Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 347/2115/17

провадження № 61-42572св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Старокутська сільська рада,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року в складі судді Сабадаха Б. В. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2018 року в складі колегії суддів:

Девляшевського В. А., Малєєва А. Ю., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив припинити право власності відповідача на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1, визнавши за ним право власності на вказане майно.

Позов мотивований тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 він є власником 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2. Інші 1/4 частини вказаного будинку та земельної ділянки успадкувала його рідна сестра ОСОБА_2

ОСОБА_1 вказував, що в будинку АДРЕСА_2 проживає з народження та іншого житла не має. ОСОБА_2 у спірному будинку не зареєстрована та не проживає, оскільки має власний будинок АДРЕСА_3 за тією ж адресою.

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється в добровільному порядку на отримання грошової компенсації за належні їй 1/4 частини будинку та земельної ділянки, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2, та на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,2500 га., що розташована по АДРЕСА_2, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 26:236:870:01:02:003:0007. Стягнуто із депозитного рахунку 37316005000355 територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, код: 26289647, Банк: ГУ ДКСУ в Івано-Франківській області, МФО: 836014, на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2, в розмірі 21 160 грн, які було внесено ОСОБА_1 на підставі квитанції від 07 червня 2016 року № ПН1532. Стягнуто із депозитного рахунку 37312032002265 територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, код: 26289647, Банк:

Держказначейська служба України м. Київ, МФО: 820172, на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2, в розмірі 12 734 грн, які було внесено ОСОБА_1 на підставі квитанції від 23 листопада 2016 року № ПН158. Стягнуто із депозитного рахунку 37312032002265 територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, код: 26289647, Банк: Держказначейська служба України м. Київ, МФО: 820172, на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/4 частини земельної ділянки, площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_2, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 2623687001:02:003:0007, в розмірі 16 000,00 грн, які було внесено ОСОБА_1 на підставі квитанції від 06 листопада 2017 року № ПН573. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2, яка належала на праві власності ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини земельної ділянки, площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_2, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер undefined, яка належала на праві власності ОСОБА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, встановивши, що частка ОСОБА_2 у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі у зв'язку з його неподільністю, спільне володіння та користування спірним майном є неможливим, а припинення права власності на частку в спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову відповідно до статті 365 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є власником частини іншого житлового будинку, яка є достатньою для проживання, а також присадибної земельної ділянки та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, у той час як ОСОБА_1 постійно проживає у спірному будинку та іншого нерухомого майна, придатного для проживання, не має.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2018 року, в якій, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не перевірили доводи про те, що позивач проживає в іншому житловому будинку, який має малу житлову площу, і в якому, окрім неї, проживає ще п'ятеро осіб. ОСОБА_2 та її чоловік є інвалідами, пенсіонерами, тому втрата частини успадкованого майна завдасть їй істотної шкоди. Крім того, суди не взяли до уваги рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2017 року, яким вже вирішувався спір між тими самими сторонами та з тих самих підстав, відповідно до якого позивачу було відмовлено в задоволенні позову. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновок експерта, який зроблений до звернення позивача до суду з цим позовом, що не відповідає реальній вартості мпайна.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не відповідають дійсності та відповідно до статті 365 ЦК України не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа? Старокутська сільська рада Івано-Франківської області, про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності та сплату грошової компенсації, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що після смерті ОСОБА_3, яка є матір'ю сторін, ОСОБА_1 успадкував 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2, а ОСОБА_2-1/4 частини вказаного домоволодіння.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували земельну ділянку, площею 2500 кв. м, для обслуговування вказаного житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться по АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_3, з частками 3/4 та 1/4 відповідно.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2014 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено. Здійснено розподіл житлового будинку АДРЕСА_2.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2014 року вказане рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2014 року скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі між власниками (виділення частки) відмовлено, оскільки у відповідних частках житловий будинок не можливо облаштувати на дві окремі квартири, які б відповідали технічним, санітарним та іншим вимогам, у зв'язку з недостатністю існуючої площі будинку.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2017 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні (у житловому будинку АДРЕСА_2 відмовлено, оскільки до складу спільного майна входить не лише житловий будинок, а і земельна ділянка, на якій цей будинок розташований.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Із наведених норм права вбачається, що законодавцем передбачено обставини, з огляду на існування яких суд може припинити право особи на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що "відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3).

Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності".

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють.

Врахували, що позивач зареєстрований і проживає у спірному будинку, у той час як ОСОБА_2 проживає в іншому будинку, є власником його частини, достатньої для проживання, а також власником присадибної земельної ділянки та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; відповідно до рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2014 року поділ спірного житлового будинку (виділення частки) є неможливим, у зв'язку з чим дійшли обґрунтованого висновку, що припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім'ї.

Верховний Суд погоджується з вказаним висновком судів, які врахували внесення ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду вартість частки майна ОСОБА_2, а також в ході розгляду справи встановили наявність підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, для задоволення позову, у зв'язку з чим дійшли правильного висновку про припинення права власності відповідача на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2 з господарськими будівлями і спорудами та на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,2500 га.

Оспорюючи судові рішення, ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається на те, що припинення права власності в порядку спадкування на 1/4 частини житлового будинку та земельної ділянки завдають їй істотної шкоди, оскільки спірний будинок є для неї родинним маєтком і є втратою пам'ятки про батьків.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до статті 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. У спадковому будинку постійно проживає позивач, якому належить на праві власності 3/4 частини спірного будинку, тобто використовує його за цільовим призначенням. Відповідач зареєстрована і проживає у іншому будинку.

Враховуючи те, що виділ 1/4 частини житлового будинку в натурі є неможливим, то припинення права власності ОСОБА_2 на цю частку з отриманням відповідної грошової компенсації, розмір якої нею у суді не оспорювався, є виваженим та виправданим.

Доводи касаційної скарги з посиланням на невідповідність звіту про оцінку спірного майна його фактичній вартості є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 при розгляді справи не висловлювала своїх заперечень щодо висновку про вартість об'єкти оцінки, клопотань про призначення експертизи щодо визначення вартості належної їй 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2 з господарськими будівлями і спорудами та на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,2500 га не заявляла, вперше висловила свою незгоду з оцінкою вартості лише у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги з посиланням на необхідність закриття провадження у справі, оскільки набрало законної сили рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2017 року (справа № 347/944/16), яким вже вирішувався спір між тими самими сторонами та з тих самих підстав, також є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" та від 28 жовтня 1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Враховуючи, що предметом спору в цивільній справі № 347/944/16 є припинення права власності на частку житлового будинку, а у справі, яка переглядається, предметом спору є припинення права власності на частку житлового будинку та частку земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, Верховний Суд вважає, що відсутні правові підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених Частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року зупинено виконання рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року, яке залишене без змін постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2018 року, до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаних судових рішення підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року, яке залишене без змін постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов