Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2025 року у справі №607/9021/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 607/9021/22

провадження № 61-1404 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Міністерства фінансів України, Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби в Тернопільській області, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційними скаргами керівника Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, до якої приєдналося Міністерство фінансів України, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Костів О. З., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Головного управління Державної казначейської служби в Тернопільській області (далі - ГУ ДКС в Тернопільській області), Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУНП в Тернопільській області), Тернопільської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, 3 % річних та інфляційних втрат, що пов`язано з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2022 року у справі № 607/19538/21, яке набрало законної сили 18 квітня 2022 року, з ДКС України на його користь стягнуто 295 000 грн моральної шкоди, спричиненої незаконним діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

На виконання вказаного рішення суду 20 травня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист, який 30 травня 2022 року було подано ним до ГУКС України в м. Тернополі разом із заявою про стягнення коштів з державного бюджету.

Однак, станом на час подання цього позову судове рішення у справі № 607/19538/21 не виконано, кошти у порядку безспірного списання з державного бюджету йому не перераховано.

Вказував, що у зв`язку із тривалим невиконанням остаточного рішення суду з вини посадових осіб ДКС України, за дії яких держава несе відповідальність, він зазнав душевних страждань, тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду у сумі 1 000 000 грн, а також на підставі частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, починаючи з 19 квітня 2022 року і до моменту виконання судового рішення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для висновку про надмірну тривалість виконання судового рішення. Також суд зазначив, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством в порядку черговості надходження таких рішень, в межах бюджетних призначень та бюджетних асигнувань. Судом не встановлено порушень органами казначейства вимог чинного законодавства, а позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд виходив з того, що станом на день подання ОСОБА_1 позову - 18 липня 2022 року минуло лише 12 календарних днів відколи ДКС України мало усі необхідні для виконання рішення суду документи, тому поданий ОСОБА_1 позов є передчасним.

Також суд зазначив, що ГУНП в Тернопільській області та Тернопільська обласна прокуратура є неналежними відповідачами, оскільки вимог до них позивачем не пред`явлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції від 20 квітня 2023 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат й ухвалено, в цій частині, нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів та інфляційних втрат задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 24 971, 38 грн та трьох процентів річних у розмірі 11 007, 95 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації моральної шкоди залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та зазначив, що судом не встановлено факту надмірно тривалого невиконання остаточного судового рішення, та відповідно, позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди.

Задовольняючи часткового позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних, апеляційний суд виходив з того, що судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).

У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19).

Встановивши, що ДКС України прострочено грошове зобов`язання з виплати позивачу присуджених рішенням суду грошових коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. При обчисленні початку періоду прострочення державою виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України апеляційний суд керувався висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22), відповідно до яких зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди обчислюється з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення, тобто починаючи з 24 вересня 2022 року по день ухвалення судового рішення апеляційним судом 22 грудня 2023 року.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2024 року керівник Тернопільської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2023 року залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 804/2076/17, від 07 липня 2021 року у справі № 686/22674/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У січні 2024 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 804/2076/17, від 07 липня 2021 року у справі № 686/22674/20, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/9021/22 за касаційної скаргою керівника Тернопільської обласної прокуратури, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/9021/22 за касаційної скаргою ДКС України.

У квітні 2024 року матеріали цивільної справи № 607/9021/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2025 року прийнято заяву Міністерства фінансів України про приєднання до касаційної скарги Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ДКС України мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників врегульовано Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845), абзацом 2 пункту 48 якого передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів. Оскільки заява ОСОБА_1 про стягнення коштів з державного бюджету разом з виконавчим документом надійшла до ДКС України 20 червня 2022 року, то тримісячний строк для перерахування стягувачу коштів станом на час звернення позивача з цим позовом ДКС України не пропущено.

Звертає увагу на те, що Законом України «Про Державний бюджет України» не передбачено асигнувань для виплати інфляційних втрат та трьох процентів річних після виконання рішення суду про відшкодування шкоди державою. У Державному бюджеті України на 2024 рік затверджена бюджетна програма КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», яка передбачає цільове використання коштів для таких видів (напрямів) списання (виплати): відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду; відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Водночас пунктом 35 Порядку № 845 передбачено вичерпний перелік рішень, за якими може бути здійснено безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам: шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Враховуючи наведене вважає, що у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення трьох процентів та інфляційних втрат, адже виконання рішення в цій частині матиме наслідком нецільового використання бюджетних коштів.

Касаційна скарга Тернопільської обласної прокуратури мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 625 ЦК України, не врахував передбаченого законом механізму виконання відповідної категорії рішень про відшкодування шкоди державою, визначеного Порядком № 845, а також тієї обставини, що виконання рішень судів вказаної категорії залежить не лише від органів казначейства, а й від визначеного Законом про Державний бюджет України на відповідний рік обсягу коштів за бюджетною програмою.

Суд першої інстанції, об`єктивно дослідивши всі обставини справи, правильно звернув увагу на те, що Порядком № 845 не передбачено строку для виконання рішень суду про відшкодування шкоди з Державного бюджету, а також нарахування трьох процентів річних за його несвоєчасне виконання.

Апеляційний суд не врахував, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з виконанням судових рішень, у яких держава виступає суб`єктом стягнення коштів, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, однак судами не встановлено надмірної тривалості виконання судового рішення чи неправомірної бездіяльності органів ДКС України. Тому у даному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 625 ЦК України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Міністерства фінансів України, у якому заявник фактично підтримав доводи касаційної скарги Тернопільської обласної прокуратури, просив скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2023 року залишити в силі.

У березні 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Верховного суду відзиви на касаційну скаргу ДКС України та на касаційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури, у яких зазначив, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано положення статті 625 ЦПК України до спірних правовідносин.

Також ОСОБА_1 звертає увагу на те, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 березня 2024 року за результатами розгляду його заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами змінено постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року й зменшено суму стягнутих з Державного бюджету України на його користь суму трьох процентів річних з 11 007, 95 грн до 10 280, 55 грн.

Посилаючись на те, що оскаржувана постанова Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року втратила законну силу, просив закрити касаційне провадження за касаційними скаргами ДКС України та Тернопільської обласної прокуратури.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 лютого 2022 року у справі № 607/19538/21, яке набрало законної сили 18 квітня 2022 року, позов ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, ГУНП в Тернопільській області, ДКС України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, задоволено частково. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 295 000 грн.

20 травня 2022 року на виконання рішення суду у справі № 607/19538/21 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист.

30 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДКС у м. Тернополі із заявою про перерахування йому 295 000 грн на підставі вищевказаного виконавчого листа.

Листом від 07 червня 2022 року № 4-06-10/2663 ГУ ДКС в Тернопільській області повідомило ГУНП в Тернопільській області та Тернопільську обласну прокуратуру про надходження заяви ОСОБА_1 про виконання судового рішення щодо стягнення коштів та просило протягом 15 робочих днів надати документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача.

Листом від 13 червня 2022 року № 462/27/03-2022 ГУНП в Тернопільській області, повідомило ГУ ДКС в Тернопільській області про відсутність документів (відомостей), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у цивільній справі № 607/19538/21 за позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів з бюджету.

Листом від 30 червня 2022 року № 15-299Вих-22 Тернопільська обласна прокуратура на виконання пункту 37 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, повідомила ГУ ДКС в Тернопільській області, що не володіє документами (відомостями), які можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету та їх перерахування на рахунок стягувача під час виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду у цивільній справі № 607/19538/21 за позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів з бюджету.

Листом від 20 червня 2022 року №4-08-08/2850 ГУ ДКС в Тернопільській області направило до ДКС України оригінал заяви ОСОБА_1 від 30 травня 2022 року разом з оригіналом виконавчого листа № 607/19538/21 від 20 травня 2022 року.

24 червня 2022 року ДКС України прийняла на облік виконавчий лист у справі № 607/19538/21.

Встановлено, що після пред`явлення 30 травня 2022 року виконавчого листа до виконання, позивач неодноразово звертався з заявами (скаргами) до Міністерства фінансів України та ДКС України щодо виконання рішення суду у справі № 607/19538/21.

На цей час виконавчий лист Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по справі № 607/19538/21 не виконаний.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ДКС України та Тернопільської обласної прокуратури задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ДКС України не виконало рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 лютого 2022 року у справі № 607/19538/21, яке набрало законної сили 18 квітня 2022 року, про відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконним діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, у розмірі 295 000 грн, тому на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь інфляційні втрати та три проценти річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, починаючи з 19 квітня 2022 року і до моменту виконання судового рішення.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (тут і далі, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду) та особливості їх виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Частиною першою статті 5 указаного Закону встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяцівне перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності цим Кодексом - 01 січня 2004 року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).

У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки: «91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. 92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами. 93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника. 94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення».

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовуються до спірних правовідносин. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду. Тому відповідні доводи касаційних скарг Верховним Судом відхиляються.

При визначенні початку періоду прострочення державою виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України апеляційний суд керувався правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22), та дійшов висновку, що три проценти річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід стягувати не з дати пред`явлення до виконання рішення суду, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і включно до дня ухвалення апеляційним судом рішення у цій справі.

Таким чином, апеляційний суд правильно встановив, що 24 вересня 2022 року сплив тримісячний строк для виконання рішення суду від 17 лютого 2022 року, пред`явленого до виконання ДКС України 24 червня 2022 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 24 вересня 2022 року, отже періодом прострочення слід вважати період з 24 вересня 2022 року по день ухвалення рішення апеляційним судом - 22 грудня 2023 року.

Навівши відповідні розрахунки, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 24 971, 38 грн та трьох процентів річних у розмірі 11 007, 95 грн. Вказані розрахунки відповідачами не спростовано.

Такими чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок неналежного виконання державою рішення суду про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, позивач має право на стягнення із Державного бюджету інфляційних втрат та трьох процентів річних, правильно застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України.

Верховний Суд враховує, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 березня 2024 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами постанова Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року була змінена та зменшено суму стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних з 11 007, 95 грн до 10 280, 55 грн.

Змінюючи вказане судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що на момент прийняття постанови Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року не було відомо про виконання 23 листопада 2023 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 лютого 2022 року про стягнення з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 295 000 грн, тому інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України підлягають стягненню за період з 24 вересня 2022 року по 23 листопада 2023 року.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що вказані обставини не можуть бути підставою для закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ДКС України та Тернопільської обласної прокуратури на постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року.

У статті 396 ЦПК України встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких Верховний Суд закриває касаційне провадження.

Так, відповідно до вказаної норми, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося;4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Подане до Верховного Суду клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі колегія суддів відхиляє, оскільки підстави, передбачені статтею 396 ЦПК України, відсутні.

Доводи касаційних скарг про неможливість нарахування та стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством про виконавче провадження, є необґрунтованими, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункт 31,45) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин), та вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 92), від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21, пункт 86)).

Указане спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги ДКС України про те, що вона не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35),від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

Відтак, неправильним є розмежовувати відповідальність держави як боржника у деліктних правовідносинах щодо відшкодування завданої нею шкоди у розмірі, підтвердженому в рішенні суду, та відповідальність органу державної влади, який це рішення виконує.

Органи державної влади, зокрема органи ДКС України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17;1700) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 35)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

Тому те, що позивач вказав відповідачем за вимогами про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду, яким підтверджене грошове зобов`язання державиз відшкодування завданої нею шкоди, конкретний орган державної влади - ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду є не держава, а саме певні її органи (орган).

Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 39). Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.

Отже, наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні суду апеляційної інстанції, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року, з урахуванням змін, внесених постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 березня 2024 року, залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги керівника Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, до якої приєдналося Міністерство фінансів України, залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року, з урахуванням змін, внесених постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 березня 2024 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович