Історія справи

Постанова

Іменем України

18 січня 2018 року

м. Київ

справа № 2609/24811/12

провадження № 61-1203св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя - доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Астра Банк»,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року в складі судді Бобровник О. В. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2015 року у складі суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В травні 2011 року позивач - публічне акціонерне товариство «Астра Банк» (далі - ПАТ «Астра Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Астра Банк» (далі - ВАТ «Астра Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Астра Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 180 000 грн на купівлю автомобіля марки TOYOTA CAMRY, на строк до 26 листопада 2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22 % річних. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір застави, предметом якого є автомобіль марки TOYOTA CAMRY. Крім того, 26 листопада 2008 року між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. ОСОБА_2 не виконувала взятих на себе обов'язків за кредитним договором, не здійснювала щомісячного погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 246 676 грн 20 коп.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Астра Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 246 676 грн 20 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого договором поруки, а тому виникла заборгованість перед банком, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого договором поруки, внаслідок чого виникли правові підстави для задоволення вимог кредитора на підставі статей 554, 543, 1054 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідач посилається на відсутність будь-яких документів, які свідчать про виконання позивачем обов'язку щодо надання кредитних коштів. Крім того, вважає що позовні вимоги щодо дострокового повернення заборгованості є передчасними та не підлягають задоволенню.

У жовтні 2015 року позивач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу, в якій зазначив, що 30 липня 2014 року між ПАТ «Астра Банк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Астра Банк» відступило ПАТ «Дельта Банк» свої права грошових вимог до боржників за кредитними договорами, зокрема й за вказаним вище кредитним договором від 26 листопада 2008 року, укладеним між ВАТ «Астра Банк» та ОСОБА_2

27 грудня 2017 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено, що 26 листопада 2008 року між ВАТ «Астра Банк», правонаступником якого є ПАТ «Астра Банк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 180 000 грн на купівлю автомобіля марки TOYOTA CAMRY, на строк до 26 листопада 2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22 % річних.

Відповідно до пункту 3.2.3. кредитного договору кредитор має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, передбачених кредитним договором, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначений пунктом 2.5. кредитного договору.

Пунктом 5.2. кредитного договору передбачено, що у разі прострочення позичальником строку сплати чергового платежу, визначеного пунктом 2.5 кредитного договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених у пунктах 1.1., 6.4. кредитного договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вищевказаним кредитним договором 26 листопада 2008 року було укладено договір поруки між сторонами, відповідно до умов якого відповідальність боржника і поручителя є солідарною.

Зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 23 червня 2011 року становить 246 676 грн 20 коп, з яких: 175 060 грн 62 коп. - заборгованість за кредитом, 51 899 грн 25 коп. - відсотки за користування кредитними коштами, 19 716 грн 33 коп - пеня за прострочення виконання кредитного зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суд першої інстанції вірно виходив із того, що позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого договором поруки, а тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.

Рішення місцевого суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд перевірив законність і обґрунтованість встановлених місцевим судом обставин, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини.

Доводи касаційної скарги щодо невірного розрахунку заборгованості, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не спростував належними та допустимими доказами наданого позивачем розрахунку, не надав обґрунтованого контррозрахунку. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на довідку № 17-09 від 26 січня 2009 року про погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки сама по собі така довідка без підтвердження належними та допустимими первинними фінансовими документами не надає підстав вважати встановленим факт відсутності заборгованості за кредитом.

Відповідно до умов кредитного договору кредит надавався шляхом зарахування банком грошових коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням. Банк виконав свої зобов'язання перед позичальником та 26 листопада 2008 року зарахував грошові кошти на рахунок, відкритий для отримання кредиту, що підтверджується випискою з поточного рахунку.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано при розгляді справи порушення банком положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позов про стягнення заборгованості пред'явлений у відповідності до вимог статті 1050 ЦК України та з дотриманням встановлених вказаним Законом процедур.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що кредитний договір було вчинено під впливом обману, оскільки вказані обставини не були предметом розгляду справи, такі позовні вимоги на підставі статті 230 ЦК України, яка передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, ОСОБА_2 не заявлялись, тому судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини вчинення правочину під впливом обману.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішеннями судів про стягнення заборгованості з ОСОБА_3, тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, то рішення судів попередніх інстанцій в цій частині в касаційному порядку не переглядається.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик