Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №361/5996/19
Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №361/5996/19

Постанова

Іменем України

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 361/5996/19-ц

провадження № 61-413св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 листопада 2007 року вона з відповідачем зареєстрували шлюб. Під час спільного подружнього життя у сторін народилась дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року шлюб розірвано. 12 жовтня 2016 року сторони повторно уклали шлюб. У період із травня 2013 року до дати повторного укладення шлюбу, тобто до 12 жовтня 2016 року сторони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Позивач зазначала, що разом з відповідачем відвідували друзів та знайомих, приймали гостей, спільно святкували свої дні народження та інші свята, мали спільний відпочинок, у тому числі у Туреччині, селі Коропове Харківської області, що підтверджується спільними фотознімками.

З огляду на викладені обставини, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що періодичне спільне проживання позивача та відповідача не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в розумінні статті 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї. Крім того, заявляючи позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання в певний період часу із відповідачем, позивач не визначила мети пред`явлення такого позову, не пред`явила інших позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.

Змінюючи мотивувальну частину рішення, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в цьому випадку питання про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути розглянуто окремо від вирішення позову про поділ майна, який перебуває у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області (справа № 361/1696/19), а тому висновок суду першої інстанції щодо недоведеності факту проживання сторін однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є передчасним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 369/5531/20, від 12 грудня 2019 року у справі № 686/11866/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 554/8792/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року адвокат ОСОБА_2 - Тараненко Я. Ю. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому посилався на те, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 07 листопада 2007 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилась дочка - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 грудня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.

29 квітня 2015 року сторони провели обряд вінчання, що підтверджується свідоцтвом про вінчання.

12 жовтня 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 повторно уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

Згідно з копіями розписок, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 500 000,00 грн на придбання власного житлового будинку та сплачував кошти ОСОБА_6 в рахунок придбання у нього житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 купив, а ОСОБА_7 продав житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.

Встановлено, що ОСОБА_1 працювала в спеціалізованій школі № 23 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (з 01 жовтня 2012 року до 26 лютого 2016 року), що підтверджується записами № 11, 12 в трудовій книжці.

Місце проживання позивача з 15 липня 1982 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Власником квартири АДРЕСА_3 до 03 березня 2017 року була ОСОБА_8 .

З пояснень сторін та фотографій встановлено, що у червні 2016 року (з 12 червня 2016 року до 22 червня 2016 року) позивач і відповідач разом відпочивали в Республіці Туреччина, а в серпні 2016 року - в с. Коропові Хутори Харківської області.

Відповідно до державного акта на право власності серії ЯЖ № 688782 на земельну ділянку, який виданий 03 березня 2009 року, власником земельної ділянки в АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету від 17 березня 2016 року присвоєно земельній ділянці, наданій для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_4 згідно з державним актом серії ЯЖ № 688782, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 07 червня 2008 року № 3117, такі адресні реквізити: АДРЕСА_4 .

Із будівельного паспорта на будівництво житлового будинку та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_4 , виданого 30 березня 2018 року, видно, що забудовником є ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя є шлюб (частина перша статті 36 СК України).

З огляду на зазначені норми законодавства проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у цьому випадку питання про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути розглянуто окремо від вирішення позову про поділ майна, який перебуває у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області (справа № 361/1696/19), а тому вважав висновок суду першої інстанції щодо недоведеності факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу передчасним.

Проте колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду виходячи з такого.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів

і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

Зміст статті 315 ЦПК України свідчить про те, що факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Факти, що мають юридичний характер, - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Таким чином, встановити факт необхідно саме в позовному провадженні (а не в окремому провадженні), одразу вказуючи в тексі позову, що є спір про право, і саме з метою подальшого вирішення цього спору встановлюється факт.

Позивач подала позов, а не заяву в порядку окремого провадження, лише через те, що існує щє спір про право (право на майно), який вирішується в іншому провадженні.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом і може бути вирішений як в одному провадженні із заявленням одразу вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, так і в окремих провадженнях.

Отже, апеляційний суд спір по суті не вирішив, відмовив у задоволенні позову лише з формальних підстав.

Крім того, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року провадження у справі № 361/1696/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю зупинено до розгляду цієї справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Оскільки апеляційний суд відмовив у задоволенні позову з підстав неможливості розгляду цієї справи про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу окремо від вирішення позову про поділ майна, яке перебуває у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області (справа № 361/1696/19), і, як наслідок, не була надана оцінка доказам у справі, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, скасування постанови суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа передається на новий розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов