Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 361/3659/18

провадження № 61-16570св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", державний реєстратор Комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчук Юрій Анатолійович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2020 року в складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у складі колегії суддів:

Гуля В. В., Сержанюка А. С.,Матвієнко Ю. А.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та гарантія"), державного реєстратора Комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" (далі -

КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району") Пархомчука Ю. А.,

в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила суд скасувати рішення державного реєстратора КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчука Ю. А. від 18 квітня 2018 року, індексний номер: 40698466, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію за ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" права приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1; запис про реєстрацію за ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" права власності на квартиру, розташовану за адресою

АДРЕСА_1, здійснений на підставі рішення державного реєстратора КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчука Ю. А. від 18 квітня 2018 року, індекснийномер 40698466; визнати за нею право власності на спірну квартиру.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк" (на час подання позовної заяви до суду - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Правекс-Банк") (далі -

АБ "Правекс-Банк") та нею укладений договір кредиту № 436-006/07Р.

24 липня 2007 року в забезпечення виконання даного кредитного договору між АБ "Правекс-Банк" та нею укладений договір іпотеки № 436-006/07Р, за умовами якого вона передала в іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

У телефонному режимі їй стало відомо, що ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" викупила зобов'язання за кредитним договором та задовольнила свої вимоги про погашення заборгованості за вказаним кредитним договором шляхом позасудового врегулювання, а саме шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та реєстрації на своє ім'я права власності на квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 18 квітня 2018 року державним реєстратором КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчуком Ю. А. внесений запис про прийняте ним рішення, індексний номер: 40698466, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію за ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" права приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Підставою виникнення права власності вказаний договір іпотеки № 436-006/07P від 24 липня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Авраменко Н. А. У розділі час державної реєстрації зазначено 16 квітня 2018 року, хоча рішення про державну реєстрацію прийнято 18 квітня 2018 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державному реєстратору надано повідомлення-вимогу від 05 грудня 2017 року про усунення порушень виконання умов кредитного договору, надіслану на її ім'я. Проте жодної вимоги вона не отримувала.

Для проведення державної реєстрації товариством не були надані документи проведення технічної інвентаризації вказаної квартири, банк не проводив оцінки спірного будинку, на день проведення реєстраційних дій та згідно інформації на офіційному сайті Міністерства юстиції України КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" 13 грудня 2017 року скасовано акредитацію суб'єкта державної реєстрації. Отже, оскаржуване рішення прийнято після скасування повноважень на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

На момент перереєстрації права власності на квартиру у ній був зареєстрований її син - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою про місце проживання особи від 16 червня 2018 року, але вказаний правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від

02 вересня 2020 року, позов задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчука Ю. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40698466, від 18 квітня

2018 року про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою

АДРЕСА_1, за ТОВ "ФК "Довіра та гарантія".

Скасовано запис за номером 40698466 від 18 квітня 2018 року державного реєстратора КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчука Ю. А. про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, за ТОВ "ФК "Довіра та гарантія".

Стягнено з ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" та державного реєстратора КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчука Ю. А. на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі по 1 414,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Суди виходили з того, щовимога на ім'я ОСОБА_1 сформована та підписана представником відповідача ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" 05 грудня 2017 року вих. № 34473, докази про направлення такої вимоги державному реєстратору не подано, а приєднано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відправник ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" на ім'я отримувача ОСОБА_1, яка його отримала 10 листопада 2017 року, що не відповідає даті направлення письмової вимоги від 05 грудня 2017 року. Підтвердження направлення письмової вимоги ОСОБА_1 від 05 грудня 2017 року державному реєстратору не надано. Належним підтвердженням отримання позивачем письмової вимоги банку, яка пересилалася поштою рекомендованим листом, а отже й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від

12 травня 2006 року № 211.

Проте таке повідомлення, як і документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення, ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" разом із іншими документами для проведення державної реєстрації права не подало, тому вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), щодо надання документа, що підтверджує завершення 30 - денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, не виконано.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем прав власності на квартиру, суд виходив з того, що при скасуванні рішення державного реєстратора КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчука Ю. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та запису про державну реєстрацію права власності на квартиру повторного визнання за позивачем прав власності на квартиру законом не передбачено, оскільки, задовольняючи позов у вказаній частині позовних вимог, порушене право позивача поновлено.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речовин прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).У постанові Верховного Суду від

16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 зазначено, що з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Аналогічна Правова позиція міститься у постановах Касаційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19 та від

20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Тому обов'язковою умовою для реєстрації права власності на спірну квартиру за позивачем є наявність судового рішення про визнання за ним права власності.

Державна реєстрація прав на квартиру є підставою для виникнення

у позивача прав на неї.

Таким чином, задовольняючи вимогу про скасування запису про реєстрацію права власності за ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" та не задовольняючи вимогу про визнання права власності за позивачем, суд першої інстанції зробив вказане рішення таким, яке фактично не можливо виконати державним реєстратором.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується ("Gurepka v. Ukraine", заява № 61406/00, ЄСПЛ, § 59, від 06 вересня 2005 року); "ефективний" як у законі, так і в практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави ("Aksoy v.

Turkey", заява № 100/1995/606/694, ЄСПЛ, § 95, від 10 грудня 1996 року); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце ("Kudla
v. Poland", заява № 30210/96, ЄСПЛ,

§ 158, від 26 жовтня 2000 року). При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було

б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже з метою досягнення завдання цивільного судочинства та ефективного захисту порушених прав позивача, суд апеляційної інстанції зобов'язаний був взяти до уваги порушення, допущені судом першої інстанції, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про визнання права власності на спірну квартиру за позивачем.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції

в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 23 червня 2020 року

у справі № 906/516/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19).

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що 24 липня 2007 року між АБ "Правекс-Банк" та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 436-006/07Р.

24 липня 2007 року в забезпечення виконання даного кредитного договору між АБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 436-006/07Р, за умовами якого позивач длязабезпечення виконання зобов'язань в повномуобсязі перед іпотекодержателем за кредитним договором № 436-006/07Р від

24 липня 2007 року передала в іпотеку належну їй на праві власності згідно

з договором купівлі-продажу квартири від 24 липня 2007 року та витягом

з відповідного реєстру квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, сформованого 14 червня 2018 року, за ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" 16 квітня 2018 року зареєстровано право власності на квартиру, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, підставою виникнення права власності

є договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитом, серії та номер 954,955, зареєстрований 12 жовтня 2017 року, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Андрейків І. В. ; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер 0231717296356, видавник Укрпошта, серія та номер 34473, виданий 05 грудня 2017 року, видавник ТОВ "ФК "Довіра та гарантія"; кредитний договір, серія та номер: 436-006/07Р, виданий 24 липня 2007 року, видавник АБ "Правекс-Банк" та позичальник ОСОБА_1.

Підставою внесення запису є: рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40698466, від 18 квітня 2018 року, 18:01:25, Пархомчук Ю. А., КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Київської області.

Відділом реєстраційних дій Центру обслуговування Броварської міської ради "Прозорий офіс" надані документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії, зокрема:

вимогу на ім'я ОСОБА_1 від 05 грудня 2017 року вих. № 34473 щодо простроченої заборгованості у розмірі 28 753,60 дол. США, що в еквівалентно 762 928,24 грн;

рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке вручено ОСОБА_1 10 листопада 2017 року;

Щодо доводів касаційної скарги стосовно ефективного способу захисту прав

У частині 1 статті 15 та частині 1 статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 1 та 2 статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються

у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19 зроблено висновок щодо застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, згідно з яким: "у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний господарський суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який

в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"".

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20).

Ураховуючи наведене ефективним способом захисту є вимоги позивача про скасування рішення державного реєстраторапро державну реєстрацію речових прав, тому суди помилково задовольнили позовні вимоги в частині скасування запису про проведену державну реєстрацію прав.

Колегія суддів погоджується з висновками судів та відхиляє доводи касаційної скарги, що при скасуванні рішення державного реєстратора не вирішено питання щодо визнання, зміни чи припинення цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), оскільки за встановлених судами обставин саме скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем є ефективним способом захисту, який поновлює відповідне право позивача, а визнання за власником майна прав власності на це ж майно актами цивільного законодавства не передбачено.

Такий висновок не суперечить висновкам щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду від

16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно відмови у задоволені вимоги позивача про визнання права власності

У частині 1 та 2 статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених частині 1 статті 11 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства

є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Зміст касаційної скарги свідчить, що ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" вказує на необхідність ефективного захисту порушених прав позивача, проте не наводить переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині відмови

в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності порушують права та інтереси ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" за умови, що позивач не оскаржила судові рішення в зазначеній частині, тобто погодилася з ними.

Тому доводи касаційної скарги ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" в цій частині колегія суддів відхиляє.

Щодо суб'єктного складу учасників спору

Відповідно до частин 1 -4 статті 51 ЦПКУкраїни суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови

у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем

у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1

є з ТОВ "ФК "Довіра та гарантія". Натомість державний реєстратор КП "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчук Ю. А. є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до нього судам необхідно було відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до державного реєстратора та про скасування запису про проведену державну реєстрацію прав скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення про відмову

в задоволенні позовних вимог, в іншій частині - залишити без змін.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами 10 , 13 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню до ТОВ "ФК "Довіра та гарантія", то сплачений сторонами судовий збір при зверненні до суду позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам. З ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн, з позивача на користь ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" підлягає стягненню судовий збір сплачений у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції та переглядом справи у суді касаційної інстанції у сумі 2 466,80 грн (1 057,20 грн + 1 409,60 грн). Різниця судових витрат, що підлягає сплаті сторонами, становить 1 762,00 грн на користь відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року

в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчука Юрія Анатолійовича та

позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" про скасування запису про державну реєстрацію правскасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Пархомчука Юрія Анатолійовича відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства

з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" про скасування запису про державну реєстрацію прав відмовити.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства

з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" судовий збір у сумі 1 762,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 рокув скасованій частині втрачають законну силу та виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук