Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2020 року у справі №398/167/19

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 398/167/19-ц

провадження № 61-9278св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - завідуюча Петрівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Каліушко Оксана Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2019 року у складі судді Крімченко С. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до завідуючої Петрівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Каліушко О. Ю. про визнання бездіяльності протиправною, визнання правочину несправедливим та нікчемним, визнання розпорядження неправомірним.

Позовну заяву мотивовано тим, що після смерті його батька ОСОБА_2 Петрівською районною державною нотаріальною конторою Кіровоградської області була заведена спадкова справа № 109/2005. У цій спадковій справі містився заповіт від 25 березня 2005 року складений на користь ОСОБА_3 від імені його батька, проте, на думку ОСОБА_1, підписаний іншою особою.

Вважав, що зазначений правочин є нікчемним, оскільки не відповідав вимогам законодавства та моральним засадам суспільства. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 звертався до державного нотаріуса з вимогою перевірити вказаний правочин на відповідність вимогам закону та визнати його нікчемним, проте повідомленням державного нотаріусу Каліушко О. Ю. від 05 серпня 2014 року, йому було відмовлено. Цю відмову він оскаржував у суді, проте його скарга була залишена без розгляду та роз'яснено йому право на подання до суду позову на загальних підставах.

Також ОСОБА_1 вважав, що відмова державного нотаріуса вчинити зазначену нотаріальну дію є проявом бездіяльності, оскільки відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 глави 3 та підпункту 5.1 пункту 5 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій, зобов'язано нотаріуса перевіряти чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам закону, а також при оформлені спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту та чинність на момент смерті заповідача.

Зазначав, що державний нотаріус не врахувала, що на час складення заповіту йому було 68 років, а також того, що він був непрацездатною дитиною свого батька, тому, на думку ОСОБА_1, він не може бути позбавлений обов'язкової частки у спадщині.

Також ОСОБА_1 вважав, що набувач за заповітом від 25 березня 2005 року оформила в обхід нотаріуса Державний акт на всю земельну ділянку, яка належала йому та спадкодавцю. Заповіт складено з недотриманням форми, у спірному заповіті не роз'яснено спадкодацю зміст частин 2 -4 статті 13, частини 1 статті 27, частин 1 , 6 статті 203, частини 5 статті 216, частини 2 статті 228, частини 2 статті 1242, частини 1 статті 1257 ЦК України.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправною бездіяльність завідуючої Петрівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Каліушко О. Ю. при розгляді його заяви щодо вчинення нотаріальної дії; визнати несправедливим правочин, складений від імені його батька ОСОБА_2, та який був підписаний іншою особою 25 березня 2005 року; визнати заповіт від 25 березня 2005 року нікчемним та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати розпорядження про включення у зміст правочину від 25 березня 2005 року Державного акта на земельну ділянку (пай) серії 1 - КР № 00520816, зареєстрованого 21 травня 2002 року № 16, який належав ОСОБА_2 неправомірним, недійсним та несправедливим; у рішенні суду зазначити ким були порушені, невизнані його, права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрівського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний заповіт складено особою, яка мала на це право та відповідає вимогам закону щодо його форми та посвідчення. Посилання позивача на те, що при складанні заповіту від 25 березня 2005 року йому було 68 років і він був непрацездатною дитиною свого батька, у зв'язку із чим має право на обов'язкову частку у спадковому майні не є підставою вважати вказаний заповіт нікчемним у розумінні статті 1257 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції посилався на те, що незалежно від наявності заповіту від 25 березня 2005 року, відповідно до якого, ОСОБА_2 усе своє майно заповів ОСОБА_3, позивач має право на обов'язкову частку у спадщині у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом, про що йому було роз'яснено у постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 26 червня 2006 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Олександрівського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки оспорюваний заповіт складено особою, яка мала на це право та відповідає вимогам закону щодо його форми та посвідчення, а посилання позивача на те, що при складанні заповіту від 25 березня 2005 року йому було 68 років і він був непрацездатною дитиною свого батька, у зв'язку із чим має право на обов'язкову частку у спадковому майні не є підставою вважати вказаний заповіт нікчемним у розумінні статті 1257 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що незалежно від наявності заповіту від 25 березня 2005 року, відповідно до якого, ОСОБА_2 усе своє майно заповів ОСОБА_3, позивач має право на обов'язкову частку у спадщині у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом, про що йому було роз'яснено у постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 26 червня 2006 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 398/167/19-ц із Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.

У жовтні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року було визначено суддю-доповідача.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, на думку ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції переглянуто справу неповноважним складом, які з підстав статей 36, 37 ЦПК України підлягали самовідводу.

Також, ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини1 статті 411 ЦПК України та вважає, що постанова суду апеляційної інстанції від 14 травня 2020 року не підписана колегією суддів, а це є обов'язковою підставою для скасування зазначеного судового рішення.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про його смерть, виданим Червонокостянтинівською сільською радою Петрівського району Кіровоградської області (а. с. 116).

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а. с. 8,115).

Після смерті ОСОБА_2 у Петрівській державній нотаріальній конторі була відкрита спадкова справа від 12 квітня 2005 року № 109 (а. с. 109-123).

Відповідно до копії спадкової справи № 109/2005 року із заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_2 зверталися ОСОБА_3, яка є дочкою спадкодавця, та ОСОБА_1.

Згідно довідки від 07 листопада 2005 року № 829, виданої виконкомом Червоноконстянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та до дня своєї смерті проживав і був зареєстрований у с. Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області. З 10 квітня 2005 року і по день надання цієї довідки за цією адресою ніхто не проживає і не зареєстрований. Померлому на праві власності належить наступне майно: жилий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться у с. Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області та земельна ділянка № НОМЕР_1, площею 10,16 га (Державний акт серія КР №0052080). Від імені померлого сільською радою посвідчувався заповіт від 25 березня 2005 року, № 21 (а. с. 117).

У матеріалах спадкової справи міститься заповіт від 18 листопада 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Каліушко О. Є., за яким усе своє майно ОСОБА_2 заповів ОСОБА_1 та заповіт від 25 березня 2005 року, посвідчений секретарем Червоноконстянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області Ушаковою Н. М., за яким усе своє майно ОСОБА_2 заповів ОСОБА_3 (а. с. 118,119).

Також у матеріалах спадкової справи є Державний акт на право приватної власності на землю І-КР № 005208, виданий на ім'я ОСОБА_2, згідно якого йому передана у приватну власність земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 10,16 га на території Червоноконстянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області та свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2.

26 липня 2014 року ОСОБА_1 звертався до Петрівської районної державної нотаріальної контори із заявою, у якій просив визнати заповіт від 25 березня 2005 року нікчемним, оскільки на час його складання йому було 68 років та він був непрацездатною дитиною померлого ОСОБА_2, що суперечить частині 6 статті 203 ЦК України, а також просив роз'яснити спадкоємиці за цим заповітом, що спадкування має здійснюватися за законом.

Розглянувши вказану заяву, 05 серпня 2014 року за № 652/02-14 завідуючою Петрівської районної державної нотаріальної контори Каліушко О. Ю. було направлено лист на адресу ОСОБА_1, у якому роз'яснено положення статті 1254 ЦК України, а також зазначено, що в тексті заповіту умов, які суперечать закону або моральним засадам суспільства, немає. Нікчемність заповіту визнається судом.

Крім того, його повідомлено про те, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій була винесена 26 червня 2006 року, у якій роз'яснено право ОСОБА_1 на обов'язкову частку та на оскарження постанови до суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частинами 1 та 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору є бездіяльність нотаріуса щодо визнання заповіту нікчемним.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 1 Закону України "Про нотаріат" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені частин 1 , 2 статті 1 Закону України "Про нотаріат", з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Згідно положення статті 49 Закону України "Про нотаріат" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; 9) в інших випадках, передбачених статті 49 Закону України "Про нотаріат".

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 49 Закону України "Про нотаріат", або містять відомості, передбачені статті 49 Закону України "Про нотаріат".

Частиною 3 статті 47 Закону України "Про нотаріат" визначено, для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.

Статтею 69 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна.

Нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок) при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

Пунктом 2 глави 3 Порядку визначено вимоги до змісту заповіту.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Порядку нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.

Згідно підпункту 2.6. пункту 2 Порядку умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно частини 1 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до статтями 1247, 1248 ЦК України.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтями 1247, 1248 ЦК України.

Частиною 4 статті 207 ЦК України передбачено, що якщо фізична особа, у зв'язку із хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що заповіт складений 25 березня 2005 року о 9 годині 10 хвилин у письмовій формі від імені ОСОБА_2, у зв'язку із тим, що заповідач був слабкого здоров'я та зору, власноручно розписатися не міг, то за його особистим проханням та за його дорученням у його присутності, у присутності секретаря сільської ради Ушакової Н. М. й у присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, текст цього заповіту власноручно підписаний ОСОБА_6 та посвідчений секретарем Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області Ушаковою Н. М., а також ураховуючи те, що заповідачу було роз'яснено зміст статей 207, 1233, 1234, 1235, 1236, 1241, 1247, 1248, 1253, 1254 ЦК України, обґрунтовано вважав, що оспорюваний заповіт складено особою, яка мала на це право та відповідає вимогам закону щодо його форми та посвідчення, а посилання позивача на те, що при складанні цього заповіту йому було 68 років і він був непрацездатною дитиною свого батька, у зв'язку із чим має право на обов'язкову частку у спадковому майні не є підставою вважати вказаний заповіт нікчемним у розумінні статті 1257 ЦК України.

Крім того, право на обов'язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, визначений статтею 1241 ЦК України є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до пункту 5.9 Порядку право на обов'язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною 1 статті 1241 ЦК України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов'язкової частки. Право на обов'язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов'язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов'язкову частку. Право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов'язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 ЦК України йому роз'яснено і він не претендує на одержання обов'язкової частки у спадщині.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що незалежно від наявності заповіту від 25 березня 2005 року, відповідно до якого, ОСОБА_2 усе своє майно заповів ОСОБА_3, позивач має право на обов'язкову частку у спадщині у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом.

Крім того, у постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 26 червня 2006 року позивачу було роз'яснено право на обов'язкову частку.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції переглянуто справу неповноважним складом, які з підстав статей 36, 37 ЦПК України підлягали самовідводу, а також на те, що постанова суду апеляційної інстанції від 14 травня 2020 року не підписана колегією суддів є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду

У червні 2020 року надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною 5 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина 1 статті 404 ЦПК України).

Аналіз клопотання ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за його позовом до завідуючої Петрівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Каліушко О. Ю. про визнання бездіяльності протиправною, визнання правочину несправедливим та нікчемним, визнання розпорядження неправомірним, свідчить про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія судді дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до завідуючої Петрівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Каліушко Оксани Юріївни відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович