Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 573/476/19

провадження № 61-17254св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Собина Павло Миколайович, на постанову Сумського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law42~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law43~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law44~.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Собина П. М., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

04 листопада 2010 року він видав довіреність на строк до 04 листопада 2020 року, якою уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здати в оренду, обміняти, продати за ціну і на умовах на розсуд уповноваженого належний йому на праві власності автомобіль марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 певний час користувалися автомобілем та інформували власника щодо вчинення дій на виконання умов довіреності, а згодом перестали відповідати на його дзвінки, автомобіль або грошові кошти від його продажу не передали.

22 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Охтирського районного нотаріального округу Зінківського І. М. з заявою про скасування довіреності від 04 листопада 2010 року.

Крім того, він звернувся до правоохоронних органів з заявою про скоєння кримінального правопорушення щодо утримання невстановленими особами, мешканцями Білопільського району Сумської області, спірного автомобіля без правових підстав.

На даний час позивачу відомо, що автомобіль перебуває у володінні ОСОБА_4, який відмовляється повернути його власнику.

ОСОБА_1 зазначав, що довіреність від 04 листопада 2010 року скасовано, тому правовідносини, які виникли на її підставі припинилися, утримання автомобіля відповідачами є незаконним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив витребувати у ОСОБА_4 автомобіль маркиЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом вилучення його з володіння ОСОБА_4 та передачі власнику.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 01 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_4 автомобіль марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 14 лютого 2008 року шляхом їх вилучення й повернуто власнику ОСОБА_1.

Рішення суду мотивовано тим, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження рухомим (нерухомим) майном без укладення договору купівлі-продажу такого майна не вважається набуттям права власності на це майно на підставі договору купівлі-продажу та не є підставою набуття права власності особою, яка є повіреною на підставі довіреності.

Оскільки ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_4 не дотрималися порядку укладення договору купівлі-продажу, тому такий договір є неукладеним, а у сторін не виникли цивільні права та обов'язки щодо майна, яке було предметом такого договору.

Крім того, сторонами не доведено укладення договору купівлі-продажу автомобіля між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Таким чином, ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_4 не набули право власності на спірний автомобіль, у зв'язку з чим ОСОБА_4 безпідставно володіє цим рухомим майном, що є підставою для його витребування згідно з пунктом 2 частини 1 статті 399, статті 400 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позивачем ОСОБА_1 не доведено, що відповідач ОСОБА_3 порушує його законні права та інтереси щодо володіння, користування та розпорядження автомобілем.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Сумського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року рішення Білопільського районного суду Сумської області від 01 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1.

Апеляційний суд виходив із відсутності правових підстав для витребування спірного автомобіля.

При цьому, суд зазначив про те, що позивачем не доведено отримання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення про відкликання довіреності; в матеріалах справи відсутні відомості про пред'явлення ОСОБА_2 або ОСОБА_4 вимоги про повернення спірного автомобіля, тому висновок суду першої інстанції про порушення прав позивача з боку відповідачів є передчасним.

Крім того, суд апеляційної інстанції, встановивши, що довіреність зберігає чинність для ОСОБА_4, оскільки останнього не повідомлено про її скасування та він не знав і не міг знати про вчинення таких дій ОСОБА_1, дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_4 є добросовісним володільцем автомобіля, який передано йому представником власника - ОСОБА_2 на підставі діючої довіреності, строк дії якої визначений до 04 листопада 2020 року.

Оскільки ОСОБА_4 не довів законних підстав переходу до нього права власності на спірний автомобіль, то він не набув права власності на це рухоме майно, проте в межах дії довіреності від 04 листопада 2010 року він має право володіти спірним автомобілем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Собина П. М., просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку щодо недотримання позивачем порядку повідомлення всіх своїх представників про скасування довіреності.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 не є добросовісним набувачем автомобіля, оскільки ним не надано доказів повного розрахунку з позивачем, як власником спірного автомобіля.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

30 січня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 14 лютого 2008 року ОСОБА_1 є власником автомобіля марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

04 листопада 2010 року ОСОБА_1 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2, ОСОБА_3 здавати в оренду, обмінювати, продавати за ціною і на умовах на розсуд повіреного належний довірителю на праві власності автомобіль марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Для виконання змісту даного доручення повіреному надано право, в тому числі й вчиняти всі інші значимі дії, пов'язані з цією довіреністю, з правом передоручення повноважень за цією довіреністю іншій особі.

Строк дії довіреності десять років - до 04 листопада 2020 року.

28 травня 2011 року ОСОБА_2 видав довіреність на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5 та уповноважив останніх здати в оренду, продати за ціною і на умовах на розсуд уповноваженого належний на праві власності ОСОБА_1 автомобіль марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, й на період дії довіреності керувати автомобілем на території України, а також за її межами.

Строк дії довіреності до 04 листопада 2020 року.

02 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Охтирського районного нотаріального округу Сумської області Зіньковського І. М. із заявою про скасування довіреності від 04 листопада 2010 року.

Приватним нотаріусом Охтирського районного нотаріального округу Сумської області Зіньковським І. М. передано ОСОБА_2, ОСОБА_3 та всім компетентним органам, кого це стосується, інформацію про скасування довіреності від 04 листопада 2010 року.

10 лютого 2015 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернення про скасування довіреності від 04 листопада 2010 року та повернення автомобіля.

16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Білопільського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення за статтею 356 КК України (2001 року), в якій зазначив, що невстановленими особами, мешканцями Білопільського району Сумської області, без належних правових підстав утримується автомобіль марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який на праві власності належить ОСОБА_1.

На даний час автомобіль марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, перебуває у користуванні ОСОБА_4.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності ~law45~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Собина П. М., підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Загальний порядок укладення договорів учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з пунктами 12,16,17 Порядку № 1200 оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерством внутрішніх справ (далі - МВС) і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС. У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб'єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб'єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина 1 статті 237 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 грудня 2015 року в справі № 6-688цс15.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не набув право власності на спірний автомобіль на підставі усних домовленостей про купівлю-продаж цього автомобіля з представником позивача за довіреністю ОСОБА_2.

Проте, не можна погодитися з висновком апеляційного суду про добросовісність набуття ОСОБА_4 автомобіля та його права на користування цим автомобілем з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів" від 18 листопада 2015 року № 941, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є зокрема укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе (частина перша статті 397 ЦК України).

Пунктом 2 частини 1 статті 399 ЦК України передбачено, що право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК України).

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 22 січня 2019 року в справі № 145/145/17 (провадження № 61-10089св18), від 06 лютого 2019 року в справі № 220/1401/16-ц (провадження № 61-21288св18).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що автомобіль марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, належить на праві власності ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 14 лютого 2008 року.

На підставі довіреності від 04 листопада 2010 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірний автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 14 лютого 2008 року для здачі, обміну або продажу останніми автомобіля.

У травні 2011 року на підставі усних домовленостей про купівлю-продаж цього автомобіля ОСОБА_2, який діяв в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності від 04 листопада 2010 року, передав відповідачу ОСОБА_4 зазначений автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_4 сплатив ОСОБА_2 вартість автомобіля в розмірі 3
300 доларів США, проте не вчинив дії щодо перереєстрації цього автомобіля на своє ім'я.

02 лютого 2015 року ОСОБА_1 скасував довіреність від 04 листопада 2010 року на розпорядження автомобілем марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, про що приватний нотаріус сповістив ОСОБА_2, ОСОБА_3 та всіх, кого це стосується.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17 жовтня 2015 року ОСОБА_1 16 жовтня 2015 року звернувся до Білопільського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення за статтею 356 КК України (2001 року), в якій зазначив, що невстановленими особами, мешканцями Білопільського району Сумської області, без належних правових підстав утримується автомобіль марки ЗАЗ 110307,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 набув спірний автомобіль на підставі усних домовленостей про його купівлю-продаж з представником позивача за довіреністю ОСОБА_2, то він є недобросовісним набувачем, а висновок апеляційного суду про добросовісність набуття зроблено з порушенням вищенаведених норм матеріального права.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (частина 1 статті 245 ЦК України).

Пунктом 2 частини 1 статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності особою, яка її видала.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Відповідно до підпунктів 6.1,6.2,6.4 пункту 6 глави 4 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року № 296/5, особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може у будь-який час скасувати довіреність або довіреність, видану в порядку передоручення. Нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом згідно з цим Порядком шляхом передавання відповідної заяви.

Теж саме було передбачено пунктом 154 розділу 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, яка діяла на час видачі довіреності ОСОБА_1.

Згідно з частиною 3 статті 249 ЦК України права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя сторона знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Отже, момент скасування довіреності та момент втрати нею чинності для представника та третіх осіб не збігаються. Скасована довіреність втрачає чинність для представника та третіх осіб з моменту настання першої із подій: або коли представник довідався або міг довідатися про скасування довіреності; або коли третя особа дізналась або могла дізнатись, що дія довіреності припинилася.

До настання такої події скасована довіреність є чинною для представника та третіх осіб, перед якими представник представляє інтереси довірителя.

Відповідно, всі вчинені представником в цей час правочини є чинними і для довірителя.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в справі № 331/5517/17 (провадження № 61-9474св18), від 09 вересня 2020 року в справі № 522/3746/19-ц (провадження № 61-7230св20).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції зазначив, що скасування довіреності має юридичне значення для представників і третіх сторін лише у випадку їх сповіщення про вчинення такої дії довірителем. Оскільки позивачем зазначеного порядку щодо третьої особи ОСОБА_4, який не знав і не міг знати про скасування довіреності, не дотримано, тому довіреність зберігає чинність для останнього до закінченняїї дії.

Проте, 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про передачу ОСОБА_2, ОСОБА_3 заяви, якою він скасовує довіреність від 04 листопада 2010 року. На звороті цієї заяви нотаріусом вчинено запис, про те, що він передає ОСОБА_2, ОСОБА_3, компетентним органам та всім, кого це стосується, зокрема МРЕВ ДАІ, заяву ОСОБА_1 про скасування довіреності від 04 листопада 2010 року (а. с. 4).

10 лютого 2015 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернення про скасування довіреності та повернення автомобіля. (а. с. 5).

У запереченні на позовну заяву ОСОБА_2 вказав, що у 2015 році йому надійшов лист від ОСОБА_1 про відкликання доручення.

Крім того, під час судового розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що йому було відомо про скасування довіреності.

ОСОБА_4, при розгляді справи в суді першої інстанції, зазначив, що у 2018 році від працівників поліції він дізнався про накладення арешту на автомобіль та заборону його перереєстрації.

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 виконані вимоги статті 249 ЦК України, а відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було відомо про скасування довіреності, у зв'язку з чим довіреність від 04 листопада 2010 року втратила чинність як для представника довірителя так і для третьої сторони, а висновок суду апеляційної інстанції щодо дії довіреності відносно ОСОБА_4 є неправильним.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Судом установлено, що ОСОБА_1 вимагає усунути порушення свого права шляхом витребування майна від особи, яка володіє його майном, оскільки відповідачами порушується його право власності.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Виходячи з викладеного та враховуючи положення статей 317, 319, 321 ЦК України власник майна має право на захист свого права власності в разі порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Проте, дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати право власності.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не врахував, що останній є власником спірного автомобіля, діями відповідачів його право порушується. В судовому засіданні не доведено добросовісності володіння ОСОБА_4 спірним майном, яке утримується ним без достатньої правової підстави.

Тому позивач має право на захист свого порушеного права і його дії не суперечать закону, а витребування вказаного майна, що зроблено судом першої інстанції, є пропорційною мірою, направленою на захист права власності у цій конкретній справі.

Отже, місцевий суд, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та витребування автомобіля у ОСОБА_4.

Враховуючи вищенаведене апеляційний суд не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, тому дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених частини 1 статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов'язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

Пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Разом з тим, згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 141 ЦПК України).

Порядок сплати, розмір судового збору визначається Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідач ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи (а. с. 63), тому він звільнений від сплати судового збору, як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і при апеляційному та касаційному переглядах справи.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Собина П.

М., сплатив 1 538 грн, тому з ОСОБА_2 на його користь підлягає стягненню 769 грн у рахунок сплати судового збору.

Оскільки ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то понесені ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 769 грн необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Собина Павло Миколайович, задовольнити.

Постанову Сумського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Білопільського районного суду Сумської області

від 01 липня 2019 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 769 (сімсот шістдесят дев'ять) гривень судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 769 (сімсот шістдесят дев'ять) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. М. Фаловська

С. П. Штелик