Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.06.2019 року у справі №203/1246/18

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 203/1246/18-ц

провадження № 61-9485св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

заінтересована особа (стягував) - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

суб'єкт оскарження - Центральний відділ державної виконавчої служби

м. Дніпра Головного територіального управління юстиції

у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 20 квітня 2018 року у складі судді Казака С. Ю.

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року

у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції

у Дніпропетровській області (далі - Центральний ВДВС м. Дніпра Головного ТУЮ у Дніпропетровській області), заінтересована особа - публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі -

ПАТ КБ "ПриватБанк").

Скарга мотивована тим, що 02 квітня 2018 року їй стало відомо щодо існування виконавчого провадження № 54839440, у якому вона є боржником.

Після ознайомлення її представника у приміщенні Центрального ВДВС

м. Дніпра Головного ТУЮ у Дніпропетровській області з матеріалами вказаного виконавчого провадження було з'ясовано, що це провадження було відкрито постановою державного виконавця від 05 жовтня 2017 року

на підставі заяви стягувача - ПАТ КБ "ПриватБанк" від 04 жовтня 2017 року та виконавчого листа, виданого Кіровським районним судом

м. Дніпропетровська на виконання судового рішення, що набрало законної сили 01 грудня 2015 року. Строк пред'явлення виконавчого листа

до виконання було зазначено до 01 грудня 2016 року.

Посилаючись на те, що виконавчий лист було пред'явлено з пропуском річного строку, встановленого статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, яка діяла на момент набрання рішенням законної сили, та з урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними дії виконавчої служби в особі державного виконавця Астаркіної Є. П. щодо відкриття 05 жовтня 2017 року виконавчого провадження № 54839440 та зобов'язати виконавчу службу скасувати постанову від 05 жовтня 2017 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня

2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про зупинення стягнення у виконавчому провадженні відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що на час відкриття спірного виконавчого провадження (05 жовтня 2017 року) діяли норми Закону України "Про виконавче провадження" у редакції від 02 жовтня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року. Згідно з пунктом 5 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Закону України "Про виконавче провадження" у редакції від 02 жовтня 2016 року України виконавчі документи, видані до набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" у редакції від 02 жовтня 2016 року, пред'являються

до виконання у строки, встановлені Закону України "Про виконавче провадження" у редакції від 02 жовтня 2016 року, а саме протягом трьох років.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 20 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1, оскільки стягувачем було подано виконавчий лист у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", у редакції,

що діяла на час відкриття спірного виконавчого провадження. Згідно

з пунктом 5 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Законом України "Про виконавче провадження" України виконавчі документи, видані до набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження", пред'являються до виконання у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", а саме протягом трьох років.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цієї справи

із Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Центрального ВДВС м. Дніпра Головного ТУЮ

у Дніпропетровській області, заінтересована особа - ПАТ КБ "ПриватБанк", призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело

до неправильного вирішення справи.

Зазначала, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що строк пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання сплив 01 грудня 2016 року, а виконавчий документ було видано стягувачу 20 лютого

2017 року.

Вважала, що суди попередніх інстанцій помилково посилалися на положення Закону України "Про виконавче провадження", у редакції від 02 жовтня

2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція закону, яка була чинна

на момент їх виникнення - 01 грудня 2015 року (дата ухвалення судового рішення на підставі якого було видано виконавчий лист), у зв'язку із тим,

що закони та нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 лютого 2017 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська

на виконання цього суду у цивільній справі № 203/7722/14-ц, що набрало законної сили 01 грудня 2015 року, було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 15 червня 2007 року у розмірі 2 082 799,60 грн та судових витрат - 3 654,00 грн (а. с. 5-6).

Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання в останньому було зазначено до 01 грудня 2016 року з урахуванням положень статті 22 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, чинній на час набрання рішення суду законної сили.

04 жовтня 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" вказаний виконавчий лист разом із заявою про його примусове виконання було пред'явлено до Центрального ВДВС м. Дніпра Головного ТУЮ у Дніпропетровській області.

05 жовтня 2017 року державним виконавцем Центрального ВДВС м. Дніпра Головного ТУЮ у Дніпропетровській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54839440 з виконання вказаного виконавчого провадження (а. с. 8-9).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності статті 22 Закону України "Про виконавче провадження", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності статті 22 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до положень Конституції України - судове рішення

є обов'язковим до виконання.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; водночас основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження".

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними

і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, упереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною 1 статті 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця судового рішення, ухваленого відповідно до Частиною 1 статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

05 жовтня 2016 року набрав чинності новий Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VII від 02 червня 2016 року, пунктом 6 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law34~ якого передбачено, що рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби

до набрання чинності ~law35~, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Згідно частин 1 -2 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, визначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили

чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню -

з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" у редакції від 02 червня

2016 року визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження", пред'являються до виконання у строки, встановлені Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, ураховуючи те, що на момент набрання чинності 05 жовтня 2016 року Законом України "Про виконавче провадження" у редакції від 02 червня

2016 року, строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, визначений відповідно до статті 22 Закону України "Про виконавче провадження"

у редакції від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV не скінчився, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що державним виконавцем під час відкриття спірного виконавчого провадження було дотримано вимоги статей 1,4,12, пункту 5 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" та статей 447 449 451 ЦПК України, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Посилання у касаційній скарзі на те, що стягувачем пропущено строк пред'явлення виконавчого документу до виконання, оскільки застосуванню підлягає закон, чинний на момент ухвалення рішення є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право

не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати

їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, порушення норм матеріального та процесуального права при їх ухваленні не знайшли свого підтвердження і спростовуються належними та допустимими доказами

у справі.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають,

а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини 1 статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня

2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович