Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.10.2022 року у справі №207/3269/19
Постанова КЦС ВП від 17.10.2023 року у справі №207/3269/19

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2023 року

м. Київ

Справа № 207/3269/19

провадження № 61-769св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Подобєд О. К., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року,прийняту у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву банк мотивував тим, що 14 квітня 2011 року між ним та відповідачем укладений кредитний договір про надання банківських послуг б/н, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконував, станом на 31 серпня 2019 року утворилась заборгованість за кредитним договором у сумі 44 980,25 грн, яка складається із: 4 693,13 грн - заборгованість за кредитом; 37 264,01 грн - заборгованість за процентами; 405,00 грн - заборгованість за пенею, комісією; штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послу: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 2 118,11 грн - штраф (процентна складова).

Уточнивши позовні вимоги, банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 10 316,11 грн, яка складається із: 4 693,13 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 622,98 грн - заборгованість за простроченими процентами, а також понесені позивачем судові витрати.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих сум.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що він добровільно погасив частину заборгованості за кредитним договором від 14 квітня 2011 року б/н, проте АТ КБ «ПриватБанк» у період з 13 травня 2014 року по 10 квітня 2020 року без його згоди заволодів належними йому грошовими коштами, у сумі 41 000,00 гривень, шляхом здійснення їх безспірного списання як погашення заборгованості за договором від 14 квітня 2011 року.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанку» на його користь безпідставно отриману суму у розмірі 41 000,00 грн.

Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року об`єднано в одне провадження з позовом АТ КБ «ПриватБанк» зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих сум відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приват Банк» залишено без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року в частині позовних вимог АТ КБ «Приват Банк» залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк не довів, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, доданий до позовної заяви, не відрізняється від змісту відповідних Умов та Правил, що були розміщені на офіційному сайті позивача у редакції, яка була чинною на момент підписання анкети-заяви, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що ці Умови та Правила не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 квітня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви.

Суд установив, що 14 квітня 2011 року сторони уклали кредитний договір б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Із наданих банком розрахунків встановлено, що відповідач порушував умови договору, не сплачував нараховані банком проценти та не погашав взяту суму кредитного ліміту, унаслідок чого у позичальника виникла заборгованість за кредитом у розмірі 10 316,11 грн. При цьому суд першої інстанції встановив, що 09 квітня 2013 року за картою № НОМЕР_1 «Універсальна» позивач установив кредитний ліміт 6 000,00 грн, який відповідачем не використовувався. 02 серпня 2013 року за картою № НОМЕР_1 «Універсальна» позивач установив кредитний ліміт 8 000,00 грн, відповідач частково використав суму у розмірі 3 306,87 грн. 27 травня 2014 року відповідач отримав картку № НОМЕР_2 , перша операція була здійснена 27 травня 2014 року, остання - 06 жовтня 2014 року.

З 07 жовтня 2014 року почався перебіг строку позовної давності, а банк звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом 30 вересня 2019 року. При цьому суд першої інстанції надав оцінку та віднісся критично до доказу, поданого банком - довідки, в якій зазначено строк дії банківських карт, які були видані ОСОБА_1 , оскільки банком не надано доказів, а саме фотокартки, з яких вбачались би строки дії цих карток. Тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що оскільки останній платіж щодо погашення заборгованості за картою здійснено 06 жовтня 2014 року, а позов подано у вересні 2019 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, про застосування якої просив відповідач, суд дійшов висновку про відмову у позовній заяві за пропуском строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що згідно з договором про надання банківських послуг від 14 квітня 2011 року ОСОБА_1 має прострочену заборгованість. Постановою Національного банку України від 29 березня 2004 року «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» встановлено, що договірне списання банком з розрахунку клієнта коштів без надання клієнтом платіжного доручення може здійснюватися банком у порядку, передбаченому у договорі, укладеному між ним і клієнтом. Крім того, згідно з умовами договору (пункт 1.1.3.1.6.) клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих в валюті кредитного ліміту, в межах сум, які підлягають сплаті банку за цим договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у випадку настання строків платежів за іншими договорам. Банк проводить списання коштів у грошовій одиниці України та іноземній валюті з будь-якого рахунку клієнта в сумі, що еквівалентна сумі заборгованості за договором. Дата останнього списання - 06 жовтня 2014 року, у зв`язку з чим строк давності пропущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січня 2023 року АТ КБ «Приват Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позову банку, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог банку.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні зустрічного позову позивачем за зустрічним позовом у касаційному порядку не оскаржуються, тому у касаційному порядку не переглядаються у силу вимог статті 400 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 743/150/17 (провадження № 61-8135св18), від 01 березня 2018 року у справі № 591/8058/15-ц (провадження № 61-3688св18), від 27 липня 2020 року у справі № 279/3879/16-ц (провадження № 61-16590св19).

Суди попередніх інстанцій не дослідили таку істотну обставину справи, як строк дії кредитної картки, та зробили помилковий висновок про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду.

Так, банк надав суду первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором, виписку з карткових рахунків та розрахунок заборгованості, що є належними та допустимими доказами у справі. Із матеріалів справи чітко вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці (у тому числі після перевипуску картки). Строк дії кредитної картки з урахуванням її перевипуску - до останнього дня березня 2018 року.

Заявник вказує, що висновки судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим. Згідно з пунктами 2.1.1, 2.11 Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, які є складовою частиною кредитного договору, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на титульній стороні карти, включно. За таким договорам перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі сплавам останнього дня дії картки.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 14 квітня 2011 року укладений кредитний договір про надання банківських послуг, який складається із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку,підписаної відповідачем від 14 квітня 2011 року.

До кредитного договору банк додав Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку, затвердженні наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які не підписані відповідачем.

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк», виданою АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 отримав кредитні карти:

- № НОМЕР_1 , термін дії - до 10/2015 року;

- № НОМЕР_2 , термін дії - до 03/2018 року.

З наданого банком розрахунку встановлено, що свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконував, станом на 30 вересня 2020 року утворилась заборгованість у сумі 10 316,11 грн.

09 квітня 2013 року за картою № НОМЕР_1 «Універсальна» позивачу встановлений кредитний ліміт - 6 000,00 грн, який відповідачем не використовувався.

02 серпня 2013 року за картою № НОМЕР_1 «Універсальна» позивачу становлений кредитний ліміт - 8 000,00 грн. Відповідач частково використав суму у розмірі 3 306,87 грн.

27 травня 2014 року відповідачу видана карта № НОМЕР_2 . Перша операція відбулась 27 травня 2014 року, а остання операція відбулась 06 жовтня 2014 року.

У грудні 2019 року представник відповідача подав клопотання про застосування позовної давності (том 1, а.с. 54-56).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із обґрунтованості позовних вимог про стягнення заборгованості, однак у зв`язку із пропуском АТ КБ «ПриватБанк» позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, вважав за можливе застосувати наслідки спливу позовної давності, встановлені частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс180)).

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці з 03 червня 2006 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що банк звернувся до суду з позовом 24 грудня 2012 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу. Отже, висновок апеляційного суду про сплив позовної давності за вимогами позивача є правильним.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, судами попередніх інстанцій встановлено, що користуючись кредитними коштами, ОСОБА_1 періодично сплачував заборгованість за наданим кредитом, останній платіж він здійснив 06 жовтня 2014 року, чого не заперечував.

Встановивши, що останній платіж відповідач сплатив 06 жовтня 2014 року, а з позовом до суду банк звернувся у вересні 2019 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування якої просив відповідач, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Надавши оцінку поданим позивачем доказам (довідці про строк дії банківських карток, виписці з банківського рахунку, розрахунку заборгованості), урахувавши вимоги статей 12 80 81 89 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що банк не довів, що строк дії банківські карти, зокрема № НОМЕР_2 , виданої ОСОБА_1 , закінчується у березні 2018 року.

Тому доводи касаційної скарги про те, що суд не дослідив належним чином умов укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема щодо строку його дії, не з`ясував усіх обставин справи та не дав їм правової оцінки, цих висновків не спростовують.

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 743/150/17 (провадження № 61-8135св18), від 01 березня 2018 року у справі № 591/8058/15-ц (провадження № 61-3688св18), від 27 липня 2020 року у справі № 279/3879/16-ц (провадження № 61-16590св19) не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Колегія суддів зазначає, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник