Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2021 року у справі №643/15988/20

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 643/15988/20

провадження № 61-5729 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду

м. Харкова від 20 жовтня 2020 року у складі судді Майстренка О. М.

та постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2021 року

у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що з 20 травня 2015 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, у період якого у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Сім'я проживала за адресою його місця реєстрації у квартирі

АДРЕСА_1.

Зазначав, що 04 листопада 2019 року за вказаною адресою на ґрунті стійких та неприязних стосунків між ним і ОСОБА_2 виник конфлікт, із приводу якого відкрито кримінальне провадження від 29 листопада 2019 року № 1200192220470006379 за частиною 1 статті 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження), обвинувальний акт по якому скеровано до суду. Він є потерпілим у цьому кримінальному провадженні, а ОСОБА_2 - обвинуваченою.

Вказував, що більше не проживає разом з ОСОБА_2, питання щодо розірвання шлюбу та визначення місця проживання сина вирішується

у судовому порядку (справа № 643/7307/20).

30 серпня 2020 року за адресою їхнього з сином нового місця проживання,

а саме: АДРЕСА_2, виник конфлікт з ОСОБА_2 та її матір'ю - ОСОБА_4, під час якого останні розпилили йому і сину в обличчя сльозогінний газ, у зв'язку з чим

03 вересня 2020 року працівниками поліції було складено термінові заборонні приписи стосовно кривдників: ОСОБА_2, ОСОБА_4. Зазначав також про агресивну поведінку ОСОБА_2 та її психічні

розлади.

Вважав, що зазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 вчиняє відносно нього та їх сина фізичне та психологічне насильство, вони є жертвами домашнього насильства і потребують захисту в порядку, визначеному Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд видати

обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців

із заборонами щодо:

- перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_1, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2;

- наближення на 50 м до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1, ОСОБА_3,

а саме: комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 100 Харківської міської ради" за адресою: місто Харків,

вулиця Гвардійців Широнінців, 51-Б; комунального некомерційного підприємства "Міська дитяча поліклініка №13 Харківської міської ради"

за адресою: місто Харків, проспект Тракторобудівників, 142-А; місця реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1; місця проживання ОСОБА_1,

ОСОБА_3 за адресою:

АДРЕСА_2;

- розшукування ОСОБА_1, ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб, якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними;

- ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1, ОСОБА_3 або контактування з ними через інші засоби зв'язку

особисто і через третіх осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 жовтня

2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції

виходив із того, що шлюб між заявником та ОСОБА_2 розірвано.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, її матір'ю - ОСОБА_4, склалися неприязні стосунки щодо участі у вихованні й спілкуванні з дитиною, проте поведінка останніх не містить ознак домашнього насильства у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Наявність тривалого конфлікту між сторонами підтверджується постійними зверненнями до органів державної влади з приводу протиправності дій

один одного.

Факт наявності термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_2

та її матері від 03 вересня 2020 року не має правового значення, оскільки стосується іншої події та не свідчить про те, що поведінка ОСОБА_2

із того часу не змінилася.

Матеріали справи не містять доказів того, що існує загроза продовження

чи повторного вчинення насильства, а факт неприязних стосунків

не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису.

Крім того, районним судом враховано, що заявник уже звертався

з аналогічною заявою до Київського районного суду м. Харкова,

у задоволенні якої рішенням цього суду від 16 вересня 2020 року у справі № 953/14804/20 йому було відмовлено, що свідчить про бажання заявника змінити рішення органу опіки та піклування щодо місця проживання дитини й порядку участі батька у її вихованні у спосіб, який не відповідає положенням процесуального закону. З урахуванням указаного, суд також врахував, що поведінка заявника могла спровокувати відповідну поведінку

з боку матері дитини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Московського районного суду м.

Харкова від 20 жовтня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те,

що терміновий заборонний припис, складений 03 вересня 2020 року

стосовно ОСОБА_2, не має правового значення у цій справі, так як стосується іншої події, він не може бути доказом продовження агресивної поведінки ОСОБА_2.

При цьому поведінка ОСОБА_2 була спровокованою поведінкою заявника, який незаконно утримує їхнього сина.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 уже звертався з аналогічною заявою до Київського районного суду м. Харкова (справа № 953/14804/20), його звернення до суду із повторною заявою про видачу обмежувального

припису розцінено апеляційним судом як зловживання процесуальними правами (стаття 44 ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, яка надійшла у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, з урахуванням її уточненої редакції, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення

її недоліків, зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 643/15988/20 із Московського районного суду м. Харкова. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що його колишня дружина - ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняла насильницькі дії відносно заявника та їхнього малолітнього сина, наявність кримінальної справи по факту нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень не оспорюється, а факт відсутності вироку у відповідній кримінальній справі не має правового значення

за встановлених обставин. При цьому насильницькі дії було вчинено

за адресою проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3, а ОСОБА_2

та ОСОБА_4 взяті на профілактичний облік як кривдники.

Крім того, висновки судів про провокацію заявником конфлікту

є припущеннями та свідчать про упередженість судів при ухваленні оскаржуваних рішень. Суди попередніх інстанцій надали перевагу доводам ОСОБА_2, ігноруючи доводи заявника, підтверджені належними доказами.

Вказує, що звернувшись до суду із вказаною заявою, не порушив норми процесуального права, оскільки вдруге він звернувся до належного суду

та зазначив про нові обставини. Вважає, що наявність обвинувального акту відносно ОСОБА_2 і заборонних приписів підтверджуть підставність поданої заяви та вчинення домашнього насильства відностно нього та сина.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 травня 2015 року зареєстрували шлюб

у Московському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області,

актовий запис № 555.

У період шлюбу у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6).

03 вересня 2020 року стосовно ОСОБА_2 та її матері - ОСОБА_4, дільничим офіцером поліції Московського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області складено термінові заборонні приписи у зв'язку зі скоєнням ними домашнього насильства

ІНФОРМАЦІЯ_2, постраждалі особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3. Термінові заборонні приписи стосовно кривдників винесено строком

на 10 діб (а. с. 15-16).

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звертався із заявою про видачу обмежувального припису до Київського районного суду міста Харкова

(а. с. 70-75).

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 вересня

2020 року у справі № 953/14804/20 відмовлено у задоволенні заяви

ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 23 вересня

2020 року у справі № 643/8294/20 шлюб між ОСОБА_2

та ОСОБА_1 розірвано (а. с. 66-67).

На розгляді Московського районного суду м. Харкова знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою

статті 125 КК України, - умисне легке тілесне ушкодження

(справа № 643/3636/20).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових

рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою частині 2 статті 389 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 398 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не

може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу

одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав

та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає

права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України

"Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє

насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї

чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім

чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно

проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають

(не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство,

у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає

ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також

незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України

"Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків

на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1

Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про запобігання

та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається

на підставі оцінки ризиків.

У Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка

ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про

видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини,

що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису,

та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини 1 статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб

та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі

обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:

від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року

у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі

яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними

є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи,

які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,

не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста

статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 вказував, що його колишня дружина - ОСОБА_2, вчиняє щодо нього та їх малолітнього сина - ОСОБА_3, психологічне

та фізичне насильство, а також посилався на наявність обвинувального акту відносно ОСОБА_2, який скеровано для розгляду до суду першої інстанції, і термінового заборонного припису стосовно кривдника.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судами встановлено та підтверджено інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, що на розгляді Московського районного суду

м. Харкова знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, - умисне легке тілесне

ушкодження (справа № 643/3636/20), а також у цьому самому суді розглядається спір між сторонами про визначення місця проживання

дитини (справа № 643/7307/20).

Верховний Суд зазначає, що звернення заявника до органів поліції

та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджують факт вчинення домашнього насильства, не є доказом вини у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину

і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України).

Таким чином, суди попередніх інстанцій в силу положень часини шостої статті 82 ЦПК України надали правильну оцінку обвинувальному акту

у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті

125 КК України, яке знаходиться на розгляді в суді першої інстанції,

не врахувавши його, так як вироку у справі не винесено.

При цьому, відмовляючи у задоволенні заяви, суди виходили не лише

з відсутності вироку стосовно ОСОБА_2, а й з сукупності інших доказів, які належним чином ними оцінено.

Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними та не відповідають судовій практиці Верховного Суду.

Крім того, 03 вересня 2020 року стосовно ОСОБА_2 дільничим

офіцером поліції Московського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області складено терміновий заборонний припис у зв'язку із вчиненням нею домашнього насильства 30 серпня

2020 року по АДРЕСА_2, а саме: вчинила сварку з чоловіком, у ході якої висловлювала образи та погрози, кидалася

в бійку по відношенню до чоловіка та неповнолітнього сина, застосувала сльозогінний газ в обличчя чоловіка та неповнолітнього сина (а. с. 15-16).

Разом із цим, суди обґрунтовано виходили з того, що цей припис не має правового відношення до справи, яка переглядається, оскільки він стосується іншої події, не свідчить про незмінність поведінки ОСОБА_2 по відношенню до заявника та сина.

Отже, ОСОБА_1 не надав суду належних й допустимих доказів

на підтвердження заявлених вимог щодо факту вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому, у зв'язку

із невиданням обмежувального припису ОСОБА_2, що є його процесуальним обов'язком у силу положень статей 12, 81 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій

і про те, що неприязні стосунки між сторонами та наявність спору щодо визначення місця проживання дитини не можуть бути достатньою

правовою підставою для видачі обмежувального припису.

Звернення до різних органів державної влади, зокрема правоохоронних, свідчить про наявність конфлікту між сторонами, і самі по собі

не підтверджують факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_2,

що є необхідною умовою для застосування судом до неї спеціальних

заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені спеціальним законом.

Указе відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20).

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги щодо незгоди

з висновками судів про можливу провокацію заявником конфлікту, оскільки є припущеннями і вони не впливають на правильність зроблених судами висновків, зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями

та переоцінки касаційним судом доказів, що є процесуально недопустимим (стаття 400 ЦПК України).

При цьому з формальних підстав правильне по суті і законне рішення

не може бути скасовано (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя

статті 89 ЦПК України).

Суди правильно визначили характер спірних правовідносин й норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1, які узгоджуються з відповідною судовою практикою Верховного Суду.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає

касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо

рішення, переглянуте в передбачених статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року

та постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець