку і при прийнятті рішення № 21 від 06 червня 1995 року про видачу свідоцтва виконавчий комітет Пістинської сільської ради не врахував положень статей 123, 126 ЦК (1963 року) про те, що частка працездатного члена двору визначається за тривалістю не менше трьох років у веденні господарства двору, чого не було доведено ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та відмовив у задоволенні позову за пропуском позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Також ОСОБА_3 подав заяву про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є незаконним та таким, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування касаційної скарги зазначає, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася у 2016 році, коли звернулася до Пістинської сільської ради з заявою про надання субсидії на оплату комунальних послуг.

Вказує, що мати відповідача ОСОБА_5, зловживаючи довірою ОСОБА_4, з метою передачі частини майна своєму синові, після смерті останньої прописала до спірного будинковолодіння свого сина, який безпідставно за рішенням Пістинської сільської ради став співвласником майна колгоспного двору.

Звертає увагу суду на те, що відповідач ОСОБА_2 не проживав та не проживає у спірному житлі, ніколи не приходив до спірного помешкання, жодного разу не проводив оплату за користування комунальними послугами, не сплачував податок за землю.

Наголошує на тому, що всі дії з оформлення права власності на спірне житло здійснювала ОСОБА_6 без її відома, а тому вона не могла знати про порушення її права.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із частиною 1 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1, померла ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на все належне їй на день смерті майно, яке вона відповідно до заповіту від 10 липня 1987 року заповіла ОСОБА_1.

Вважаючи, що видане Пістинською сільською радою 17 липня 1995 року свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по 1/2 частині на кожного є незаконним, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили спірні правовідносини між сторонами, надали їм відповідну правову оцінку та прийшли до висновку, що позов ОСОБА_1 обґрунтований, проте у зв'язку із поданою відповідачем заявою про застосування строку позовної давності у задоволенні такого відмовили.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно із частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

15 червня 2000 року державним нотаріусом Косівської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яким засвідчено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_4, до складу якого входило 1/2 частини житлового дерев'яного будинку житловою площею 18,5 кв. м та відповідної частини господарських будівель і споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 (а. с. 12).

Цей факт також підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно ОКП "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" № 21704863 від 29 січня 2009 року, виданим за заявою ОСОБА_1 (а. с. 25)

Отже з 15 червня 2000 року ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права.

Оскільки до суду вона звернулася 05 вересня 2016 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем.

Районний суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно зазначив, що враховуючи відсутність заяв від ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку давності, слід відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строків давності.

Відповідно до положень частини 3 статті 10 та частин 1 статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 10 та частин 1 статті 60 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку поданим доказам, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій касаційна скарга не містить.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк